відбув ся вчера о годинї 3-ій з полудня в гали промисловій, де зібрали ся члени комітету, виставцї і инші гостї.
Першій промовив кн. Адам Сапіга, а хід гадок в єго промові був такій: Вистава не стілько мала бути пописом працї вже довершеної, скілько обчисленєм ся народу з самим собою і підставою проґрами на будуще. Вистава була поважна, нїхто не садив ся на позори і бліхтр. Такою хотїли мати виставу складаючи жертву на ню, як Поляки так і братя Русини. Цїлію єї було показати, що стоїмо в рядї народів живучих в повнім розвою й поступі, піднести в нас духа й додати відваги до дальшої працї. І длятого треба нам було конечно сягнути в минувшість ["Рацлавицї"] і в нїй показати, чим мали бути наші предки, і з неї поучитись, що без любови, лучности й пожертвованя нема житя, нема здорового поступу. Важне в цїлій акції вистави було се, що в сїй справі цїла суспільність станула як оден муж, не бачено різницї поглядів, огірченя або знеохоти. Потїшаюче єсть те, що иніціятива до вистави вийшла від промисловцїв і що наші любі селяне так горячо йшли з нами і уміли зрозуміти, що тут интерес их тїсно звязаний з интересом всїх нас. Дальше кн. Сапіга піднїс підпору вистави від дневникарства, о співдїланю сойму, видїлу краєвого і правительства, о жертволюбности виставцїв і публики, о словах заохоти і призваня від протектора вистави Є. В. цїсаря і окликом в честь єго закінчив свою промову.
Потім промовив по руски д-р Савчак ось-тими словами:
"Високодостойні Гостї!
Коли свого часу в компетентних кругах рішено устроїти в столици нашого краю загальну краєву виставу, десять руских народних товариств у Львові, узнаючи важність і значінє вистави взагалї, рішило взяти в нїй участь. Відпоручники тих десятьох товариств узнали себе руским комітетом виставовим, мене вибрали своїм головою і я на тій основі вже на минувших двох торжествах виставових промавляв, і нинї в тім самім характері нехай менї буде вільно именем тих товариств і Русинів-виставцїв при торжественнім актї закритя вистави кілька слів сказати.
На вступі моєї промови не можу затаїти того, що не всї Русини, не цїлий загал руского народу, а бодай не з таким одушевленєм і запалом, як би того можна було сподївати ся, взяли участь в сїй краєвій виставі, а тим самим она не могла дати і дїйстно не дала повного і вірного образу загального поступу і розвою народу руского на поли економічнім і просвітнім. На се склали ся різні причини й обставини, але не час і не пора тепер про них говорити.
Мимо того всего і ми Русини з чувством вдоволеня спільно з вами, Вп. панове, можемо споглядати на довершене дѣло. Тая частина плодів духа і працї, яку ми тут показали, заняла своїм змістом поважне місце в великім отсїм спільнім дїлї суспільности нашого краю. Се признанє довело ся нам чути від своїх краянів і від чужих гостей, від достойників стоячих у керми держави, і, що найважнїйше, з уст найкомпетентнїйших, бо з уст найдостойнїйшого протектора вистави, зволившого відвідати єї на доказ своєї любови і опіки, обнимаючої оба народи сего краю. А що загальне се признанє не було лише звичайним компліментом з чемности, о тім свідчать результати розслїдів компетентних юрорів, котрі, судячи по правдї й совісти, віддали таке саме признанє плодам духа і працї руских виставцїв — товариств і поодиноких осіб, міских ремісників і сїльских промисловцїв.
А що наш нарід має незвичайно великі вроджені спосібности, се виказала перша краєва вистава з 1877-ого року, а отся друга вистава своїм віддїлом етноґрафічним знаменито се потвердила. — Дай Боже, щоби з того досвіду на сїй виставі вспіла сама суспільність, а відтак і всї компетентні круги виснувати як найдальші консеквенції в користь убогого, з давна занедбаного нашого краю.
Міліонові маси, приковані до скиби, при крайно несприяючих нинї рільництву обставинах, мечуть ся як тота риба об лїд, не находячи часто виходу з трудної ситуації — хотяй пізнанє потреби поступу в рільничій господарцї—дякуючи що-раз більшій просвітї — безперечно все ширші обгортає круги селяньства. Прояв той дав ся в певній мірі дослїдити й на отсїй виставі, а коли достойний князь презес комітету вистави при різних нагодах з натиском вказував на потребу помочи для рільництва, то він своїми устами висказував погляд всїх мислячих людей в краю.
Піднесенє добробиту краю і просвіти люду — то перша і найважнїйша нинї наша задача і наш обовязок — і на тій дорозї, мимо різниць суспільно-політпчних можемо все зійти ся — чого доказом єсть і отся вистава. А на скілько отся вистава вспіла до дати нам відваги до працї в тім напрямі і віри в успіх, на стілько головна єї вага і заслуга.
Отсе можу я сміло виявити яко погляд загалу руского і висказати своє і всего народу руского щире бажанє, щоби ми при взаїмній вирозумілости, зичливости та честній емуляції скорим поступали кроком усе наперед — наперед до бажаної цїли.
Якій би хто-небудь міг мати погляд на отсю виставу, все-таки признати мусить, що она принесла велику користь моральну і матеріяльну для цїлого краю взагалї, а посередно також і для народу руского, і за те складаю сердечну і щиру подяку цїлому Світлому комітетови вистави і поодиноким єго членам а особливо й за то, що они супротив нас руководили ся льояльно і справедливо і підпирали нас радою і чином.
Не можу закінчити своєї промови, щоби-м не піднїс оклику на честь Того, котрому все завдячуємо і на котрого наші надїї покладаємо: "Найяснїйшій Пан цїсар Франц-Іосиф най жиє!"
Потім промовив маршалок кн. Сангушко. Він піднїс, що "в благороднім суперництві для дїла вистави співдїлали обі народности, замешкуючі край, а суспільність радувалась успіхами зарівно одної як другої". Вистава віддїлала покріпляючо на суспільність. Она перевисшила навіть оптімістичні ожиданя. Она висказала великі поступи, як от в шкільництві, рільництві, хові худоби, — хоч в деяких напрямах показала й недостатки, але така була єї задача. Вистава віддїлає спасенно на дальшій розвій суспільности в напрямах економічнім і духовім. Відтак кн. Сангушко піднїс тих, що заслужились для вистави, і висказав им подяку. Насамперед комітетови вистави з єго персоналом, відтак директорови Мархвицкому, правительству центральному а відтак краєвому взглядно намістникови ґр. Баденьому, відтак презідентам Коритовскому і Бобжиньскому, вкінци виставцям і цїлому краєви. Вкінци князь Сангушко вказав, чого потреба краєви до дальшого розвою: віри в себе, мира, любови суспільної і любови народностей край замешкуючих, привязаня й вірности для цїсаря, а до всего того благословеня Божого.
Опісля директор Мархвицкій, подякувавши маршалкови за слова признаня, піднїс, що дїло вистави мало хвилї, де здавало ся, що різні елєменти звязали ся утруднити то дїло, і треба було великої сили моральної, аби побідити. Отже до тої побіди найбільше причинив ся намістник ґр. Бадені, причинив ся і кн. Сангушко. Потім п. Мархвицкій віддав признанє своїм помічникам.
По дальших ще промовах п. Михальского в имени міста Львова, і Зеленевского з Кракова та Нїмчиновского зі Львова в имени виставцїв — кн. Сапіга оголосив виставу закритою.
Дѣло