Про військових фаховців.

 

Фуу! Кілько лайок мусіли вони перечитати в наших часописях — ті нещасливі фаховці з обох наших армій! Найбільш делікатний ix противник, оден з галицьких визначних старшин, говорив мені таке: "Я ціню тих фаховців, але представте собі, якби ми в нашій історіі замість імен: Хмельницький, Богун, Сагайдачний — мусіли читати: Блюм, Мілєр, Губер..." Я потішив його, що чужинці належали в арміі Богдана до найкращих, як пр. Мрозовіцкі (Морозенко), Чарнота, Кривоніс, Кричевський і п. Вони належали до тих, які по побідах під Корсунем і Пилявою перли Хмельницького йти на Польщу, коли наші сутоукраінські отамани не дуже хотіли віддалятися від своіх жінок. Кривоніс був тим, який домагався знищення Львова, а вратували його Украінці. Словом — ті чужинці були більш Украінцями, чим Украінці, а ix чужі імена зовсім не шкодять нашій історіі: народ перехрестив ix так основно, що всі забули ix дійсні імена. Те саме діється й тепер. Для прикладу наведу імя галицького отамана Клеє, якого частина все була одягнена й накормлена, бо він не числився з нічим, тільки з потребою свого війська: в неділю казав: "Хлопці! Сегодня буде фасунг (видача) обуви!" опісля обступав костел у першім лучшім місті й виходячим Полякам казав роззуватися, а своім козакам пробувати ix обув. Чи це було добре? Спробуйте сумніватися в це, але перед його жовнірами, які називають його "пан отаман Клей", а які тепер ходять голі, босі і голодні — в найбогатшій краіні Европи. Тоді побачите, як вони скочуть вам до очей в обороні свого отамана, чужинця по батьку й матері. Таких чужих старшин маємо в Галицькій Арміі більше. Я не знаю отамана Клея, але за то знаю напевно, що його імя довше житиме в переказах нашого народа, чим імена 120 пересічних украінських старшин, яких імен навіть тепер не знають ix підкомендні...

 

Правда, були між чужинцями також зрадники й недбальці, яким не залежало на нашій справі. Але — кілько таких злодіів було між сутими Украінцями? Про це мовчать ті, що нападають на чужих фаховців. Значить, річ у виборі, а не в татарськім осуді "в чамбул", "гуртом".

 

Чужі військові фаховці становили тут "служимий клас", якого культура була державна, значить російська. Їм по більшій части все одно, якій державі служать. Тим поміж ними, що мають живий, інтересний ум, навіть інтересніще служити при будові новоі сили, чим ходити в пагонах Денікіна, що мусять стати жертвою історичних молів. Але розуміється, вони мусять тут мати атмосферу, в якій моглиб дихати, а не переповнену міязмами безпідставних підозрінь й лайок. Слово "безпідставних" підчеркую і кидаю ним в лице тим, що вічно лають фаховців. Скажіть, панове, котрим фаховцям доказали ви тут зраду украінськоі арміі? Нехай і заочно! Назвіть бодай кілька імен (з доказами)! Це, що вони втікають з нашоі арміі, ще не є доказом зради. Читає публика в оповістках, що такі а такі втекли й забрали державні гроші. Між ними є сутоукраінські імена, власники яких певно гукали "Слава Украіні!" Зрештою між "украденими" сумами є й по 100 (сто) гривень!... Це осмішує вci викази, бож ніхто не повірить, що в теперішних часах навіть замітач улиці схоче бути злодієм за 100 гривень. Зрештою — чому тьма украінських генералів з царськоі арміі не служить нам? Пригадую тільки такі відомі імена, як ген. Кардашенко, Мусієнко, Прохорович, Рустанович, Драгомирів і инші, імже ність числа і паперу в "Стрільци", щоб їх списати (бо Міністерство Преси для "Стрільця" не має паперу). Де вони? Я вам скажу, де: в армії Юденіча й Денікіна. Чому? І на це вам дам відповідь. Тільки що ви не згодитеся з цею відповідю, бо вона вам особисто невигідна. Вони Українці — і служилиб у нас, якби у нас були инші відносини. Які саме? Якби у нас отаманами не були б підпрапорщики або люде, що й підпрапорщиками ніколи не були й навіть військової карти не уміють перечитати! Це факти, які докажу перед кождим судом. Представте собі легковаження й погорду, яку мусить в душі відчувати до такого "начальства" дійсний полковник, що скінчив військову академію й розуміється на своїм ділі. Бо він при тім ділі виріс. А чим більше такий "старшина" удає, що розуміється на війську й стратегії, тим менше цінять його ті, що на тім дійсно визнаються. Це таке ясне, що не бачить цего хиба чоловік, що сам займає місце, якого не повинен займати.

 

Кожда частина, що має такого отамана, мусить спаршивіти, хочби була найздоровіща. Бо риба від голови смердить — і помалу вся засмердиться.

 

Коли російські армії, що числяться з фахівцями, дійдуть до Збруча — не забудьте, панове "отамани" і "полковники" без військових шкіл, що ви будете винні тому. І ще памятайте, що в тих арміях будуть йти проти нас — також Українці-фаховці. Бо це робить своє діло служимий клас, робить його там, де може робити. Це повинні памятати особливо ті могутні у нас партії, яких наука побудована на дійсно глибокім розумінню клас.

 

Я не раджу вірити чужинцям без розбору. Слідіть їх, і судіть їх — а доказавши вину, розстрілюйте і вішайте! Але не плямуйте безпідставно їх чести, щоб самим сидіти при тім, на чім не розумієтеся. Тут не ходить о усування напр. популярних отаманів. Військо це така інстітуція, що можна в ній для кождого знайти місце — відповідне для його здібностей.

 

Шевця шукаєте фахового, щоб не змарнував вам шкури, але фаховців для війська не конче шукаєте, хоч тут ходить о шкуру десяток тисячів дітей українського народа! Коли нпр. сільський учитель, а не добрий інжінір є міністром праці і т.д., то на все це можна довго дивити ся з усміхом або й без. Aле годі так робити з військом! Бо це основа держави, основа жива, яка щемить ранами, дрожить умираючими без пожитку й кричить руїною всего народа...

 

[Стрілець, 11.09.1919]

 

11.09.1919