(Жарт)
Ну і що ж? Бувало придимилося воно нераз моїй бабуні, придимилося мамуні, то чому ж не могло би і жінці? Та це не так просто.
Каже народня приповідка: «Хто винен — невістка винна». А як тещі нема, тоді всьому виною є муж.
І тут саме початок історії.
Якось недавно захворів я і треба було покластися до ліжка. Нічого. Лежу собі під периною, як у Бога за дверима. Маю охоту, почитаю книжку, або й ні, візьму олівець в руку, або ні. Всі редакційні турботи відлетіли мов дошкульні мухи, бо я чейже хворий. Себто особа з привілеями навіть в час війни.
А жіночка, як то звичайно бував в перших роках подружжя, бігає наче курка, що пипоті дістала. Кажеться — піклується тобою. То це під ніс підсуне, то те подасть, ще й припрошує, раз-у-раз питає:
— А може тобі молочка? А може компотику, або булочки з маслом? Жінці нічого не можна відмовляти, а в додатку власній... Так і я, усміхаюся, потакую і пхаю в безодню, яку анатомія називає шлунком. Ну, що тут багато говорити? Прямо, рай не життя.
Але кажуть, нема нічого на світі без «але». А що всі поважні конфлікти в житті людини постають звичайно з дрібниць, так було і в мене.
Придимлене молоко! Здавалося б дрібниця, а через неї мало що не дійшло до розводу з жінкою.
Передвчора приходить жінка з бюра і береться лагодити вечеру. Ніби звичайна річ. Чейже кожна жінка, що має чоловіка це саме робить. Правда?
Порається жінка коло вечері, а я тимчасом взявся укладати загадки. Добираю слова з пам'яти (словник лишився для вжитку в редакції!) і лаюся під носом, як швець. Ніяк не виходить. Що тільки придумаю слово, то закоротке або задовге. Прямо пех!..
А тут відчиняються двері з другої кімнати і чую над вухом:
— Слухай! Що робити, щоби молоко не придимлювалося?..
— Я саме був при сер... Себто треба було мені трискладового слова, що починалося б від сер... Розгублено дивлюся на жінку, що вона хоче...
А жінка, краще не питай! Стоїть передо мною червона, з очей б'ють гнівні блиски і така зла...
— Чого дивишся як теля на нові ворота! Не бачив мене ніколи, чи що? (це так жінка).
Я вдаю, що не чув і ще раз питаю (солоденько): Чого тобі голубко треба?
— Казала я вже тобі! Пишеш до часопису, даєш людям різні практичні поради, то скажи, що робити, щоби молоко не придимлювалося?
— Не знаю — кажу в добрій вірі. — Бігме не знаю!
— Що?.. Такої дурниці не знаєш? А берешся людям поради давати?
— Жінка зміряла мене на цілу довжину (1,73 м!), а далі легковажно: такий з тебе редактор!
— Але ж голубонько — пробую боронитися.
— Дурень!.. — почув я коротку, але ядерну характеристику моєї особи і стук дверей замкнув всяку дальшу дискусію.
Я сів на ліжку мов приголомшений. Ціла сцена не тривала навіть п'яти хвилин.
Придимлене молоко! І що я з цим маю спільного? Можна всі факультети на університетах покінчити і з цим питанням не зустрітися. Але що ж? На жіночу логіку арґументів нема.
Думаю собі, перейде її злість і забуде. Чекаю півгодини, чекаю годину, вечері нема. Жінка мов градова хмара. І не гляне навіть у мою сторону і удає, що голосу мойого не чує.
Зле! — думаю собі. Але що робити? Як з халепи вилізти?
Покищо виліз я з ліжка, позбирав всі книжки, які тільки мав на приступних для мене язиках написані і взявся студіювати. Беру книжку за книжкою, перелистую, відкладаю і знов беру нову, і знов, і т. д.
Жінка давно пішла вже спати, годинник вибив дванадцяту, першу, другу... А я все ще сиджу і шукаю. Вже чорна розпука мене брала. Вже і склади до сер... знайшлися. Сердега! Цебто я.
І що ви скажете? Знайшов. Бігме знайшов в однім забутім старім календарі. І аж з радощів поцілував я його.
Розуміється — ситуація врятована. Жінка вдоволена буде, але я вже виздоровів. Зараз таки на другий день. Не тому, щоби мені полекшало, але щоби жінка знов яким питанням не загнала в козячий ріг. Бо другий раз ледве чи вдасться мені знайти відповідь.
А тепер дозвольте, шановні мужі і майбутні кандидати на них, я поділюся з вами знайденою вісткою. Ось вона:
«Молоко не придимиться, коли посудину передтим як дамо до неї молоко, сполочемо зимною водою. Молоко придимлене урятуємо, коли до нього дамо кусник деревного вугілля, смак диму зникне, а вугілля не лишить по собі ніякого сліду.»
Знати це не завадить ніколи, бо лихо не спить. Ану ж комусь з вас, не дай Боже, притрапиться така історія як мені! А тоді будете вже мати готову відповідь.
А попри те, одно мусите завжди пам'ятати: нема нічого гіршого на світі, як в очах власної жінки стати дурнем!..
Земля