(З приводу 15-ліття: 1905 — 1919).
Хоча в 1905 р. у Львові було три українські публичні Музеї: "Народного Дому" і Петрушевича (1 велика світлиця), Ставропигійського Інститута (3 просторі світлиці), Наукового Товариства ім. Шевченка (в канцелярії і складах), то все таки кожному, що тільки приблизно знав музейне діло, було ясно, що в дійсности у Львові немає ще українського Музею. Ні одно з названих товариств не вважало свого Музею самоуправним, залежним тільки від музейних потреб і приписів закладом. Ні один Музей не був хочби в части відповідно приміщений; ні один не мав сталого фахового пepсоналу, про описи й каталоги вже й не згадувати; ні один не мав ясно означеного пляну діяльности і розвитку — через що чимало дуже цінної старовини нищилося і пропадало безслідно, або вивозилося поза гряниці краю у чужі збірки.
Покласти край цему небажаному явищу рішив галицький Митрополит Андрей граф Шептицький, що вже від свого батька та визначної рідні перейняв був традиційну пошану для памяток старини глибокої. Побут в осередках світової культури й захоплення візантійською старовиною та первнями національного мистецтва, життя в манастирях Галицької України серед останків бібліотек, будівель, ікон і риз XV—XVIII в. тільки розярив в нім ту діяльну любов до місцевої рідної старовини, якої в такій силі не було ще ні в кого з Його галицьких попередників. Як епископ станиславівський він ближче пізнав в часі обїздів епархії Покуття і Гуцульщину з їх великим багацтвом церковної старовини, а на митрополичому престолі у Львові мав вже нагоду пізнати велику вагу Поділля і Підгіря як в історії церковного будівництва, так і іконного малярства. Сам естет-знавець мистецтва, навіть з мистецьким хистом в рисункові, митрополит Андрей Шептицький поглянув на всі останки культурно-національного життя Галицької України в боку мистецтва і стилю у звязку з церковним обрядом і побутом. Одним словом, митрополит захопився живою красою, природним розмахом і свобідною повагою минулого життя своєї батьківщини, та забажав її показати з цієї сторони всему світові з дійсною користю для найближчої собі сучасности.
Зібрані за час сего захоплення памятками давними речі — рукописи, стародруки, ікони, акти і дещо церковної обстанови він скликає в марті 1915 р. в основу Церковного Музею у Львові, який приміщає на митрополичому дворі в пяти просторих світлицях, приладжених в давньої митрополичої возівні.
Церковний Музей дістає відразу і плян роботи: доповняти закупнами в антикварського ринку відділ кирилівських стародруків, рукописів і актів українського походження і словяновізантійських ікон; систематично знакомитися в церковною стариною Галичини в часі періодичних виїздів, реєстрованих памяток галицько-української старовини, взагалі збирання усього гідного збереження, оскільки воно загрожене в своїм захованню для потомности, та не представляє ужиткової вартости для церкви, або не звязане в нею з первоначалу стилево.
Таким робом Церковний Музей став відразу у живий звязок з джерелом церковно-народньої давнини Галицької України, та став для неї тим заховавчим осередком, якого вона доси не мала. Очивидно, що через це збірки Церковного Музея ставали чим раз більше подабати на середновічні кунсткамери, бо в нім не було ані одробини незаложеного, або незаставленого місця. Бажаючи одначе вийти на широкий шлях дійсного музейництва, управа Церковного Музея приступає до систематичної консервації книгозбірні з помічю власного переплетчика, та ікон через знавця іконописного діла М. Бойчука, а сама готовить опис стародруків та рукописів.
Успішний розвиток Церковного Музею склонює Основника вже 1907 р. набути на його власність два чиншеві доми та в 1908 додати до них третій дім і передати справу дальшого ведення інституції осібній кураторії, складеній з представників церковної влади, та вчених спеціялістів. З кінцем 1908 інституцію цю зголошено і зареєстровано у державної влади як ювилейну наукову фундацію "Національний Музей у Львові оснований Митрополитом Андреєм графом Шептицьким". Дальший розвиток Музею вкладав на Основника все більші тягарі, а саме журбу про відповідне приміщення, яке наконець найшлося для нього 1911 р. через набуток нинішнього його дому, збудованого в пишно-неспокійному стилеві мішанини з палаським бароком, з 20-ти добре освітленими світлицями, серед садів, та з просторою власною площею для дальшого будівництва.
Національний Музей у Львові складається з відділів: книгозбірні рукописів (більше 1000 н-рів) і стародруків (около 2.400 н-рів), архиву (+ 5.000), ікон (біля 1.200), історично-культурного відділу портретів, старинної збруї, ноші, золотарства, тканин (+3.600), етнографії і людового орнаменту (до 3500), археольогії (до 800), нумізматики (+1000), та підручної бібліотеки (+1.000), по мистецтву і бібліографії. На це складалися перш за все дари Основника (около 5.000 н-рів), депозити Львівської Митрополії і Капітули, Товариства "Просвіти", закупна [приватних збірок з фонду "Дністра" від 1914 р., та дари ріжних, серед яких стрічаємо найвидніщі імена обох частин України. Вся фінансова сторона була покривана виключно Основником Національного Музея, до тепер в висоті більше пів міліона корон, виданих на набуток і зберігання збірок, що нині представляють дійсну (немниму) вартість яких двох міліонів франків.
28. X. 1919.
І. Свєнціцький
дир. Haц. Музея
[Нова Рада, 31.10.1919]