ПЕРЛИНИ САКРАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА.
У польській історіографії прийнята думка, що місто Чесанів засноване 1590 року на ґрунтах Нового Села декретом короля Сиґізмунда III Вази. Однак дослідник історії Чесанова Василь Бородач твердить, що письмові згадки про населений пункт зустрічаються вже у 1496 році. Село на той час належало полонізованому боярському родові Тишанівських. Від їхнього видозміненого прізвища походила й назва поселення, яке згодом отримало міські права і у джерелах фігурує під назвами Тишанів, Цишанів, Чесанів. Остання назва закріпилася як українська версія. У 1867—1922 роках місто було повітовим центром, а повіт, відповідно, називався Чесанівським. На ці роки припадає час найбільшого розквіту містечка.
Згадки про найдавніші церкви в Чесанові зафіксовані у джерелах першої половини XVII століття. Адміністративно тутешня святиня належала до парохії в Новому Селі як її філія, лише у 1930 році набула права самостійного сотрудництва. У місті часто траплялися пожежі через дуже щільну забудову. Остання велика пожежа сталася 1854 року. Відомо, що церква середини XVII століття згоріла. Збудована близько 1761 року церква св. Юрія також згоріла у 1800 році. На її фундаменті поставили новий дерев'яний храм. Зведена у 1804 році святиня проіснувала близько ста років.
Оминути муровану церкву святого Юрія важко, адже вона знаходиться на центральній вулиці мальовничого містечка. Пишна будівля з дзвіницею в небесно-блакитних тонах, нещодавно відновлена, прикрашає ансамбль архітектурних об’єктів міста разом з старою синагогою та костелом. Незвичну для себе функцію виконує мурована святиня – концертно-виставковий центр. Після депортацій українського населення 1944-1947 років знайшла нове призначення.
Мурована церква св. Юрія побудована у 1900 році за проектом українського архітектора з Мостиського району (Львівська область) Михайла Голейка. Він проектував та будував дерев'яні храми з елементами народного зодчества, а також муровані у неороманському та неовізантійському стилях.
Для храму обрали нове місце поблизу площі Ринок.
Однобанна, хрещата в плані церква, з гранчастим вівтарем та прямокутними бічними раменами і бабинцем.По боках вівтарної частини прибудовані симетричні ризниці. Церкву вінчає шоломовидна баня на восьмигранному барабані, прорізаному вісьмома вікнами. Баня завершена ажурним ліхтарем з маківкою.
У 1936—1937 роках церкву св. Юрія розписав український скульптор і художник Григорій Кузневич, уродженець Старого Брусна (тепер неіснуючого села yf Любачівщині). В розписах церкви гармонійно закомпонована українська національна символіка – тризуби (в орнаментах), золотий Галицький лев), напис «Боже, Україну спаси». Обличчям євангелістів митець надав дещо символічних образів: митрополита Андрея Шептицького (св. Матвій), перемишльського єпископа Йосафата Коциловського (св. Марко) та навіть своє власне (св. Лука, опікун митців). Четверте обличчя — св. Іоана — було знищене, зараз відновлене, оригінальний вигляд невідомий.
Після війни церква використовувалася як склад. Нещодавно розписи і храм в цілому були відреставровані. У приміщенні планується облаштувати концертно-виставковий центр. Першою культурною подією, що відбулася у храмі, стала виставка, присвячена творчості Григорія Кузневича.
Довідка:
Структура/планування храмів:
Найсхіднішою частиною є святилище (вівтарна частина) — окреме приміщення, де під час відправ перебуває священик.
До святилища примикає нава (неф) — храм вірних. На Любачівщині нава є найширшою і найвищою в усій конструкції.
До церкви, справа або зліва від святилища, могли бути прибудовані технічні приміщення: захристія, ризниця. Там зберігали священичий одяг, книги та інший інвентар.
Внутрішнє оздоблення:
На відміну від зовнішнього внутрішнє убранство церкви було дуже багатим. Центральним його елементом є іконостас — організований за чіткими канонами ряд ікон, що відділяє святилище від нави. В іконостасі влаштовано центральні двері (царські, або великі, врата) і пара бічних (дияконські двері). Основа іконостасу виконується з дерева й оздоблюється різьбою. Іконостас характерний лише для церков східного (візантійського) обряду, тому часто при адаптації церковного приміщення під костел цей елемент частково або повністю демонтували.
Христина Дубницька, Оля Свідзинська
Публікація підготовлена в рамках проекту "Стежками предків" від МГО "Вирій" за підтримки Українського культурного фонду.
Фото за матеріалами експедиції "Стежками предків" .
Стежками предків - проект, що передбачає популяризацію української культурної спадщини, що після масових виселень українців у 40-50-х рр. XX cт. залишилась на теренах Польщі. Насамперед це унікальні сакральні споруди - церкви, каплиці, придорожні фігури, також цвинтарі. В рамках проекту передбачено виконання “польових” досліджень, виявлення, аналіз, фотофіксацію та опис об’єктів культурної спадщини українців на теренах історичної землі Любачівщини - однієї з давніх земель українського Надсяння (поряд з Ярославщиною, Перемищиною, Сяніччиною). У підсумку досліджень передбачається створення та презентація для громадськості України та Польщі (Львів, Київ, Перемишль, Любачів) першого україномовного друкованого та цифрового путівника українськими місцями Любачівщини, доступного для масового користування.