Є на світі один літературний фестиваль, який на свою 10-ту річницю умудрився стати водночас найкращим і найгіршим за свою історію, – це Meridian Czernowitz, що проходив у Чернівцях 5-8 вересня.

Починалось все спокійно і звично – з вшанування пам’яті жертв Голокосту на Буковині, відкриття пам’ятника (не)відомому поету, після чого почались книжкові презентації і те, що зробило фестиваль особливим.

Абсолютно пересічна презентація нової збірки оповідань Артема Чеха "Район "Д", а за нею перша чесна презентація книжки, тобто скоріш чесна розмова Володимира Рафєєнка та Олександра Бойченка про роман "Мондеґрін (пісні про смерть і любов)".

Чесна розмова Володимира Рафєєнка та Олександра Бойченка

Чому чесна? Бо почалась з того, що автор та його модератор розповіли історію своїх взаємин і того, як з образи виникла дружба. Адже Бойченко колись (і не раз) говорив про відсутність україномовної культури в Донецьку, чим, власне, й образив Рафєєнка та спровокував написати українськомовний роман. Після численних срачів (бо дискусіями їх не назвеш) про несприйняття західняками східняків ми вперше побачили, що насправді спільну мову можна знайти, що насправді можна порозумітись, і разом з тим, не боятись робити це публічно. Власне за це найбільше хочеться подякувати Meridian Czernowitz, бо, здається, що тільки атмосфера цього фестивалю могла б створити таку невимушеність.

Після такого гарного старту було очевидно, що тон фестивалю задано і далі нас всіх чекає щось прекрасне. На урочистому відкритті фестивалю, яке чомусь пройшло не першого дня, а другого (направду, люди вже відбули 6 подій – і тільки тоді все стало офіційним), президента фестивалю Святослава Померанцева нагородили почесним австрійським орденом, а Сергій Жадан виголосив красиву промову про феномен фестивалю і, здається, врік його такими словами:             

"Мені 45, і я встиг пережити зародження та смерть такої кількості культурних ініціатив, що у стороннього спостерігача може виникнути враження, що я до їхньої смерті якимось чином причетний. Та і взагалі – говорити про тяглість культурних ініціатив у країні, де міністерство культури об’єднують із міністерством спорту, – справа ризикована. Тим не менше, щось не дає Меридіанові перерватись, зникнути, розчинитися в часі й просторі. Можливо, добрий дух Целана, можливо – причетність до нього такої кількості фантастичних людей, яким є що сказати і про минуле, й про майбутнє."

Один з двох фестивальних вечорів Жадана

Можливо, якийсь привид української літератури справді вирішив, що фестивалі так довго не живуть, і почав вершити правосуддя. Бо програма фестивалю настільки не змінюється з року в рік, що ти, не відкриваючи програми, інтуїтивно знаєш увесь цей розклад: єврейське кладовище та синагога, читання віршів в подвір’ї Пауля Целяна, презентації книжок в Центральному палаці культури щодня десь з 16:00 до 20:00, в один з вечорів там же якесь театральне дійство на тексти Христі Венгринюк, як мінімум два вечори для Жадана – один для концерту в якомусь клубі (цього року звідти можна було спокійно перейти на чуже весілля у сусідньому залі) та один для читань "нових" віршів, які вже всі чули, ага, ще десь один раз проскакує локація театру і центр Belle vue для читань австрійських, німецьких чи швейцарських поетів, яких чомусь ніколи не впускають в Палац культури, де проводять презентації українських авторів та дискусії.

І тут окремо про дискусії, бо кожного, кожного року вони однакові. Наприклад, "Пауль Целан 100. Меридіан великого майстра німецької мови: Чернівці-Париж-Вічність" протягом останнього року (від попереднього фестивалю, коли анонсували щось грандіозне) в медійному просторі, та й сама дискусія звучала стільки разів, що перестає справляти будь-яке враження. Так само "Meridian Czernowitz – 10 років на культурній мапі Європи" віддає таким кліше, що цілком не дивними видаються слова Юрія Андруховича (під час тієї ж дискусії) про те, що фестиваль в такому вигляді не може більше існувати. І тут вийшов парадокс, бо дискусія з таким клішовим формулюванням довела учасників до того, що вони нарешті чесно заговорили про проблеми фестивалю, який (от серйозно) постаті Пауля Целана так і не розкрив, і нащо було згадувати його 100-річчя у цьогорічній назві, так і не зрозуміло.

Тим не менш, попри весь негатив, були ще дві події, позитивне враження від яких перекриває частину негативу.

Презентація поетичної збірки Катерини Калитко "Ніхто нас тут не знає, і ми – нікого", яку модерував Юрій Іздрик, перетворилась на дуже особливу розмову двох людей, яким дійсно цікаво зрозуміти спосіб творення та мислення іншого. За роки бурхливого літературного життя в Україні просто іноді забувається, що люди публічно можуть так говорити, що розмови такі можуть існувати, що люди ще вміють так слухати одне одного. Але то було ще другого дня.

Мав Іздрик в Чернівцях і власний вечір

А в останній день була вже відпрацьована модель презентації нової книжки Андрія Любки, яку модерував Олександр Бойченко. Цей тандем неможливо не любити, навіть якщо знаєш всі їхні жарти, і тепер мені думається, що їх спеціально все ставлять десь наприкінці фестивалю, щоб після 45-ти хвилин реготу відвідувачі думали, що і весь фестиваль був веселим (бо, як вчив Штірліц, ми пам’ятаємо найкраще найостанніше).

Любка з Бойченком. Цей тандем неможливо не любити

Направду, тут мав би бути репортаж з детальним описом життя фестивалю, але хочу сказати інше. Минулого року я писала про те, що на Meridian Czernowitz насувається велике випробування, тому мені було дуже боляче побачити, що те випробування було сильнішим за організаторів фестивалю. І в нашому культурному середовищі не прийнято говорити вголос про таке, бо простіше лицемірити і говорити за спиною, але я люблю і поважаю Чернівці та Meridian, тому не можу собі дозволити говорити за спиною.

Цвинтар. Одна з традиційних локацій фестивалю

Чуєте, Meridian, не помирайте, Чернівцям (як і літературному середовищу України) дуже потрібен цей фестиваль, нам усім потрібен той особливий стан на початку вересня, нам усім потрібна та поезія і її голоси. І позитив у тому, що все можна виправити, що в нашій країні є достатньо креативних людей, які радо вам допоможуть написати цікаву програму, допоможуть знайти локації, допоможуть змінити буденність, просто зверніться до них, не бійтесь звільнити тих, хто перетворив один з найкрутіших фестивалів країни на дійство для лінивих. Бо в теперішні часи нам потрібна культура, нам потрібно триматись і не потонути в морі істеричного сміху та вдаваної демократії. Якщо не хочете старатись заради самих себе, то постарайтесь для рідних Чернівців, письменників та звичайних людей. Нам всім треба іноді падати, щоб потім піднятись ще вище. Тому успіхів, Meridian Czernowitz, нехай поразка стане початком чогось ще прекраснішого.