Коли хтось виконує роботу, якої результат не покриває витраченої на неї енерґії, говорять про такого, що він робить роботу Данаїд, натякуючи на те, як ті німфи черпали воду діравими черпаками, через що не могли похвалитися корисним вислідом праці. Отця робота Данаїд приходить мені все на думку, коли читаю про заходи наших москвофілів зробити на силу з українського народа — "русскій". Стілько літ вони вже аґітують, а народ як був, так і є українським, і ні в Галичині, ні на Буковині нема ні одного села, якого мешканці не тільки в уяві, але і в дійсности перемінилисяби з Українців у Москалів. Навіть свідоцтво учених професорів львівського університету про 800.000 Москалів у Галичині, яке вони вислали недавно до членів мирової конференції в Парижи, не зміняє нічого в цім дійснім стані і тих 800.000 душ полишається на далі такими Українцями, якими були доси.
Не вважаючи на те, наші москвофіли не перестають далі ні себе дурити, ні инших і не покидають своєї кирині між нашим народом. Від осени минулого року попереносилося їх багато до угорської України та до Чехії і взялися орґанізувати передовсім священиків та учителів пряшівської та частини мункачівської епархії. Між тими орґанізаторами подибуємо імена д-ра Ю. Пелеха, що сповняє тепер обовязки міського лікара в Унґварі, братів Білінкевичів, В. Навроцького, Дм. Вислоцького, бувшого співробітника "Прикарпат. Руси" Л. Гагатка, Буковинця Цуркановича, що як поручник служить у чесько-словацькій армії, і инших. Недавно обїздив усю українську теріторію, заняту Чехами, бувший адвокатський кандидат із Мущини, д-р Ол. Гассай, тепер урядник центрального Союза чеських сільсько-господарських товариств, разом із заступником голови тогож союза Францом Керчком. Обох їх вислало чеське міністерство рільництва з тим, щоби вони на місци розглянулися, що можнаби зробити для піднесення економічного стану селян. По обїзді заявили вони, що належить як найшвидше перевести земельну реформу та утворити сільсько-господарське товариство в Унґварі з філіями по инших місцевостях, із подібними цілями, як у Галичині мають "Сільський Господар", "Народня Торговля" та "Краєвий Союз господарсько-торговельних спілок". Розуміється, що п. Гассай не забував усюди і про "панрусскую" ідею та защепляв її, де тільки вдалося.
Не можна сказати, щоби між священиками обох угорсько-українських епархій не було податного ґрунту для панрусизму. Змадяризовані цілковито, по більшій части безідейні, вони готові служити всякому, від кого можуть надіятися якогонебудь блага. Вчора були найбільшими мадярськими шовіністами та денунціяторами якогонебудь національного руху, нині готові проголосити себе Москалями, Чехами, Румунами, а якби бачили в тім користь, то й Циганами. На разі звязалися вони з галицькими москвофільськими висланцями і розпочали роботу.
Для цього заснували вони ґазетку "Русская Земля", що виходить що тижня в Унґварі та друкується язичієм. (Друга ґазетка "Русское Слово", що виходить у Кошицях як додаток до словацької ґазетки "Словацький Схід", друкується зовсім по російськи). Ця ґазетка нагадує способом писання покійні львівські "Русское Слово" та "Голосъ рус. народа". Українців представляється в ній як торговців живим товаром та злодіїв, що в війні з Поляками проливали надармо "русскую" кров, а потім позабивавши кишені, повтікали за границю.
Називає їх також постійно німецькими рабами та виродами і ворогами "русскаго" народа, через що належить безпощадно поборювати їх. "Угророссы" можуть найти щастє тільки в повнім національнім зілляню з "прочимъ русскимъ міромъ". Це не вадить їм у тім самім числі писати, що Поляки занявши цілу Галичину, виарештували всю "русскую" інтеліґенцію та свідомих "русскихъ" селян (хоч ті преспокійно сидять собі у своїх запічках), що не хотять бути під Польщею, але бажають жити разом з усім "русскимъ" народом. За це що бються тисячі Галичан у Сибіри, про те стараються також їх представники в Парижи, бувший посол Д. Марков, публіцист Гаталяк та американський "русскій" Дзвончик.
Щоби мати змогу виголошувати політичні енунціяції та мати за ними підпертя якоїсь корпорації, заснували вони "Центральну карпато-русску Раду народну", в якій разом із галицькими виселенцями верховодять, бо мають більшість. Іменем цеї ради промовляв о. А. Волошин, витаючи намісника української території д-ра Брейху, та заявився за "єдинствомъ" усього 100-міліонового русскаго народа... Зовсім так само, як той Чорногорець, що на запит якогось Американця, кілько властиво є всіх Чорногорців, що важаться виповідати Німеччині війну, відповів не загикуючись: "Нас разом з русскими 100 міліонів!"
Отсій раді не сподобалося, що чеська преса займається тепер частійше українськими справами, як давніше, та що угорських Українців уважає Українцями, а не Москалями. Тому ухвалила вона й повисилала до редакцій чеських ґазет таку деклярацію:
"З огляду на те, що в чесько-словацькій пресі появляються часто замітки про назву і національність карпатських "русскихъ", про їх мову і школи, далі з огляду на те, що чимраз частіще проявляються в одній частині преси тенденції накидання нашому карпато-руському народови ненавистного сепаратизму українського, стверджує Центральна карпато-русска Рада в імени цілого народа отсе:
1) Наш народ був, є і хоче полишитися за всяку ціну "русскимъ" та боронити як доси народності і культури спільної з російським народом. Місцеві назви "Русини" та "Русняки" не перешкоджують нам оставати "русскими" людьми.
2) Брехливий і небезпечний сепаратизм впoвні чужий нашому народови, тому ніхто не сміє називати нашого народа образливою назвою "угорський Українець".
3) Стверджуємо катеґорично, що тільки ми самі можемо й будемо рішати про свою національність, про свою назву, про своє культурне життя, бо про все те говориться в точках мирової конференції в Парижі.
4) Просимо щоденну й періодичну чеську пресу, аби не займалася нашими ширшими справами та не зводила полємік про так незвичайно важкі справи".
Як поживемо, побачимо, на скілько чеська преса послухає ради Центральної Ради та перестане займатися угорсько-українськими справами і пічне ідентифікувати тамошній народ із московським. Чеським журналістам легко тепер переконатися про національність народа угорсько-української території не тільки з праці чеського професора Любора Нідерлє: "Обозрѣніе современнаго славянства", що вийшла також у чеській мові, та з йогож "Źivoia starych Slovanu", але і з власної обсервації, бо поїхати на місце і зіткнутися з простим народом ані не далеко їм, ані не тяжко.
Ми певні, що русофільська аґітація не переробить і тепер угорсько-українського народа на російський, як не переробила досі, але пошкодити йому і здержати ще на якийсь час його національне відродження — може, як це вже сталося в минулім століттю. В 50-их роках потрафив Адольф Добрянський зі своїм кружком так опутали більшість духовенства, яке представляло майже виключно інтеліґентну верству, що воно відчужилося зовсім від народа, не мало з ним ніяких спільних справ, не працювало для нього, і не можучи дочекатися обіцяного російського раю, кинулося в обійми Мадярії. Тоді українських сил було ще мало, тому не можна було їх експльоатувати. Тепер їх досить, але вони заанґажовані на важніщих фронтах. Та чей цей стан скінчиться, а тоді прийде пора подумати також про угорсько-українські позиції.
[Вперед! 14.09.1919]