У Львові в Сестер Василіянок при вул. Потоцького живе девятьдесятьлітній старець, праведник священик якого цілий край знає з незвичайно побожного життя. Всі другі священники цілують його руки і приходять по благословення. Він має більше поважаннє за своє праведне життє ніж деякі епископи. Зовесь він Ізидор Дольницький але всі зовуть його "Дзядзьом" і він так і підписується. Дзядзьо вродився 21. лютого 1830 р. в Старих Залізнях. Вчився в Тернополі а потім в Римі. Батько його був священиком бідним але дуже чесним і такою була його мати Евдокія зі Щуровських. Обоє платили за станцію в Тернополи для їх сина а нашого "Дзядзя" 1 рубля місячно і ще казали люде що то дуже дорого платиться. До Риму виїхав в 1845 р. Тільки недалеко Відня була зелізниця а з Відня їхав знова кіньми три неділі до Риму, де вчився в колєґії св. Атаназія. Були там питомці зі всіх країв але найліпше представлялися Халдеї і Анґлійці з Америки. Всіх народностій — ученики мали там своїх учителів до рідньої мови, тільки наші питомці ix не мали. Служби Божої слухали грецькою і від них то вчився Дзядзьо любити свій обряд, свою церков. Коли Дзядзьо висвятився, став він в Римі вчителем і духовником своїх молодих земляків, та мав таке поважаннє що на його Службу Божу прійшов раз папа Пій IX, клячав цілу Службу Божу, цілував Євангеліє і хвалив наш обряд. В Римі був Дзядьо свідком як папа вертав по втечі до Ґоети. Коли француский цісар Наполєон III, освідчив, що з причини пруської політики не може папі помагати, тоді Італійці заняли Рим.

 

Потім приїхав Дзядзьо з митрополітом Йосифом Сембратовичом до Львова і став сповідником питомців духовного семинаря і є ним до нині. Муж той є незвичайно добрий і праведний. Він своєю присутностю вчив молоде поколіннє більше як другі ріжними вченими бесідами. Народ наш дуже любить. Іздив по цілій Галичині відправляв Богослуженя по празниках, тому знає його народ таксамо як і бідні люде у Львові яким роздав все що мав. Дзядзьо їв все пісні страви, мяса не зносив. Своїм коштом з малої платні утворив каплицю. В часі вибуху війни застали його австрійські війська в Словіті де сповідав монахинь. Вороги почали його мучити за те що він наш священик били того девятьдесятьлітнього старця по твари кидали на землю, саджали то скидали з армати і хотіли розстріляти. Відтак потягли через Угри аж до Талєргофу, того пекла, яке вороги нашого наролу для знищення людей вигадали. Дзядзьо благословив нарід підтримував на духу, бо сподівався, що будучність народа буде за ті муки добра.

 

Дзядзьо той патріярх між нашим Духовенством має єще нині знамениту память та пише тепер кількатомову працю про Пречисту Діву Марію.

 

Учений той муж що вміє ріжні мови як арабську, грецку, італійску, англійську, француську і другі видав богато церковних книжок, які сам уложив. От приміром він то уложив Акафист до св. Йоакима і Анни, св. Івана Богослова, св. Йосифа, Серця Ісycoвoгo, Службу Непорочної Діви Марії, Гласопівець після народнього напіву житя Пресв. Богородиці рівночасно по українськи і по латині, Книгу Братства введенія Пресв. Богородицї. В рукописи то є ще не подруковані має Дзядзьо такі твори. О страстях Христових або Хрестна дорога з молебеном а потім о страстях Христових і цілу дорогу від молитви в Оливнім городі.

 

Дзядзьо то незвичайний чоловік ліпшого від него здаєсь нема нігде. Одним словом, це праведний чоловік. Він окрасою нашого народу і його духа, вірить сильно в щастє і добру долю Української держави а ніхто тепер з чужих народів не сміє нам закинути, що в нашім народі нема взірцевих праведних людей, коли маємо такого Дзядзя.

 

[Нова Рада, 19.09.1919]

 

19.09.1919