Цікавий день видався – 8 листопада: окрім того, що Юпітер увійшов у знак Стрільця і всі забули про 33 річницю смерті Якова Гніздовського, у цей день відбулося кілька дотичних до львівських художників подій. Серед них виставка Романа Романишина в Національному Музеї Львова, Сергія Савченка у власній галереї в Гданську, та що масштабніше – відкриття щорічного «Осіннього салону. Високий замок 2019» у Палаці Мистецтв і відкриття «¿сАЛОНУ?» у новому просторі на околиці Львова FuturaHUB, який, як виявилося, чудово підходить для виставок такого плану.
Традиції Осінніх Салонів сягають початку ХХ століття, і започаткували їх у Франції, як альтернативу до застарілих Salon des artistes français. Альтернатива, вихід за традиційні поняття, реакція на зміни в суспільстві – ось яку мету мали «осінні салони». Що ж із нашим, львівським Осіннім салоном « Високий Замок»? (далі «О.С.»). Уже майже 30 років «О.С.» щороку відбирає художників з України і закордону та відкриває двері любителям мистецтва. Уперше – на початку 90-их, на фоні переломних для України подій. Тоді це був виклик, бажання змін і спротив системі. Після огляду цьогорічної експозиції залишилося враження, що в Україні не залишилося об’єктів спротиву, люди живуть у згоді з собою і світом. І, здавалося б, все непогано, якби не багаторічна усталена концепція - осінні салони протиставляють себе чомусь «традиційному і салонному». А знайти такі самобутні антиподи традицій і салонности з-поміж понад 120 експонатів виявилося важко.
Того ж дня, о тій же годині на Кульпарківській відкривали «¿сАЛОН?» 9 художників: Артур Солецький, Богдана Пацюк, Вероніка Чередниченко, Зірка Савка, Катерина Шадріна, Мар’яна Косика, Олександр Максимов, Роман Хрущ, Тарас Кеб, що представляли продукти власної синергії із зовнішнім світом. Інформаційний супровід творів художники закодували в невербальний спосіб - за допомогою QR-кодів. А заохочували до відвідин експозиції не тільки візуальною, а ще й концептуальною складовою. Молоді художники, котрих зібрав проект «Протяг», представляли переважно живопис: Мар’яна Косика взялась за соціальну тематику, про психологію особистості “кричала” робота Романа Хруща, і зовсім несподівано заворожила роботою із серії ZOO Вероніка Чередниченко.
Проект Протяг заповідали свій «¿сАЛОН?» на сучасний манер - переважно у соцмережах, де склалося стійке враження, що дана експозиція протиставляє себе «О.С.». На самому відкритті куратор проекту Роман Хрущ підсилив цей ефект, заявивши, що дана виставка не є альтернативою «О.С.». І тут виникло багато питань. То чим же є? Виставкою художників? Зрізом? Окреслювати можна по різному, але назву вибрали чомусь саме ту. Спротив видимий, конфронтація - ні. Закрався в мене такий сумнів, що первісна ідея, в дорозі до кінцевого продукту десь втратила своє призначення, а бажання бунту під тиском невідомих нам обставин зменшилось до об’єктивного представлення групи художників.
Водночас наївний, але й відкритий мали вигляд інтерв’ю митців у журналі “ArtKoss”, другий номер якого презентували на вернісажі. Мар’яна Косика коректно і толерантно старалася дослідити причини виникнення потреби зробити анти-салон до анти-салону. І, здається, їх не знайшла. В особистому спілкуванні одні учасники Протягу погоджувалися, що, можливо, в майбутньому вони зможуть влити свіжу кров в «О.С.», інші ж були кардинально проти, і вважали, що свою дорогу вони вже почали прокладати і нею треба йти. Який висновок з цього можна зробити? А такий, що поки розуміння немає всередині групи, його складно помітити й реципієнту.
Бунт ніхто не відміняв. Але бунт креативний цінується більше. Молодь хоче змін. Чи це дивно? Зовсім ні, але чому прямує протоптаними дорогами, - ось в чім питання. Чи можливо наміром проекту «Протяг» було привернути до себе увагу салонівців? На шпальтах журналу читаємо про стереотипи, про застарілості, а потім там же, що може все не так і погано. А чи не більш рішучим кроком було б створення питомо СВОГО продукту, без наслідування і протиставлення комусь. Кожен прагне якнайбільшого комфорту, і для старшого покоління цей комфорт виявляється в осілості і традиційності, яку вони знаходять в «О.С.».
Весь дух «¿сАЛОНУ?» передає бажання бути сучасними, бути попереду. Недавно в розмові зі знайомими ми говорили про можливість/неможливість молодіжного бунту в сучасному світі. Про те, що буцім батьки міленіалів були доволі прогресивними і подекуди дозволяли собі так багато, що їхні діти самовільно захочуть себе обмежувати. І цілком можливо, що такі випадки існують. І цілком ймовірно, їх стане все більше, проте, в глобальному баченні нам ще так далеко до суспільства, позбавленого рамок, відкритого і приязного, що, думаю, бунт матиме місце в Україні ще за років зо 70.
Цьогоріч на Венеційському бієнале я почула фразу, яка характеризує стан мистецтва в країнах першого світу: «Їх уже нічим дивувати. Проти чого протестувати? Бієнале свою роль виконало вже добрих два десятки років тому».
Але тут не про Бієнале, а про потенціал України в світі і про те, чому з’являються «Протяг», «open Group» та інші. Кільком поколінням українців, без нашої згоди, пов’язали шори на сприйняття особистості і на власну думку, а на всякий випадок ще й застрашили комплексами. Все це робилося, аби якийсь вивільнений індивід із нонконформістськими ідеями ненароком не знайшов відгуку в тлуму. Аби мистецтво сприймалося як лагідне заспокійливе знудженого люду. Такий був час і обставини. Але ж місія митця реагувати, протиставляти і бути на крок попереду! На «О.С.» я таких не побачила.
Не можу із впевненістю назвати «¿сАЛОН?» вибуховим, проте запал цих «бунтівників» виглядає на непоганий потенціал бажання бути почутими. А це вже щось. У них немає конкурсного відбору і жюрі, але є заохочення до залучення інших художників і спільного критичного аналізу процесу. Представлені роботи очевидно строкаті та дисонують із собою, та, здається, мети органічності в організаторів і не було, а було радше бажання показати художника, як особистість, що творить власну історію.
Хтозна, може це і є справжнє perpetuum mobile, коли опозиція (читай «О.С.») без опали перетворюється в коаліцію, і тепер вже до неї приходять нові опоненти. Чи стануть бунтівники почутими та чи старше покоління відчує подих в потилицю і зможе серйозно сприйняти кинутий виклик, покаже час.