Предсідник пoльської делєґації на мирову конференцію Роман Дмовскі вислав до Клємансо, як предсідника мирової конференції, ноту в справі східної Галичини.
Ревіндикацію східної Галичини мотивує в цій ноті Дмовскі не лише фактом, що цей край від 1340 р. аж до поділу Польщі був складовою частиною польської держави, але також характером його населення. Дмовскі признає, що українське населення греко-католицького обряду є найчисленніще, але є воно найменше цивілізоване і є економічно найбідніше. Українська мова не є достаточно вироблена і не може вистарчити потребам образованого чоловіка. Цивілізація краю є польська, а польська мова є мовою суспільних і економічних відносин. Тому навіть Австрія мусіла повірити адміністрацію Полякам, як одинокому чинникови, здібному до управи. Польські власти працювали над взможенням добробуту і народньої просвіти як польської, i так і української і старалися приєднати собі українське населення. Але австрійські, російські і берлінські інтриґи ділали в напрямі викликання анархії і зірвання відвічних вязів, які лучили Українців з Польщею.
Ця обставина, що східна Ґаличина в минувшині була тереном воєн з Турками і Татарами, перешкодила спокійному розвиткови, а також розвиткови пошанування права й публичних інституцій і не причинялася до заникання первісних інстинктів і тому тяжко було завести тут лад і порядок. Задача адміністрації комплікувалася ще через условини суспільної і економічної природи, а це з огляду на непропорціональний розділ земельної власности і на факт, що ціла велика власність знаходиться в польських руках. Ця обставина дозволяла на визискування суспільного антаґонізму селян проти великих властителів до боротьби проти польськости.
Дмовскі запевнює далі, що як східна Галичина буде прилучена до демократичної і независимої Польщі — то устануть адміністраційні трудности, устануть зовнішні інтриґи, аґрарна реформа знесе ненормальний поділ землі і будуть заспокоєні національні потреби Українців. Впрочім якби польське правительство оказалося нездібним до заспокоєння потреб української людности і до запевнення краєви спокійного розвитку, то ґарантією прав Українців є відклик до великих держав на підставі статуту Союза Народів.
Зі всіх цих оглядів Дмовскі домагається негайного прилучення східної Галичини до Польщі з виключенням всякої провізорії і всенародного голосування.
Цю ноту вніс Дмовскі дня 25. серпня 1919 р. Мотиви ноти видалися Найвищій Раді мирової конференції нестійними і неоправдуючими негайного прилучення східної Галичини до Польщі і вона зарядила, що Польщі мається поручити лише тимчасову управу краю на підставі опрацьованого мировою конференцією статута, а про свою державну приналежність має після певного часу рішити всенародне голосування (плєбісцит).
Цим скінчилася перша фаза дипльоматичної акції Польщі в справі прилучення східної Галичини до Польщі. На виду назріває друга фаза, а саме змагання Польщі, шоби за ніяку ціну не згодитися на це рішення мирової конференції і щоби польський сойм не приняв трактату про східну Галичину. Ця акція вже заініціована у Львові. "Słowо pоlskie" з суботи ось що пише в цій справі:
"Одно є певне: в якийнебудь спосіб справа порішиться, чи це при зеленім столику мирової конференції, чи це на соймовій трибуні — червенської землі не віддамо ніколи. Хто хоче нам цю землю відібрати, буде мусів вести за ню війну з польською державою. Як її виграє, одержить свою добичу, інакше ніколи. А якби навіть, чого aні на секунду не можемо припускати, польська держава виреклася її, то не віддасть її геройська польська людність. Ми вже раз оборонили її проти волі уряду, зуміємо її рборонити також по раз другий, як зайде потреба. На це ми присягли".
Вперед!