І коти вибудовують тісні зв’язки зі своїми господарями. Експерти з’ясували, що господар для багатьох котів є важливою референтною особою, тобто прикладом для наслідування та еталоном поведінки. Передусім у незвичних ситуаціях господар скеровує кота та надає йому певності, в результаті чого рівень стресу в тварини суттєво знижується. Тобто коти зовсім не такі незалежні, як прийнято вважати.
Зобрження: Maica/ istock.
Котів люблять за їхній особливий характер: ці домашні тварини відомі як розумні, вольові та незалежні. Зовсім не такі, як собаки, що всю свою увагу зосереджують на господареві. Коти ніби вибирають свій шлях і не такі залежні від своїх власників.
Але чи означає це, що коти зовсім позбавлені прив’язаності до людей, чи й вони можуть вибудовувати глибинні зв’язки зі своїми господарями? Фактично дослідження засвідчують, що «шовкові лапки» чуйніші та залежніші від людей, ніж припускали. Чимало котів чують навіть їхні імена. «Можливо, ми недооцінюємо соціальних здібностей котів», – пояснила дослідниця Крістин Вітал (Kristyn Vitale) з Університету штату Орегон в місті Корвалліс.
Наскільки важливі люди як референтні особи для наших котів? Аби більше про це дізнатися, Вітал та її колеги застосували стандартизований тест, за допомогою якого зазвичай досліджують поведінку малят та собак щодо їхніх найближчих референтних осіб. При цьому обох спочатку поміщають у незвичну ситуацію. Потім батьки чи господарі залишають кімнату, а за нетривалий проміжок часу повертаються. Реакція, коли піддослідні бачать «свою» людину вдруге, видає багато інформації про тип їхніх стосунків: в більшості випадків дитина до батьків, а собака до господарів ставиться як до своєрідного притулку, що скеровує та надає певності у незвичній ситуації.
Котячу версію тесту науковці здійснили як з кошенятами, так і з дорослими котами. При цьому вчені спостерігали, як коти поводилися під час розлуки і що вони робили, коли їхні господарі поверталися. На основі спостережень та котячої поведінки вчені зарахували тварин до різних категорій.
Несподіваний результат: з 70 молодих котів 64,3 % продемонстрували ознаки міцного та надійного зв’язку зі своїми господарями. За їхньої відсутності тварини дуже переживали та багато м’явкали. Після возз’єднання вони розслаблялися – це було видно по тому, що вони припиняли м’явкати та з цікавістю вивчати кімнату. Натомість у тварин з дистанційованим або амбівалентним ставленням в результаті відсутності господаря рівень стресу майже не змінювався.
В дослідженні з 38 старшими котами проявилася подібна тенденція: 65,8 % тварин (приблизно такий же показник, як в групі з молодими котами) були тісно пов’язані зі своїми господарями, повідомили науковці. Цікаво, що це число майже таке ж, як і частка маленьких дітей, що в аналогічних тестах демонструвала надійний зв'язок зі своїми референтними особами.
«Коти, в яких з господарем немає тісного зв’язку, часто втікали геть і поводилися дистанційовано. Тобто демонстрували поведінку, що впродовж тривалого часу вважалася типово котячою, – констатувала Вітал. – Проте більшість котів мають глибинний зв'язок зі своїми власниками і послуговуються ними як джерелом впевненості в незвичних ситуаціях».
Тож собаки – не єдині соціальні створіння серед домашніх тварин. І коти можуть вибудовувати соціальні зв’язки з представниками не тільки свого, а й інших видів. «Прив’язаність до людей може бути гнучким пристосуванням, що полегшує котам виживання в антропогенному середовищі», – таким є висновок вчених.
Daniela Albat
Cell Press/ Oregon State University, 24/09/2019
Зреферувала С.К.