Висловленням недовіри керівництву окреслилася на початку вересня передстрайкова ситуація у ДП «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької».
Приводом до висловлення недовіри стала відмова дирекції продовжити контракт із заслуженим артистом України Ярославом Кіргачем. А причиною…Їх кілька, однак актори стверджують, що всі причини системно закорінені в одноосібній повноті влади генерального директора – художнього керівника театру, який не перший рік зміщує баланс штату цього закладу культури на користь адміністративної частини, не квапиться виплачувати творчим працівникам передбачені доплати з належними коефіцієнтами, не забезпечує коштами на оздоровлення та допомогу в поліпшенні матеріально-побутових умов артистів, відмовляється визнавати їхні підставові позовні вимоги в судах , зволікає із підписанням нового колективного договору, що врахував би пропозиції профкому etc.
Кожна із згаданих причин є фактом, що підтверджений документами. Саме ці документи (численні заяви в прокуратуру, суди, реєстрації кримінальних проваджень, результати ревізії КРУ, аудиту тощо) здатні випрозорити ситуацію. І хоч вони вельми промовисті, однак через громіздкий обсяг не надаються до популярних публікацій, тому про них мало відомо громадськості. Хоча не зайве знати бодай про те, що існує протиріччя між наявним правовим статусом та фактичною діяльністю цього театру, у якого аварійний фундамент і стеля, але акти про готовність до сезону наражають усіх на небезпеку, і при цьому існують переплати підрядникам та інші незаконні видатки.
Натомість більше відомі емоційні виступи заньківчан, які публічно висловилися проти звільнення колеги, чим неабияк зворохобили театральну спільноту. Хвиля підтримки Ярославові Кіргачу шириться соцмережами, актори вдаються до персональних відеозвернень, на двері численних театральних гримерок солідарні прикріплюють листівки «Ми проти звільнення Ярослава Кірчага», виходять до публіки із поясненнями після поклонів й оплесків та із мовчазним протестом перед виставами, і навіть влаштовують «репетицію» голосування за висловлення недовіри керівникові, якому міністерство на конкурсній основі довірило втілювати його бачення сучасного європейського театру…
Утім генеральний директор – художній керівник театру Андрій Мацяк у коментарях пресі заперечує наявність будь-якого скандалу, мовляв, «актора не звільнили, а просто з ним завершився контракт», аніскілечки не переймаючись тим, що логіка цього вислову неабияк кульгає: оскільки Ярославу Кіргачу контракт не поновили, то на підставі цього кадровики його таки звільнили, видавши на руки трудову книжку.
Цікаво, що на запитання: «Чому ви не продовжили контракт із Кіргачем?» Андрій Мацяк, знову ж таки не бентежачись відсутністю логіки, відповіді по суті не дає. Натомість розповідає про пропозицію цивільно-правової угоди (її, до слова, звільнений актор відхилив як таку, що обмежує його у захищених правах та можливостях творчої реалізації).
Зрештою, за таких обставин і Рахункова Палата за результатами аудиту кваліфікує застосування ЦПУ як неекономне використання коштів: « у Театрі ім. М. Заньковецької при завантаженості 65 артистів драми на рівні від 63 до 65 відс. театром у 2017 році та I півріччі 2018 року за рахунок власних надходжень виплачено винагороду чотирьом позаштатним артистам, які працювали за договорами ЦПХ, в сумі 319,1 тис. грн39 (у 2017 році – 172,0 тис. грн, у І півріччі 2018 року – 147,1 тис. грн), що є їх неекономним використанням».
Отож, нехай там як це називає директор, але в даній ситуації ЦПУ є порушенням, а Кіргач звільнений остаточно. Формально цей правочин легітимний. Адже покликаючись на одноосібні повноваження, закріплені в його контракті із міністерством культури, що довірило йому усю повноту влади в межах чинного законодавства, директор має на це юридичне право.
Але чи має право моральне? Це питання, далебі, не риторичне. Бо, власне, насамперед у площині етичній розгортається теперішня залаштункова драма.
Власне, тому за нехтування інтересами творчих працівників потрактували в профкомі тривале затягування із укладенням колективної угоди, внесення поправок до якої обстоював Ярослав Кіргач (ще трохи й це затягування перейде у площину кримінальну). За образу гідності сприйняли актори і театрали, котрі шанують творчість народного артиста України Федора Стригуна, опубліковану на сайті театру офіційну позицію адміністрації щодо публічних висловлювань головного режисера на захист свого учня та на адресу авторів закону про контрактну систему. І за відверту зневагу – висловлювання директора про Ярослава Кіргача як актора, що зупинився у професійному розвитку й виявився неперспективним в очах тих режисерів (а серед них, імовірно, будуть Олексій Кравчук, Стас Мойсеєв та ін.), котрих Андрій Мацяк має намір незабаром запрошувати до постановок у театрі ім. М. Заньковецької.
Натомість самі заньківчани сумнівів щодо професійності Ярослава Кіргача не мають: тільки за останній час він був задіяний у 6 прем’єрах та мав два термінові введення на ролі, чим буквально порятував репертуарні вистави, про що свідчать оголошені (щоправда й тут без адміністративних казусів не обійшлося) подяки. Проте сумніви щодо озвучених директором підстав звільнення їхнього колеги актори таки мають, однозначно пов’язуючи цей крок із судовими позовами профспілкового активіста.
До відстоювання правди в суді Ярослав Кіргач вдався кілька років тому, коли актори не могли зрозуміти, чому їхня винагорода неспівмірно менша проти платні акторам на аналогічних посадах в інших національних театрах України, а також чому їм радять іти у відпустку за власний рахунок і не забезпечують виплатами на оздоровлення, тоді як адміністративний персонал цього не позбавлений. Певні «довірені» особи радили Ярославу Кіргачу забрати позов, але актор вирішив бути несхитним. Виграв від цього не він один: чимало його колег одразу відчули, що бухгалтерія при нарахуваннях перестала «забувати» враховувати коефіцієнт належних доплат.
Що ж, скидається на те, що директор, відкидаючи будь-які закиди у репресивній політиці щодо незгодних і водночас не гребуючи принизливими висловлюваннями в бік підлеглих, сам вирощує собі «грона гніву». Недовіра, до оголошення якої вдалися як молоді, так і літні актори, мала би промовляти до його совісті…
Мотивацією тих, хто зважився на протест, є не тільки солідарність із звільненим колегою, а й розуміння того, що кожен із них може стати наступним, який опиниться без контракту, бо його не порекомендує конкурсна комісія, в неупередженості та не ангажованості якої чимало хто має доволі сумнівів.
«Це вища несправедливість у справедливому колективі. Мені це ще дужче болить тим, що ховається за личину добропорядності. Ми не можемо відчувати себе гарматним м’ясом», – висловлюється заслужений діяч мистецтв України Орест Огородник.
«Чуємо про новаторство і світле майбутнє. А звільняють актора, на якому 60 відсотків репертуару, він постійно в роботі, через день має вистави, активний у громадській роботі: допомагає воїнам, здає кров. Підписання колективного договору зупинилося на пункті вимоги не звільняти одноосібно людину, котра пропрацювала в театрі 10 років», – пояснює народний артист України Орест Гарда.
«Нам дали цим знати: я нікудишній педагог і учні мої – нездари. Отож, сидіть тихо, бо й вас виженуть. Наді мною також завис цей дамоклів меч», – остерігається народна артистка України Таїсія Литвиненко.
«Він забув, коли його виганяли, то ми усім колективом його захистили, щоб не прислали керувати якогось ідіота. П’ять років він ніби добре вів справи, а на шостий закрутилася в нього голова. Кар’єрист узурпував театр Заньковецької, хоча насправді ненавидить традиції цього театру і буде мстити. Тому – недовір’я!» – не стримується, щоб зацитувати при цьому відомий Шекспірів монолог «Бути чи не бути» народний артист України Федір Стригун.
«Андрій Мацяк хоче вбити, зачавити, задушити нас. До закону треба внести поправки. Актор має бути захищеним», – каже народна артистка України Людмила Нікончук.
«На нас всі дивляться, як на силу, котра може змінити цей недолугий закон. Голова НСТД Струтинський підтримує нашу позицію. Кіргача звільнили за репресивними міркуваннями, а не професійними», – підтверджує заслужений діяч мистецтв Укарїни Юрій Чеков.
«Сьогодні ми втратили Ярослава Кіргача і завліта Мирослави Оверчук. Невже проковтнемо це і, залишившись лизоблюдами, запопадливо дивитимемося в очі директору?» – запитує заслужений артист України Андрій Сніцарчук.
«Минулося, коли за нас могли заступитися старші. Крім нас цього ніхто не вирішить. Настав наш час. Маємо бути разом», – переконаний заслужений артист україни Юрій Хвостенко.
Окрім емоційних публічних висловлювань і апеляції до совісті керівника, незгодні з його стилем управління скерували листи до Президента України, Прем’єр-міністра та Міністра культури з проханням обмежити закладене законодавчо самочинство генерального директора як таке, що не тільки зруйнує конкретний колектив, а й уневажить традиції театру українських корифеїв сцени.
Чи матимуть вагу ці звернення, а чи потраплять у замкнене коло на розгляд ініціаторів (йдеться про заступницю міністра Ірину Подоляк) закону, проти якого протестує Федір Стригун, побачимо згодом. До речі, іще один ініціатор закону про контрактну систему – Микола Княжицький, якого повідомили про актуальну вибухову ситуацію в театрі, не став на захист зневажених.
Тому поки що найбільш результативною може виявитися страйкова активність: створення страйкому, оголошення страйкових вимог, висунення адміністрації терміну їх задоволення, участь у роботі погоджувальної комісії тощо. У цих намірах членів театрального профкому підтримують голова обкому профспілки працівників культури Михайло Підгурський та завідувач юридичним відділом Ігор Дацишин. Ці профспілкові функціонери були пристутні на зустрічі із працівниками театру, яку через брак форуму(зареєстровано 78 із загальної кількості 189 осіб), на жаль, не змогли протокольно оформити як збори профспілкового осередку.
«Попередній міністр і очільник центрального комітету профспілки працівників культури підписали Галузеву угоду, у якій згадано, як укладати контракти , а не цивільно-правові угоди. Керівник зобов’язаний дотримуватися умов Колективного договору. Маємо визначитися із страйком!» - налаштований актор Макс Максименко.
«Шкода, що заплановані профспілкові збори не мали кворуму. Людей з позицією в театрі мало. Сім днів даємо собі для роз’яснень колегам і адміністрації – для погодження наших пропозицій до Колективного договору. За тиждень збираємо профком, а тоді – страйк!», – пропонує Орест Огородник.
«Нема згуртованого колективу. І художній раді ніхто не спитав, за що звільняють артиста. Ті хто на боці адміністрації, знають – там ордени і медалі. Скоро ми ідолами поробимо режисерів, бо вони роботу нам даватимуть. Не нарікайте на профспілку, вона – це ми всі. То ми колектив чи болото? Якщо колектив, то ми – сила, а так – ніхто!» – намагається вести діалог із пасивними голова профкому народний артист України Степан Глова, який свого часу, власне , й привів до театру Ярослава Кіргача.
Іще однією можливістю протистояти діям директора є висловлення недовіри конкурсній комісії, яка торік рекомендувала міністерству укласти контракт із Андрієм Мацяком. Річ у тім, що як з’ясувалося згодом, комісія мала в своєму складі особу, котра очолює ТзОВ, засноване підлеглими гендиректора (тобто йдеться про очевидність конфлікту інтересів, а відтак і про не легітимність і самої комісії, і її рішення).
Окрім того, комісія відмовилася розглянути пакет документів про адміністративні зловживання та порушення. Зокрема, це порушення, зафіксовані КРУ за період від 01.09.2008 по 31.05.2011, Рахунковою Палатою (рішення РП від 22.03 2016 №5-3), зловживання службовим становищем (відсудження коштів театру на свою користь - справа №461/5673/14-ц ) кримінальне провадження № 42017141040000077 від 29.08.2017 та порушення Колективного договору (пункт 3.1.2 КД та пункт 3.1.8 КД).
Оце згадане зловживання було нічим іншим, як зверненням до суду Андрія Мацяка про виплати собі самому «за складність і напруженість роботи» 302 930, 80 грн., саме тоді, коли акторам казали, що театр без коштів , але обурило всіх найбільше те, що це припало на найгарячіший період російсько-української війни (суд задовольнив позов про виплату 27 серпня 2014 року в день Іловайської трагедії).
Також конкурсна комісія проігнорувала звернення до неї, у якому зокрема йшлося: «Мацяк А.О. керує театром близько 20 років, однак за цей період ситуація тільки погіршувалася. Рішенням Рахункової палати констатовано, що основною метою діяльності керівництва театру було не забезпечення його розвитку, а збільшення адміністративного персоналу. У висновках Палати вказано, що в 2014-2015 рр. на 1 артистичного працівника припадало 2,3 шт.од. персоналу. На сімох посадових осіб театру КРУ у Львівській області склало протоколи про адміністративне правопорушення. Матеріали передано в прокуратуру Галицького району Львова. Лише вивченням Єдиного реєстру судових рішень можна встановити значну кількість судових справ за позовами працівників про стягнення заробітної плати, компенсації за затримку у її виплаті, поновлення незаконно звільнених працівників, що свідчить про некваліфіковану роботу керівника з підлеглими йому працівниками, невміння організувати робочий процес».
Попри це, конкурсна комісія, одноголосно висловилася за укладення контракту із Андрієм Мацяком, який виступив із візією сучасного європейського театру. Серед інших свій голос гендиректору віддали відомі в творчих колах львів’яни, як от Володимир Сивохіп, Андрій Бокотей, Галина Воловецька, Юрій Мисак. Не був проти й Стас Мойсеєв… От тільки як можна буде трактувати його подальшу співпрацю із Андрієм Мацяком? Сьогодні я голосую за тебе, а завтра ти запрошуєш мене на постановку, – чи нема в цьому ознак корупції?
Цікаво, що окрім Андрія Мацяка, свої кандидатури на розгляд конкурсної комісії подавали також Федір Стригун та правник Микола Кремінець (саме цей адвокат, ставши на захист утиснених акторів та особисто подавши заяви про кримінальні правопорушення до прокуратури, отримав розлогу картину зловживань адміністрації театру і тому зробив спробу таким чином виправити ситуацію, але не пройшов конкурсного відбору).
Федір Стригун, розповідаючи перед конкурсною комісією про колектив-родину, розгорнув своє бачення «меморіального» національного театру, згуртованого на засадах корифеїв українського театру.
«Я не надаюся на директора, сам знаю, але мене колектив просив це зробити, бо далі терпіти несила. Треба було обстоювати саме творчих працівників. Ніхто ще без акторів театру не зробив. Не стане колективу із своєю традицією, буде що завгодно: європейський, сучасний, експериментальний, прогресивний – такий театр під разові постановки на контрактах можна з нуля зробити на рівному місці – але це вже не буде театр ім. Марії Заньковецької! Не потрібен їм театр з українською душею, а нашому глядачеві – потрібний! Прошу, проявляйте позицію. Так, у театру вкрадено 20 років, але не падайте духом! У 90-і було страшніше, але ж вистояли, зберегли заньківчанську сім’ю. Знайте, поки є актори – буде театр!», – каже Федір Стригун, чистосердечно не знімаючи із себе моральної відповідальності за те, що колись тривалий час підтримуав Андрія Мацяка, і глибоко шкодуючи через те, що ця підтримка так болісно окошилася на театрі тепер.
У відповідь на безстрокову акцію протесту акторів безособова адміністрація театру опублікувала розлогі з’ясування питань підписання контракту із Ярославом Кіргачем та Колективного договору. Як вказує адміністрація, така акція «відбувається абсолютно поза межами чинного нормативного регулювання, є істотним порушенням трудової дисципліни та мінімальних вимог професійної етики у відношенні до глядачів», а «обрана форма спілкування між учасниками «акції» та Адміністрацією Театру за посередництвом Глядача та соціальних мереж мовою погроз, вимог і ультиматумів, зумовлює закладання сумнівів у щирості намірів».
Але в даній ситуації покликання Андрія Мацяка на «межі чинного нормативного врегулювання» викликає в акторів хіба що гомеричний регіт, бо вони добре пригадують той кумедний випадок, як їхній директор – знавець законів, покликаючись ані мало, ні багато – аж на Конституцію України! намагався безоплатно увійти до одного із нічних клубів у Львові, через що адміністраторка змушена була викликати патруль поліції.
«Група профкому бажає отримати керівні позиції у вирішенні долі абсолютно усього колективу Театру, незалежно від вираженої через не участь у профспілці протилежної позиції понад третини працівників Театру», – стверджує адміністрація, визначаючи противагу сил близько двох третин VS понад одну третину. Хоча насправді долю всього колективу зараз вирішує тільки одна довірена персона. І чим далі заходить вона на затятість, тим більше втрачає довіру не тільки причетних до театру.
На думку народного артиста України Януша Юхницького, який на час хвороби Степана Глови виконує обов’язки голови профкому, «зайняти громадянську позицію у передстрайковій ситуації мусить кожний, кому дорогий театр ім. Марії Заньковецької, визначивши свій вибір поміж чорним і білим».
Поміж чорним і білим.
Доміно.
Просте доміно.
Ланцюгова реакція розпочалася.