Промова Президента Галицького Секретаріяту д-ра Голубовича.
У виступах промовців ріжних партійних відтінків і громадських орґанізацій він добачує живий доказ нашої національної енерґії, та волі до творчости й направи того, що до тепер являється хибним у нашім державнім життю. Здорова критика окремих ґруп або поодиноких наших діячів очистить політичну атмосферу і дасть нам змогу сміло глянути на всі хороби нашого національного й державного орґанізму. Коли трапляються деякі промахи з боку адміністрації або військових орґанів, то їх треба, не похваляючи, всежтаки виправдати в деяких випадках тими ненормальними обставинами нашого народньогo життя, які привела з собою війна і революція. Нам треба віри не тільки в саму нашу національну справу, але й також в тих людей, котрих ми поставили коло керми набитого державного корабля. І ми знаючи їх минулу діяльність, віримо їм і знаємо, що вони доведуть нас туди, куди прямує весь український нарід.
Промова Премієра Мазепи.
Премієр, як голова уряду, висловлює свою велику радість з наслідків дискусії головно тому, що нема окремих партійних ґруп і громадських орґанізацій та вони у своїх промовах ріжняться лиш в деталях що до методів і тактики уряду в забезпеченню самостійного існування нашій Републиці, це є потребі консолідації всіх живих сил українського громадянства та безпощадного ведення війни з ворогами нашої держави до побідного кінця панує єдність думки, гармонія всенародньої незломної волі.
З дискусії виявилося, шо громадянство зважає доцільною частинну реорґанізацію наших народніх самоврядувань, та заведення парляментаризму на Україні, Премієр з радістю стверджує, що погляди уряду на ці державні питання не тільки сходяться з бажаннями народних мас, але що в цих справах є вже позитивні постанови нашої влади, а переведення їх у життя затримується тільки хвилево подіями на фронтах. З хвилиною остаточного вияснення уряд негайно приступить до передвиборів Народніх Управ і здійснения ідеї парляментаризму.
Вичікуюче становище деяких українських партій у відношенню до сучасного уряду ні трохи не дивує премієра. Він розуміє, що громадянство вимагає від свого уряду живих діл, а не слів, а діяльність теперішного уряду є того роду, що вона скоро згуртує під нашим національно-державним прапором усі демократичні партії, як українські, так і неукраїнські. Уряд зі свого боку зробить усе, що від нього залежить, аби це обєднання чим скорше провести на практиці і дати можливість усім політичним відтінкам нашого громадянства стати до активної праці при державній машині.
Сучасний український уряд у своїй більшости соціялістичний веде строго демократичну політику, на зразок західно-европейських соціялістичних урядів. Своєю політикою, яка не хитається ні вліво ні вправо, але старається тримати золотої середини европейського демократизму, уряд осягнув максімум державного правопорядку в нутрі держави, який у теперішних обставинах можна осягнути, довів до великого напруження народню активність у боротьбі з зовнішними ворогами та зєднав для Української Народньої Републики реальні симпатії европейської демократії, доказом чого служить постанова Люцернської Соціялістичної Конференції про визнання нашої самостійности.
Рахуючися з реальними фактами міжнароднього життя, Уряд У.Н.Р. в своїй закордонній політиці вступив на дорогу порозуміння з тими державами й народами, які або безпосередньо заінтересовані в визнанню самостійного істнування української держави, або вважають таке визнання конечним актом міжнародньої справедливости та европейської рівноваги. Наше порозуміння з найблищими нашими сусідами — Польщею й Румунією — випливає саме з отсих реальних міжнародних обставин.
Щож торкається наших відносин з т. зв. антантою, то Уряд думає що в усіх аліянсах колишньої антанти безумовно є щирі симпатії до нашого визвольного руху. Не є навіть виключене, що ті держави, які нині активно підтримують нашого ворога Денікіна, коли переконаються про тверду волю нашого народу скинути з себе раз на все московське ярмо, погодяться з фактом самостійности Української Народньої Републики і пригадають Денікінові його найблищу мету та фактичні, назначені йому стратеґічні завдання. Курсом нашої внутрішної політики, більше чи менше лівим або правим, европейські держави менше цікавляться і певно, що тією міркою не мірятимуть своїх симпатій чи антіпатіпатій до нас.
Становище нашого Уряду в справі взаємовідносин з Урядом Західної Области У.Н.Р. ясні. Премєр ще раз ствердив, що в обох урядів панує цілковите порозуміння і згода що до найвищої мети нашої національної політики, а малі ріжниці поглядів на детайлі тактики, абсолютно не можуть бути причиною яких-небудь небажаних наслідків. Форма краєвого уряду Західної Области У.Н.Р. належить до компетенції збірної волі галицького громадянства і коли прийде пора на її вселюдний вияв, так воно зуміє не хатне питання розвязати звичайним парляментарним шляхом. Колиж дивитися на Галичину зі становища закордонної політики, так уряд розглядає це питання тільки з пункту цілости й єдиности етноґрафічної, земель Соборної України.
Сконстатувавши наостанок загальннй зріст наших національних сил, премієр взиває всі партії до напруження своїх сил для орґанізації народніх мас. Загальне вражіння з дискусії таке, що всі представники орґанізованих кругів нашого громадянства глибоко вірять у щасливе закінчення нашої боротьби за здобуття волі, а коли ця віра переміниться в живі діла, Україну чекає світла будучність.
Промова Головного Отамана.
Наш Уряд твердо стоїть на ґрунті останньої деклярації про заведення парляментаризму на широких демократичних основах. Події на фронті покищо не дають перевести цей державний клич у реальне життя. Щоби все-ж таки хоч у великій частині підготовити ґрунт для нормальної парляментарної діяльности, наш Уряд скликав отсю Першу Державну Нараду для обміну думок з представниками народу в найважніщих політично-державних питаннях. Доки не виявиться остаточно наше стратеґічно-політичне становище і не дасть змоги Урядові скликати парлямент чи передпарлямент, Державна Нарада нераз ще матиме нагоду зустрінутися з Верховною Владою і Урядом для обміркування тих пекучих питань, про які бажано мати авторітет ширшої громадської опінії.
В обєктивній критиці взаїмновідносин обох урядів — Наддніпрянщини і Наддністрянщини Головний Отаман бачить у прінціпі туж саму волю всього громадянства, яку оба уряди здійснили вже в практиці, це є тісне порозуміння і обєднання всіх діл на користь цілого українського народу, на спільне добро Соборної України.
Ще більше радує Пана Головного Отамана щире бажання нашого народу в справі орґанічного обєднання обох наших армій.
Перші кроки до такого обєднання зроблені вже Штабом Головного Отамана. Складена спеціяльна комісія з представників обох армій для вироблення статутів однородної орґанізації, створення одного командування та одного керуючого центру — Військового Міністерства. Коли тільки все проведеться в життя, тоді легко буде оминути ріжних помилок і небажаних непорозумінь між цівільною адміністрацією та орґанами військової влади, як у прифронтовій смузі, так і в глибокім запіллю.
Важне це, що таке орґанічне обєднання зміцнить боєві сили нашої армії і стане її в допомогу при виконанню положених на неї великих історичних завдань.
Оцінюючи з історичної перспективи успіхи нашої праці коло зміцнення здобутих нами прав на національно-державне життя, Головний Отаман не без глибокого зворушення пригадав ті недавні часи, коли невеличка громадка ідеалістів приступила до титанічного діла — створення нації і її держави. Майбутні історики з безмежним пєтизмом аналізуватимуть колись те святе безумє, з котрим наші герої і політичні діячі приступили до закладання перших фундаментів нашої державности. Наші вороги затьмили нашу національну фізіономію, вирвали з нашої памяти нашу історичну традицію загубили наше національне імя, ограбили нас з усіх матеряльних і моральних ресурсів, оставили нас без народа, — і ми створили те, в що самі майже боїмо ся повірити, те, на що з подивом дивиться весь культурний світ. Це найвимовніще свідоцтво на право нашого державного істнування, реальний свідок наших живих народніх сил і оправдання тієї безмірної віри в наше святе діло історичної місії. Перетворім цю безмірну віру в сизифову працю в діла буденної, чорної праці, а сонце нашого державного щастя-раю усміхнеться нам уже скоро.
За два роки революції ми зробили те, що другі народи роблять мирним шляхом впродовж десятка і соток літ. Ми створили нашу націю. Коли до революції національна свідомість палала ярким світлом тільки в умах наших національних рідких діячів, то по двох роках нашої "безумної" праці всі наші села, навіть маленькі діти підняли високо прапор національної свідомости. Сьогодня і малі й старі, жінки й чоловіки знають, що вони Українці, їх рідна батьківщина Україна, їх рідна армія — українська армія, яка обороняє їх перед наїздниками.
Коли виходити з правди, що нарід має такий уряд, на який заслугує і який відповідає його реальним потребам, то Головний Отаман находить і склад і діяльність сучасного українського Уряду відповідаючими реальним вимогам та відношенню сил, які бeруть активну участь у будівлі нашої держави. Основні переміни в теперішнім Уряді, або відхилення його політичної лінії золотої середини щирого демократизму, не оправдуються ніякими реальними потребами життя або пропорціональним відношенням суспільних ґруп. Через те Уряд у своїй основі дальше продовжуватиме свою твердо намічену державну політику, притягаючи до активної участи і ті політичні елєменти, які до тепер не були ще приступили до державної праці в складі Уряду.
Значіння і діяльність сучасного Уряду оправдуються ще й тією могутньою ролею, яку відіграють у нашій боротьбі з ворогами народні повстання. Нарід немилосерно бє ворогів Української Рeпyблики і всі свої почування, свої надії та бажання звертає в один центр, в сторону Директорії і їх Уряду, вважаючи їх виразниками й оборонцями своїх ідеалів та крівавих змагань за них. З отсим великим фактором у нашій крівавій боротьбі ми мусимо рахуватися і підтримувати той Уряд, до якого інстинктовно спрямовують свої державно-політичні розуміння народні маси. Ми мусимо памятати, що без народніх повстань, котрі з таким довірям ставляться до сучасного нашого Уряду, наше стратеґічне положення булоби далеко вищим, чим воно є, і наш прямий обовязок не виривати повстанцям з під ніг тієї моральної опори, яку вони почувають у цім Уряді.
Забезпечення нашої армії всім необхідним, опіку над хорими і раненими козаками мусить взяти на себе цілий нарід. Особливо наше жіноцтво повинно проявити в цім напрямі всю силу свого серця, чуття й природних своїх здібностей облегчувати гірку долю наших лицарів-героїв. Їм потрібна не тільки матеряльна допомога, але й неменше также моральна. Щире, привітне слово ніжної жінки додає бідному, знеможеному козакові тих духових сил, які допомогають йому переносити найтящі терпіння і горе. Жінки повинні сповнити це святе післанництво любові ближнього.
Віри і діл треба нашому народові. Коли вони подадуть собі руки, ми можемо сміло дивитися в нашу будучину. Нема на світі сили, котра моглаби побороти віру і діла народів. Не поборе-ж і нас ніхто, бо нарід наш вірить у свою святу справу та приложить рук до її здійснення.
Словами "До побачення" закрив Головний Отаман засідання Першої Державної Наради.
[Вперед! 05.11.1919]