[Письмо зі Львова.]

 

Сумно то, як идеали, оживляючи цїлі народи і підносячі их все висше, уступають місце матеріялізмови, але оно стає сто раз сумнїйше, коли се видимо у молодих людей, котрі своїх сил ще не стеряли в боротьбі о житє і не мали ще часу розплистись в вузкій течії матеріялізму.

 

Такій сумний вид представляє нам значна частина нашої молодежи академічної, що вступає в університет. Перегляньмо лише спис молодих людей, що сего року покинули ґімназію і вписали ся до висших шкіл львівских. Знайдемо их поважне число, навіть не беручи на увагу тих, що вибрали собі стан духовний. А подивім ся: де молодїж руска згорнула ся? які єї идеали? яка охота до працї, не лиш для себе а й для громадского житя академічного? Отже знайдемо зо дві десятки молодих людей, що вписали ся до академічного товариства "Ватра" та більше-менше стілько, що вписали ся до "Академічного Братства". Тепер питанє: де-ж дїли ся инші? Чи може вписались до якого иншого руского товариства? Нї! Молоді сі люде уважають за річ злишну заманіфестувати свою народність; они оглядають ся на всї сторони, чи може им хто того не возьме за зле, або чи не було би лїпше вписати ся до якогось товариства, котре дає поруку веселого житя без всякої працї, або вкінци до товариства, котре би було колись для них свідоцтвом их "obywatelskiego usposobienia"... [Правда, тут треба виняти молодїж москвофільску, котра для себе не знаходить місця анї в однім анї в другім академічнім товаристві рускім, бо тота молодїж не навидить руского народного язика і правописи отже над нею і болем серця треба перейти до дневного порядку.] Тої нерішившої ся молодежи — що так скажемо — "дикої" в справах руских, не подибуємо в наших товариствах академічних, але можемо знайти єї в "Czytelni akademickiej" в "Klubie szermierzy", в "Bibliotece słuchaczów prawa"... всюда, лиш не там, де повинна знаходитись.

 

Подибуємо ще й таких академиків-Русинів, котрі не зовсїм "дикі", значить ся мають охоту увійти в контакт з другими молодими Русинами і затягнутись до якоїсь спільної роботи, але они все винайдуть собі якесь "ale" для кождого руского товариства. В однім не подобає ся им се, в другім те, а при тім не мають они понятя нї о однім нї о другім; — они, просто мовлячи, збаламучені в своїх понятях, підпираючи их якимись поговорками або просто несвідомостью. Ми скажемо від себе тим молодим людям, що другого не пізнає ся, наколи від него сторонить ся; навпаки, треба зійти ся з ним, пізнати єго погляди і доперва виробити собі якійсь сталий суд, а не балакати без нїякої підстави або часто на підставі ложній. Ми пересвідчені, що сі люде зовсїм инакшої набрали би гадки, нїж тепер єї мають, наколи б увійшли в наше житє товариске. Зверхний суд дуже часто обманює.

 

Вкінци мусимо застановитись над питанєм: з-відки рекрутують ся всякі того рода молоді люде. Ся обставина дуже поучаюча, бо кидає де-що світла на хиби нашого шкільництва. Люде ті — можна переконатись — виходять з ґімназій чисто польских, де навіть реліґія для учеників грецкого обряду викладає ся по польски. Розуміє ся, коли такій ученик не чує нїколи мови рускої, хоть-би з уст свого катихита, затрачує ся в нїм почутє свого питомого, — то й не диво, що люде сі збільшають ряди "диких", або навіть ряди Поляків, котрі их радо горнуть до себе, але перетворюють на фіґурки та катаринки, котрі "za раnіа matka" повторяють на потїху авторам погляди нераз нам ворожі. Знаємо кількох молодих людей з львівскої четвертої ґімназії, що увійшли в університет, здавало ся, з кваліфікаціями до громадяньского житя, а однак попали в абстіненцію, ба навіть опинили ся в таборі им самим ворожім. О тім згадуємо лиш для приміру, щоби хто не закинув нам голословність, а коли би було потреба виписати лісту тих і им подібних, то она виказала би нам спору громадку і ствердила би наш висказ: з-відки такі люде беруть ся. Длятого потреба нам більше руских середних шкіл, а відтак потреба безусловно знести раз систему польского викладу реліґії і руского язика в деяких польских ґімназіях, щоби молодець мав нагоду за вісїм лїт набрати якогось сталого погляду на се, що він Русин, і щоби виходячи з ґімназії не був "диким" або напханим хибними поглядами на питомі справи.

 

Ми не раді вірити, щоби ті люде пропали на завсїгди для святої нашої справи, але з другого боку раді-не-раді мусимо згодитись на сю гадку, коли бачимо неспорадичні факти апостазії. Нема потім чому дивуватись, коли в суспільности нашій, на жаль, богато подибуємо таких людей, що в розмові з тобою вкінци зі встиду признають ся, що й они... "wyznania grecko-katolickiego"... Сумно, але правда.

 

Дѣло

27.11.1894