В останніх числах "Нової Ради" підніс автор клич про реформу нашої церкви. Ся допись тим важна, що серед тих страшних часів матеріяльного напруження, коли всі верстви кричали о поліпшеннє долі, а наш священик ошоломлений нуждою дрімав в сні горя, перший хтось прецінь підніс клич: нам священикам біда. Пасивно мовчав наш сьвященик в біді, яка від давна вже давалася відчувати. В приватній розмові кожний богато нарікав, а публично не було кому упімнутися. З тої мовчанки робили вороги консеквенції; деякі кричали: піп то буржуй, а богато священиків упало тепер жертвою нелюдського трактовання парохіянами. Між тим неодного священика тисне сьогодні нужда з голоду, инший вичерпаний матеріяльно жде, що буде далі, а ще инший в достатках (а таких мало) сміється байдужно з тих, що о ратунок просять. Хотячи дещо доповнити цінну статю передавтора, поставлю стан священичий в трох точках: священство само в собі, гієрархія церковна, ряд.
Прикро представляться в нас життя священиче. Розкинені по далеких парохіях священики, віддані самі собі, до того часто без жадної літератури в руках, поволі звужують свій світогляд науки та незамітно стають селюхами в повному значінні слова. В міру збільшування останнього, затрачують потребу час від часу зїхатися, поговорити про потреби життя під всяким оглядом та повзяти якісь директиви для життя. Кожний окроме жив і окроме ділав або ні. Ограничені лиш на свою родину, ділилися з нею долею й недолею, а що було за родиною, того священик не знав і не хотів знати. Консеквенцією сего лихоліття була недостача всякої духовної орґанізації та свойого орґану. Розсипані священики блукали, як овечки по лісі, а як нападе вовк, кожна окроме кличе о поміч, розсипавшися по лісі. Коли сьогодні каринтійське духовенство, сильно зорґанізоване, стоїть муром супроти правительсьва, у нас ніхто не числиться з нашим духовенством зовсім незорганізованим. Було чути пусті кличі: "Попи зовсім не причинились до бу дови української державности". Малося укладати закони про відрубність церкви від держави і то на першому пляні, а народ мовчав, бо і сам клир мовчав.
Наче ранене ударом кидалося священство до ріжних орґанів, щоби там дати відповідь, та ніхто не приняв; скрізь прогнано нас з кпинами, робилося всякого рода збори, зїзди, на поспіх почато ставити вавилонську твердиню, але робота була пуста і недоладна. Зле робили ми, а тепер покутуймо самі. Щоби на будуче не прийти в таке скрутне положення, повинен кожний священик передівсім умово наді собою працювати; ми повинні в свої руки взяти всякі напрями цивілізації на зразок каринтійського духовеньства тим паче, що в нас поле до попису лекше. Поділяю слушну науку Преосв. Еп. Боцяна, котрий питомців все загріває до фахових студій на всяких полях.
Треба нам конечно лучитися в орґанізації духовній та часто зїздитися на наради, щоби повзяти директиви для солідарного ділання і поступування під кождим оглядом, як се робить латинське духовеньство. Доконче треба нам подбати о строго наукові видання реліґійні. Не можна легковажити собі нашої інтеліґенції, котра, не маючи таких видань, чіпається ворожих та вносить в народ гнилі ідеї, бо легка література ОО. Василиян її не заспокоїть. Тай свій орґан нам потрібний. Честь нашим патріотам, що бодай тепер видають "Нову Раду". Гарний се щоденник, що тішиться вже популярностю, легким змістом, гарним стилем і легким представленнєм гадок, може стати основою для розвою нашої преси. Так зорґанізоване духовенство стане сильною твердинею в нашій державі, яка дасть йому всякі полекші, бо народ весь зрозуміє вагу священства і стане за ним, як один муж. Колиж зважимо, що наше священьство тут в Галичині має стати взором для темного схизматицького, то се повисший погляд ще більше скріпляє.
Той невідрадний стан все підтримувала наша церковна ієрархія. Хай се не виглядає на еґоїзм, але в імя братньої любови і солідарности киньмо оком, як у нас надгороджується за добрий поступ в науках богословських і добре поведення? Талановитих священиків обсаджується сьогодні по голодівках тому, що або не мають протекції, або се селянські сини. Сі замість занятися наукою і працею, журяться о щоденний хліб. Приїздить такий бідолаха жалуватися, але на жаль чує слова: "Така воля Божа, ви там мусите бути". Не така воля Божа, а радше така, щоби кожному дати посаду після талантів Христових, а не унеможливлювати праці в церкві і народі.
Що більше утворилась у нас священича кастовість. Старався о парохію, то цілий лєґіон кревних їхав до дідича і епископа. А як у нас трактуєсь докторів богословія?
Та радше не згадувати похибок нашої гієрархії, цеж люди мильні, як і всі инші. Болить дуже те щоденне лихо, та раз треба висказати його публично. Реreаt mundus fiat іustіtia, тому на будуче треба тому зарадити. Коли за добро нагорода в небі, то на землі хай це буде узнане і церковною гієрархією. Коди хтось може й хоче працювати, не треба йому кидати колод під ноги, а його самого в пропасть недолі і нужди. Зовсім слушно замічає передавтор, щоби презенту не давала церковна Комісія, де епископ мавби 3 голоси, консистор 2, а церковне брацтво один голос. Чорна година священикам, що влізли на парохію через протекцію, а народ їх не знав. Тут мусить наступити реформа, бо інакше минаєсь волю Божу, що каже дати кождому по заслузі.
А вжеж найсумнійше представляється матеріяльне положення більшости священиків, а спеціяльно адміністраторів та сотрудників. Шатні нема, доходу нема, господарка неможлива, треба жити, а нема з чого. Нема в що убрати і чим живити родини. Та non еst mаlum, quod nоп sit bonum. Терпім за минувшину, а на будуче радьмо. Як попередні точки сповняться, то і наш ряд вийде духовеньству на стрічу. Народ, що любить ревних і працьовитих священиків буде диктувати, а ряд виконати мусить. Оцінить нарід, працю коло него, то і кращої долі для священства буде домагатися. Та поки-що не упадати нам на дусі. Великий і твердий обліг виораний лежить вже за нами. Ніяка верства суспільности не видала тілько гарних ідеалів що ми, ніяка рука не вложила тілько безкорисної праці для народа, що священича. З нас деколи кпили собі, але ми в дусі раді, що праця наша вложена в рілю буйно сходить і густою пшеницею пoкpиється наш народний і церковний лан. Ідім тепер тревалійшим шляхом до праці над церквою вільною, а всім дорогою нам Україною, a quod Deus bene vertak.
Нова Рада