Кандидат рускій о. Заячківскій перепав в Збаражи, діставши 63 голосів против 73, котрі упали на п. Тадея Федоровича, отже до абсолютної більшости не стало рускому кандидатови 6 голосів.
Акцію виборчу зі сторони рускої в Збаражчинї взяли з власної иніціятиви самі селяне. Світлий господар Симеон Триюда з Розношинець, порозумівши ся з другими патріотами-селянами, скликав збір селяньскій до Збаража на день 8 н. ст. жовтня, щоби завязати передвиборчій комітет і поставити кандидата. Зїхало ся звиш 30 селян, і звязали ся в комітет виборчій, вибираючи головою господаря Григорія Костецкого з Токів а заступником голови Симеона Триюду. На нарадї поперед всего поставили однодушно засаду: що кандідата можна ставити лиш або селянина або священика руского, а нїякого "пана" [т. є. властителя більших посїлостій], бо то "вибори не паньскі, але хлопскі" [або иншими словами: бо властитель більшої посїлости не може за-для инакших своїх интересів добре заступати интереси малої посїлости]. Межи зібраними було кількох за тим, щоби ставити селянина, але переважна більшість заявила ся за кандидатурою о. Алексея Заячківского з Зарубинець. "Нам — сказано було — конечно треба вибирати о. Заячківского, бо ми на тім священику вже дуже добре переконані через одинацять лїт в радї повітовій, як він ревно наші хлопскі справи заступає". При голосованю дуже значна більшість голосів показала ся за кандидатурою о. Заячківского. Тогди збір селян постановив удати ся через своїх відпоручників до о. Заячківского і запросити єго до кандидованя, а кромі того повідомити письменно "Народну Раду" у Львові о завязаню селяньского комітету і о поставленю кандидатури о. Заячківского. Пізнїйше той комітет селяньскій скликав збір виборцїв, а той однодушно одобрив кандидатуру о. Заячківского. Видїл "Народної Ради", повідомлений о тім презідією збору виборцїв, затвердив, оголосив і припоручив всїм виборцям кандидатуру о. Алексея Заячківского.
Коли селяне на своїм зборі дня 8. жовтня уважало за потрібне поставити засаду, що не може бути их кандидатом "пан" [властитель більшої посїлости], то мали на думцї п. Тадея Федоровича з Клебанівки, маршалка збаражскої ради повітової, котрий уже заздалегідь підготовляв собі кандидатуру на власну руку. Селяне бояли ся, щоби часом не поставлено і не припоручено им тої кандидатури зі Львова. Длятого, коли оден з членів того збору заявив, що "як би хто хотїв котрого пана, то я руки й ноги вмиваю", всї одноголосно скрикнули: "Боже борони! ми о тім і чути не хочемо!" Але сам п. Т. Федорович не думав удавати ся до "Народної Ради" чи до якого небудь комітету виборчого у Львові, уважаючи певно, що саме то пошкодило-б єго кандидатури, а лучше для него кандидувати на власну руку і без виразно зазначеної проґрами.
Поляки в повітї захотїли конче мати послом зі Збаражчини Поляка, аби "wzmocnić polskość na zagrożonych kresach" — і зїхавшись поставили каидидатом нотаря Нєментовского. Центральний комітет польскій мав навіть уже затвердити сю кандидатуру. Але борзо відступлено від тої постанови, холоднїйше розваживши, що при кандидатурах о. Заячківского і п. Федоровича, Поляк нїяким чином не перейде, голоси розстрілять ся, а вкінци се може вийти на користь кандидата селяньско-руского. Отже постановлено підперти кандидатуру п. Т. Федоровича, яко зовсїм не так небезпечну, як кандидатура о. Заячківского, — і центральний комітет польскій припоручив Пoлякам в повітї поборювати всїми силами кандидатуру о. Заячківского, а форсувати вибір п. Федоровича. Так по сторонї кандидатури п. Федоровича, кромі личного єго впливу, яко маршалка повитового, станула ще й така сила, як центральний комітет польскій, котрому на Руси карно й солідарно піддають ся Поляки по повітах. Але сего ще не досить. На користь п. Федоровича вийшла ще й ситуація між Русинами. Наш дописуватель зі Збаражчини так коротко характеризує тоту ситуацію: "По перше, апатія рускої интеліґенції. По друге: партійне ворогованє священиків т. зв. старої партії против кандидата селяньско-руского. По третє: проста зависть..." А по сторонї польскій — карність і солідарність! В день виборів показало ся наглядно, що в додатку і правительство сильно підпирає п. Федоровича. "Ц. к. староста — як нам пишуть — убрав ся в уніформ [хоч був виборцем] і кричав в сали виборчій: "Ja sam głosuję na pana Fedorowicza!" та й спокійно глядїв на аґітацію в самій сали против кандидата селяньско-руского.
Все те зложилось на упадок кандидатури о. Заячківского. Ті селяне, що неустрашимо станули за своїм кандидатом, були страшно огврчені, деякі аж плакали. Ц. к. староство, побоюючись, щоби тото велике огірченє не вибухло в подібний спосіб, як то стало ся в деяких містах в часї виборів перед кількома лїтами, предприняло средства осторожности. Коло шинку, де виборцї п. Федоровича закусували й запивали свою побіду, ц. к. староство уставило на сторожи жандарма з настромленим баґнетом.
Отсе в головних чертах представлений образ акції передвиборчої і самого вибору посла в Збаражчинї. А тепер подаємо отверте письмо о. Ал. Заячківского, котре він надіслав нашій редакції з прошенєм о уміщенє в стовпцях "Дѣла". Ось то письмо:
До моїх виборцїв.
Комітет селяньскій, завязаний з 32 найповажнїйших хлїборобів, поставив мене на своїм засїданю з дня 8 жовтня кандидатом до сойму і візвав мене письмом з дня 9 жовтня, щоб я кандидатуру приняв. Відтак той сам комітет запросив виборцїв, котрих явило ся 52, і ті одобрили мою кандидатуру. Я старав ся звернути увагу виборцїв на вельми поважаного ветерана-патріота о. Андрея Качалу, а доперва тогдї, коли я побачив, що селяне обстають при своїм, рішив ся я піддатись волї их і приняв кандидатуру.
Така свідомість і самостійність наших селян занепокоїла наших противників і розпочалась горяча аґітація против моєї кандидатури. Посипались листи від центрального польского комітету до звістних аґітаторів, отворились шинки жидівскі і водворила ся традиційна "wyborcza kiełbasa". Напір тої "koalicyi" був так сильний, що кількох виборцїв прийшло до мене і просили, щоб я позволив голосувати на противного кандидата польского. Я на cе, очевидно, не міг згодити ся, але, видячи велику пресію і их невідрадне положенє, я приневолений був згодитись на то, щоби здержали ся від голосованя.
Прийшов день вибору. Розпочалось голосованє — голоси переважно падали на мене. Хтось дав знати стоячим за дверми аґітаторам — жандарм впустив их до салї виборчої. Відтак голоси почали густїйше падати на п. Федоровича, аж вкінци виборцї міскі рішили борбу в користь кандидата противної сторони шістьма голосами. Результат вибору вчинив на Вас, мої виборцї, велике пригнобленє, а жаль стиснув Ваше серце, коли на глум музика жидівска заграла "hymn narodowy" новому послови.
Так, панове виборцї, нас поконали, але моральна побіда по нашій сторонї — се признали нам навіть честні Поляки. Ви, панове виборцї, віддали своїх 63 голосів чистих мов кришталь, не затроєних виборчою ковбасою. Ви й сказали: "Непотрібно поставлено жандармів при дверех коршми, де запивано справу; ми не здібні безчестити людей, котрі самі себе не вміли пошанувати; нам солодшій наш кавалок сухого хлїба як виборча ковбаса, бо ми сповнили совістно наш горожаньскій обовязок". Тож честь Вам, панове виборцї, від цїлого руского народу! Поки не перевели ся такі патріоти як Григорій Костецкій з Токів, Семко Триюда з Розношинець, Карпо Мерещак з Лубянок, Цебриньскій з Черниховець, — поки живуть таки виборцї котрі честно сповнили свій обовязок серед так тяжких обставин, доти не загине слава Збаражчини, доти надїя в красчу будучність! Честь і слава Вам, панове виборцї!
Пращайте!
Алексей Заячківскій.
Дѣло