Ще один театр відчинив свої двері перед львов'янами, ще один театр заявив про своє право на існування. Правда, ця заявка ще не була підкріплена достатніми даними та, проте, окремі елементи першого спектакля свідчать про життєздатність колективу.
В нашому судженні нема поблажливості; бажання підтримати театр з його першим кроком не знімає критичного підходу. Покищо прем'єра, не дивлячись на свою назву «В ритмі джазу і пісеньки», назви, яка зобов'язує до цілісного по ідеї і формі видовища, являє собою лише різнохарактерний естрадний концерт. І концерт непоганий, оскільки і Тетяна Єлецька — хороша жанрова співачка, і Ніна Нікітина а її наївною гумористичною манерою читання, і балетна пара Москальова і Трегубов були тепло зустрінуті глядачами.
В програмі був лише один номер справді мініатюрного характеру, який дає підставу сподіватись, що театр зможе виправдати свою назву. Це дрібничка — театралізований жарт, розіграний між конферанс'є і трьома акторами, щось на зразок маленького драматичного етюду. В ньому актори театру показали свою естрадну театральну гнучкість.
Звичайно, репертуар театру не може базуватися на таких дрібничках (їм своє і невелике місце), він повинен бути злободенним, сатиричним, політично-насиченим. В ньому повинна, як у моментальній фотографії, відбиватись будьяка тема сьогоднішнього дня. В театрі такого типу повинні бути отруйні стріли проти ворога, гострі шипи проти бюрократа, підлабузника, міщанина, і ласкава усмішка — для героя наших днів.
Вільна Україна
23.09.1944