І.

 

Пішли пташки... згадки лишились,

Сумні згадки, без нут, без слів.

Луги-лїси неначе засмутились,

І скрізь осїнний чути сьпів.

О сьпіве мій! о таємничий суме!

Тревай, товаришу смутний!

Ті сїрі дни немов давні думи

Вливають в душу чар дивний...

В ті дни я йду в далекий гай замовклий.

Туди, хто рад житю, не йде.

За листом там спадає лист пожовклий.

Житє втерявши молоде...

Туди не йдуть веселі молодята,

Щоб не зазнати там журби, —

Туди йде той, кого сердешна втрата

Шле в тїнь плакучої верби...

 

II.

 

Широкий сьвіт дрімота обгорнула,

Царює всюди тихий сон.

Лиш буря зла одна ще не заснула,

І лютить ся коло вікон.

Душа моя ізнову засмутилась,

Журба поморщила чоло...

Шкода! Душа у бурі надломилась,

А щастє в море поплило...

Та дурно вже трудні ломати руки

Й томити очи молоді; —

Не задзвонять ізнову райскі звуки,

Не втїшать ся уста блїді!... —

Най буде й так! Най виє буря люта,

Най виє серце хоре, най!...

Нa хвильку хоть душа покине пута

І полетить в колишний рай...

 

ІІІ.

 

Не вчас душа моя спрагнула

Барвистих весняних вінків,

Осїнна студень їх погнула,

Осїнний вітер їх розплїв.

Десь дїли ся мої надїї —

Взяли їх в далень журавлї...

Порожне серце тишком млїє

І рвесь до лїпшої землї.

Та ключолети прийдуть знову,

І знову росцвитесь весна,

І з дубом щирую розмову

Калина заведе рясна.

І мрака зимова упаде.

І оживе нїма земля,

І діждемось і ми розради;

І ми, незла душе моя!...

 

[Буковина, 25.11.1894]

25.11.1894