Серед важких болів родиться кожне нове життя, серед нечуваних болів родиться від двох лiт українська народня република. Царат і Центральна Рада, Скоропадський, німецька окупація і большевицький режім ось етапи розвою републики останних двох літ.
Як човен на розбурханому морю то виринає то потапає, так і наша република святочно і голосно серед радости десятків тисяч Киян проголошує волю і свободу на Софійській площі своїм горожанам — то знова шукає захисту в Камінці на Поділлю на це, щоби знова зібрати війська і відбивати Київ. І так уже два роки на широких степах України шаліє війна, що знищила цілі міста та села, і забрала тисячі неповинних жертв. Чиж не буде вічним соромом для большевиків убійство Миколи Сумцова, д-ра Івана Луценка, д-ра Миколи Міхньовськoгo, Сергія Єфремова і инших?! А наче на іронію судьби разом з ними гине й найбільший україножерний проф. Фльоринський.
На битій дорозі розстелилася Україна, а її шляхами тягнуть без кінця чужі війська та несуть смерть та руїну. І важко стогне вся людність України під тяжкими ударами судьби...
А рівночасно родяться в головах ріжних політиків фантастичні пляни щодо будуччини України. І ось один з них, що тепер блукає по вулицях Варшави:
В Варшаві повстає з ініціятиви польського уряду міжсоюзничий комітет, що кермувавби постепенною окупацією і адміністрацією України на час 10—15 літ, коли "Ліґа народів" зможе вже порішити про дальшу судьбу того краю. Тому комітетови підлягалиби ґубернії: волинська, подільська, київська, евентуально катеринославська і херсонська з Одесою. Східна границя не може переступати Дніпра. Західня ішлаби повздовж польської стратеґічноі лінії. Оружні сили далиби союзні держави, в тім числі Польща, Румунія, антибольшевицька Росія і Україна, о скільки булави послушна і піддалася спільній начальній команді. Вистарчить 100-тисячна армія. По окупації творилися би відділи міліції з місцевих і чужих людий. Адміністрацією кермувавби ґенеральний комісар, якого іменувавби комітет в порозумінню з Начальником польської держави. Йому підлягалиби комісарі поодиноких виділів. І так комісарем апровізації бувби хтось з помічників Говера, судівництва Москаль або Поляк, поліційної адміністрації і рільництва Поляк. Низші урядники моглиби бути з місцевого населення. Цей комітет виробивби проєкт аґрарної реформи і заложив емісійний банк.
Це одна з тих імперіялістичних концепцій, що розгріває мозки всяких авантуристів, які представляють собі Україну, як дику кольонію, з якої можнаби тягнути добрі зиски. До того треба тільки "спацифікувати" ще ту неспокійну країну.
Та серед цих божевільних і хижацьких концепцій і голосів часом залунає наче на отверезіння і инший голос. Маємо тут на думці статю ґр. Адама Тарновського в "Gazet-i Polsk-ій": "Зєдинені Держави Середньої Европи". Д-р Адам Тарновський один з найспосібніщих б. австрійських дипльоматів, амбасадор в Софії а потому призначений до Вашинґтону, підчас теперішньої війни на Балкані віддав великі услуги Австрії. Незвичайно інтеліґентний і з великим виробленим політичним змислом відбивав дуже маркантно серед закостенілих і ограничених австрійських дипльоматів. Адам Тарновський тепер у Варшаві придивляється еволюції заграничної політики і вона наповнює його перестрахом і трівогою. Його затрівожує нерозуміння Польщi небезпеки зі сторони Росії і Німеччини.
"Не розуміємо — пише він — того досить ясно і виразно, що справа Польщі є справою Фінляндії, Естонії, Лотви, Литви, Білої Руси, України і на відворот. Досі неузнатими на жаль независимости Литви, Естонії і Фінляндії, а в відношенню до Литви і України крутилося між "iдеєю" анексії, а "ідеєю" федерації, а б о і "ідеєю" цілковитого dеsinteressement нa річ Росії".
Одинокий шлях для Польщі, на думку ґр. Тарновського, це союз польського народу з народами лотишським, естонським, фінляндським, литовським, білоруським і українським — одним словом, вільні Зєдинені Держави середньої Европи. Довкола цих Зєдинених Держав згуртувалися би вскорі і инші менші народи між Балтиком, Адріятиком і Чорним Морем. Це бувби початок дійсної "Ліґи народів", в противенстві до "Ліґи Вільсона", що тепер вже носить зародки будучих конфліктів, які і її розібють.
Ідея ґр. Тарновського це ідея середньої Европи д-ра Наумана, тільки з иншими народами. Сама думка благородна і гарна — тільки на одно забуває п. Тарновскі. Щоби утворити такий союз, мусілиби перед тим всі ті народи бути вільні, самостійні, щоби справді "як вільні з вільними і рівні з рівними" добровільно і щиро утворити такі "Зєдинені Держави". Замало тут самого теоретичного сентиментального признання независимости даного народу, треба передовсім увільнити його від всяких окупацій, федерацій, пацифікацій і т. п.
Українці знова — це мусить хіба признати п. Тарновскі, не тільки що й того теоретичного признання досі не мали, але й за це, що хотіли і хотять независимости, перейшли ціле море мук і терпінь. Історія їхнього визвольного руху, це один довгий ланцух переслідувань, знущань від Петра Великого і Катерини II. почавши. Про події знова з Талєргофів, Арадів, Йозефштадтів і останних тепер днів хіба добре знає п. Тарновський. Не було досі, пане ґрафе, найменшого знаку охоти признання і узнання української народньої републики.
А в тих Зєдинених Державах середньої Европи першим і найповажнішим членом мусілаби бути Україна, коли не з иншої причини, то вже тому, що коли Польща має до 20, то Україна до 40 міліонів населення. Тому, коли хоче справді зреалізувати свою думку ґраф Тарновскі, то передовсім мусить повстати вільна зєдинена Українська Народня Република. Вона тільки одна може загоїти ті страшні рани, які завдала війна Україні, вона теж одна тільки може бути дійсним, чесним і справдішним членом цих Зєдинених Держав середної Европи і стояти разом з Польщею і другими нерусскими народами на сторожі проти евентуальної воскрещої царської Московщини.
Це є conditio sine qua nоn!
[Вперед! 13.09.1919]
13.09.1919