Читаючи довгій ряд преміованих на виставі краєвій малярів, впадає в око, що межи ними не знаходимо Русинів, лише самих Поляків. Польска штука малярска в безпосереднім нашім сусїдстві станула дуже високо, а у нас навіть малярство реліґійне не підносить ся.
Причиною того застою єсть наша суспільність, котра рік-річно видає значні суми на украшеня церквей, але украшеня ті виконують по більшій части ремісники, котрі суть заразом малярями, золотниками, лякирниками а часто і різьбарями.
Многим при будованю иконостасів ходить лиш о то, щоби иконостас відповідав вимогам обряду, а на штуку архітектонічну і малярску не кладуть нїякої ваги. Так поступають часто навіть люде, що зввджували ґалєрії образів у Відни та в Италії, і приносять тим велику шкоду нашому загальному поступови, бо малярі-ремісники не мають найменшого понятя о будові тїла людского, а такі річи як перспектива, гармонія красок — им по більшій части незнані.
Не рідко знов дають ся чути у нас голоси, що для хлопа в сїльскій церкві вистане якій-небудь иконостас, коби лише був. А такій погляд єсть з основи хибний.
Другою причиною застою єсть також поспіх, з яким у нас виконують ся иконостаси. Громада має н. пр. 1000 зр. і за ту суму хоче мати цїлий иконостас, а тимчасом сума тая єсть на красний иконостас за мала. В такім випадку лучше було би поставити нижну лінію иконостаса, т. є. намістні образи, царскі і діяконьскі врата, а дальшу часть иконостаса будувати пізнїйше, хоч-би й за 25 лїт. Церков прецїнь єсть вічна і лучше в кільканацять або й кількадесять лїт пізнїйше збудувати красний иконостас, нїж в короткім часї иконостас без вартости. Знаємо всї, що катедру в Кольонії будовано шістьсот лїт.
Дальшою причиною застою єсть слїпе придержуванє стереотипних мертвих форм і звичаїв візантійскої школи. У нас ще дуже часто малюють на золотім тлї, на дошках, а нинї малюють малярі тілько на полотнї і нїколи на золотім тлї.
При будові иконостаса часто не заховує ся нїяких правил архітектонічних — і длятого поодинокі части иконостаса не стоять з собою в семетричній звязи.
Многі гадають, що иконостас мусить займати цїлу стїну межи пресвитеріюм а навою, хотяй наш обряд нїгде того не приписує, а в староруских церквах иконостаси лише 3—5 метрів високі. Иконостас занимаючій цїлу стїну аж до склепіня псує цїлість архітектонічну, особливо в церквах мурованих. Длятого иконостас в церкві св. Норберта в Кракові не сягає аж до склепіня.
В деревляних знов церквах часто не стає місця на всї образи, а наші малярі, не знаючи штуки, не вміють собі порадити в таких випадках. Так на примір сли місце на дванацять празників за вузке, тогдї они малюють образи вузкі а високі — і з-відти виходять всякі дивогляди. Так само дїє ся і з апостолами, сли маляр кождого апостола хоче малювати окремо, — а прецїнь нераз часто було би лучше вималювати в третій лінії велику ґрупу, т. є. Царя Слави в окруженю Пресв. Дїви, св. Іоана і дванацяти апостолів. Але до намальованя такой ґрупи може брати ся лише правдивий маляр.
Всї то анормальні відносини перестануть лиш тогдї, як виготовленє плянів на иконостас будемо поручати архітектам а роботу малярску правдивим малярям-артистам.
Обставини для розвою штуки малярскої у нас взагалї дуже сприяючі — і тілько треба щирої волї і зрозуміня річи, а малярство реліґійне певно піднеслось би й у нас, тим більше, що обряд наш можна в чистотї задержати і всїм вимогам штуки вдоволити.
До таких спрояючих обставин належить між иншим то, що два учені знатоки штуки держать сего року виклади в університетї львівскім. Професор Антоневич читає про малярство италійске до року 1500, а Войтїх ґр. Дїдушицкій про естетику. Слухателї богословія повинні пильно слухати тих викладів, бо в той спосіб запізнають ся з вимогами штуки і з дїлами, котрі трактують о штуцї й естетицї. Так образовані люде вироблять собі смак естетичний — не стерпять ремісничого малярства, а будуть підпирати розвій правдивої штуки на нашій рускій земли.
В Самборі 17 жовтня 1894.
[Дѣло, 20.10.1894]