1.
листок зачепився за слину павучу
на ній ще тремтіло суцвіття пахуче
відцвіле у липні – зжовтіле й померхле
сорок разів хмари померли
дощі прилітали – полохали чайок
мені ж написалися вірші печальні
попсулося авто – знайшовся механік
усе поробив на одному диханні
папером із рису зачистивши клеми
не знав що потрапить до вірша й поеми
що слина павуча погойдує світло
сказав: «задня фара не світить»
а з-над океану – тримаючись ліній
плили знов народжені хмари осінні
і пахло соляркою й жирним мазутом
від танкерів що пропливають нечутно
до бухти – до труб переробних заводів
і черги чекають в нью-йоркських водах
у серпні пустіють облежані пляжі
з павучої слини надточимо пряжі
візьмемо дощу – трохи зливи і віршів
печальних і тих що сумні та сумніші
пораду механіка – піску на сандалях:
і що призабули і що не згадали
бо там – де за виступ морської брами
заходить ця яхта як ангел з крилами
уже починаються фази припливу
уже починається осінь – зі слини
павучої кришиться крейда
і більшає танкерів ставши на рейді
а вірші змочивши в павучій слині
водою що спала собі у кишені
вицвілих шортів – що падала з неба
ковтне наче рибу серпнева мева
і вгрузне в пісок із набитим шлунком
облюбувавши найближчу лунку
в серпневому небі летять метеори
на яхтах заглушать перегріті мотори
павучі дроти і павучі линви
обірвуться – шторм та осінні зливи –
печальні вірші будуть печальні
як ці береги – ближні і дальні
2
вересень розпочався з дощу – штормить
по цілім узбережі – позеленіла мідь
хвиль – що обгризають берег
неначе голодні й скажені пси
їхні білі загривки і чорні носи
і шурхотіння лап на папері
зачехляються яхти – зачиняється яхт-клуб
догорають жоржини серед клумб
жовтіють метелики – я сиджу
зіперши ровер на металеве поруччя
ровер відпочиває – йому так зручно
разом з ним попишу і помовчу
мартин проскиглить немов курій
скажу океанові: «не дурій!»
не чіпай берега на якому мій дім
і моє письмо – і мій вірш про осінь
але він на мене маяком косить
і накриває небом тисячних дір
десь в південних широтах – там
вже летить до нас важка вода
я кажу метеликам: «втікайте геть!»
пролетіли на північ дві білі чаплі
а за ними – зчорнілі солені краплі
штормового дощу – й таке
горизонт – я бачу – накриває дощ
уже все в пелені – від і до
нью-джерзійський берег та острови
пластикове відро з плавниками рибин
дощ проживе кілька годин
відмолодить кущі і стебла трави
починається осінь з дощем й з дощу
починається вірш в якому мовчу
не встиг до дому – промок до рубця
але вірш уклався і ровер змок
відкриваю браму – її замок
перечитую вірш згори до кінця
