Від редакції. Не погоджуючись де в чім з поглядами шановного автора, б. Міністра Фінансів У.Н.Р., редакція містить цю статтю, аби викликати дискусію над справою економічної відбудови України.
І.
Обрахувати, навіть приблизно, яку шкоду заподіяв большевизм народньому господарству України, у цей час нема ніяк змоги. Запевне, шкода величезна, і чим довше большевизм буде панувати на Україні, тим шкода буде більша. Він, яко сила деструктивна, розвалює там, де його стопа стане, всі народньо-господарські і моральні підпори, що виробилися віками. На щастє, на Україні большевизм коріння не має і, яко явище занесене, довго утриматися там не може.
Та який би не був великий збиток, заподіяний народньому гоподарству, — потенціальні сили України на-стільки великі, що, коли в країні настане де-який лад, при якому буде забезпечений minimum можливости продуктивної роботи, то про наслідки світової війни, революції і большевизма люде через кілька років забудуть, під застереженням, що всі верстви людности стануть до одностайної сукупної праці, що буде незвязана і свобідна приватна ініціятива і що її підтримає будуче правительство.
Вже тепер наперед можна сказати, що наслідком большевизма на Україні буде зубожіння і навіть жебрацтво буржуазії, загибіль усеї промисловости і загибіль поміщицького господарства. Єдиною народньою верствою, що менше других потерпить від усеї сьогоднішньої руіни, це буде наше селянство. Селянство-ж на Україні являється, як відомо, переважаючою верствою людности (із 45 міл. душ людности селяне становлять 85%, робітники 4% і 11% другі верстви людности).
В цій перевазі селянства — запорука бистрого відродження України, під умовою, що ті, кому по присуду долі доведеться стояти при кермі правління, покладуть собі за свій обовязок спиратися на селянство і будуть перш усього рахуватися з його потребами та будуть погожувати економичну політику з бажаннями селянства.
Як усім відомо, селяне на Україні це — дрібні земельні власники і землі вони тримаються цупко та змагаються до знищення великої земельної власности. Ці яскраво зазначені побажання селянства так і повинні стати угольним каменем в будівлі будучої економичної політики на Україні. Не вагаючись можна сказати, що проби соціялізації або націоналізації землі сприятливих результатів не дадуть, і тільки строге проведення в життя принціпа дрібної земельної власности заспокоїть мужицтво, і тільки при цій умовині стоячі при кермі уряди можуть рахувати на підтримку з боку селянства.
Проведення в показанім напрямку аґрарної реформи повинно бути доконче звязане з відродженням фінансів країни. На мою думку аґрарну реформу можна би провести приблизно по слідуючій схемі.
Всі, що орудують сьогодні землею не більше 300 десятин*), зберігають для себе право власности на свій участок. Хто орудує кількістю більшою, обовязаний все, по-над 300 десят., роспродати. Право куплівлі надається лиш тим, хто має менше 6 десятин**), або зовсім нічого не має. Найвища крайня ціна для продажу — 3000 карб. за десятину. Із суми, одержаної із продажу землі, 1/3 відходить для поміщика, а 1/2 — яко податок в скарбницю. Немаєтним треба оказати на закупки землі і загосподарення як найширший кредит. Продажі робляться через осібний земельний банк, при широкій участи кредитних товариств і кооперативів. Коли поміщик до 3 років не продасть своєї надвишки, то роспродаж робиться примусово роспорядженням банку, при чому заплата поміщикові зменшується на 30%.
Аґрарну реформу повинно провести хутко. Хутко-ж її провести можливо лиш при участи приватної ініціятиви, котра запевне, створила-б ряд помічних установ (акційних товариств, спілок на вірі і т. д.), котрі взяли би на себе завдання парцеляції землі і її роспродажу.
Приватновласні ліси, що мають промислове значіння, викуповує на власність скарбниця. Верхня крайня ціна 6000 карб. десятина, з чого 1/2 припадає поміщикові, а 1/2 — яко податок в скарбницю.
Землі мало придатні для хліборобства, але які уявляють промислове значіння, викуповуються на власність держави й віддаються для експлоатації на умовах аренди. Акційні компанії мають право для будівлі своїх промислових предприємств набувати на власність 50 дес. землі, бажаючи-же завести і збудувати при предприємстві культурну оселю для робітників, вони мають право купити на власність по 1/2 дес. на кождого робітника, але не більше 3000 дес. землі, коли забовяжуться, що переданий в ужиток робіт ника дім і огород (на участкові коло 1/2 дес.) через приблизно 15 років перейде безплатно у власність робітника.
Приймаючи на увагу, що на Україні в руках великих землевласників находиться поверх 18 миліонів десятин землі, проведення аґрарної реформи дало би українській скарбниці коло 20 миліардів карбованців чистого прибутку або по 4 миліарди карбованців що-річно.
Такий величезний наплив прибутку з одного лиш жерела дав би можливість правительству поставити в широких розмірах меліорацію і підняти всеможливі заходи для інтенсификації сільського господарства.
Одночасно з проведенням аґрарної реформи правительству довелось-би занятися й питанням відбудови зруйнованої промисловости і утворення нової.
При розвязці цього питання а так само і при розвязці питання аґрарного правительству довелось-би знову спиратися на приватну ініціятиву. Моє глибоке переконання таке, що в теперішній час, при пануючих тяжких економічних стосунках на Україні иншого способу нема.
При широкій приватній ініціятиві і при доброзичливім відношенні до неї правительства, та коли для цеї мети під'єднати чужосторонні капітали, то це питання в найкоротчий час почало-би сприятливо розвязуватися. Не треба забувати, що потенціяльні сили України в цьому відношенні величезні.
Україна що до свого простору уявляє з себе країну, рівну Ґерманії, при чому що-до плодородности своєї має землю найкращу на світі. При найменшій інтенсифікації сільського господарства країна не тільки покриє своє внутрішнє споживання, але й дасть величезні надвишки всяких можливих сирівців для вивозу за границю. Вже для одної тільки інтенсифікації сільського господарства і для переробки його продуктів буде потрібна сила всяких можливих предприємств.
Поруч з цими богатствами Україна має величезні запаси перворядної залізної руди (Кривий Ріг), має марганцеву руду (Никопіль), коксуюче вугілля (Дніпрові пороги), нафту, колосальні поклади соли, поклади всяких можливих глин і вапняних осадів. Та певно, що опріч уже відкритих пожиточних іскопаємих, в недрах України заховано багато инших ще не відомих, бо Україна в ґеольоґічному відношенні цілком ще не досліжена.
Для утворення нової і підтримання вже істнуючої промисловости, одночасно з проведенням у життя закону про аґрарну реформу, доведеться проголосити недра землі власністю держави, бо залишення їх в приватних руках, як показало досвідчення з Донецьким басейном, може загальмувати розвиток промисловости на довгі роки.
Прегарна водяна система могутнього Дніпра, що розколює Україну майже на дві рівні частини (для повного його використання конче потрібне шлюзування), система Буга і Дністра, які злучують поодинокі частини України з берегом Чорного моря, а також прегарна берегова лінія цього останнього з догідними гаванями откривають широкі можливости для орґанізації і упорядкування водяного транспорту як внутрішнього, так і зовнішнього на закордонні ринки.
Поруч з упорядкуванням водяного транспорту, який на Україні був у початковій стадії, конче необхідна відбудова сухопутнього транспорту, який за часів большевизма цілком занепав. Бо дійсно залізниць на Україні тепер зовсім немає; зостали тільки мізерні останки, що ледви нагадують про них. Про шосейні і ґрунтові дороги нема й мови.
Шляхи — це кровеносні посудини в орґанізмі країни. Без правильного функціонування їх немислиме правильне економічне життя країни. Вивести наші шляхи із катастрофічного становища, в якому вони опиняться після панування большевиків — це буде одна з найтрудніших задач нашого правительства, бо від розвязки її в тому чи другому напрямі буде залежати темп економічного відродження країни.
Як на мою думку, то й тут стосунки складаються так, що для хутчішого розвязання так пекучого питання правительству конче треба буде обернутися за послугами приватної ініціятиви і приватного капітала і утворити, під застереженням деякого урядового контроля, кілька значних пароплавних і залізничних трестів, котрі і взяли би на себе розвязання транспортного питання.
Поруч з відбудовою істнуючих шляхів конче треба буде побудувати нові. Напрям цих шляхів повинен бути строго обміркований і повинен, між иншим, відповідати тим напрямам, куди піде наша зовнішня і транзитна торгівля.
Щоби притягнути торгівлю до берегів Чорного моря, належало би, на мою думку, улаштувати в м. Миколаєві вільну гавань. Ґеоґрафічне положення Миколаєва супротив усеї України, можливість улаштувати там цілком безпечну і величню гавань з догідними причальними лініями, сполучення цього пункта з істнуючими в розбіжних напрямах залізницями, це все, маючи там порто-франко, створило би з цього порта другий, але вже український Ротердам, то-б то торговельне місце для розділу і посередництва межи Кавказом, Доном, Кубаню, Туркестаном, Великороссією, Білорусією, Галичиною, Румунією. При такій умовині Україна много зискала би на транзиті, на посередній торговлі і на нижчих фрахтах при вивозі своїх виробів за границю, а при орґанізації свого торговельного флота забезпечила би йому безпереривну і дохідну роботу.
Упорядкування всього порта в Миколаєві, так само як і орґанізацію торговельного флота знов таки треба би передати приватній ініціятиві і приватному капіталові.
Маючи на увазі повне виснаження країни і брак предметів найпершої конечности, належало б після очищення України від большевиків, негайно, хоча б на пів-року або на рік, поки країна орґанізуватися буде, оповістити всякий ввіз на Україну цїлком свобідним.
Величне будівництво на Україні, скероване у всьому до підняття виробляючих сил країни і до притягнення для цеї потреби чужосторонніх капіталів вимагало б і правильної орґанізації фінансів країни і її грошового обороту.
*) При правильнім веденні і культурній господарці одиниця в 300 десятин являється при сьогоднішних стосунках сільсько-господарської техніки найбільше видатною (продуктивною) і вигідною.
**) Хуторське господарство менше 6 десятин являється надмір слабим і мало видатним.
(Кінець буде.)
[Воля, 06.09.1919]
II.
Для безупинного підживлення промисловости й торгівлі конечними для них засобами і для створення дешевого кредита в країні треба конче поруч з утворенням і дальшим розвитком та підтриманням інститута кредитних товариств орґанізувати сітку українських банків на приватні капітали.
В теперішній час на Україні є Державний Банк з 23 філіями, досить розвита сітка кредитних товариств на чолі з кооперативним банком "Українбанк" і три чи чотирі незначні приватні банки. Опріч того на Україні маються філії Петроградських і Московських банків, то-б-то таких банків, інтереси яких концентруються не цілковито на Україні.
При відродженні України роля цих філій, що не матимуть своїх центральних управлінь у Київі і будуть без спеціяльних капіталів, призначених виключно для України, буде непоказна і при деяких: політичних комбінаціях навіть шкідлива. З цього погляду допущення філій чужосторонніх банків на Україні також не особливо бажане, але допущення чужосторонього капіталу для орґанізації спеціяльно українських банків, при деяких умовинах, забезпечуючих можливість догляду за їх політикою, цілком можливе.
При орґанізації банкової сітки на Україні перш усього належало би філії Петроградських і Московських банків перетворити в самостійні, незалежні від Петрограда і Москви, українські банки. Але для покриття майбутньої потреби в кредиті цього буде замало, і на Україні доведеться ще створити кілька значних банків на чужосторонні капітали. Всі приватні банки повинні би стати під контроль Міністерства Фінансів і почасти Державного Банку, обовязком котрого була би головним чином регуляція грошового обороту.
Для правильного улаштування фінансів на Україні необхідно було би, яко змога скорійше, установити правильний державний бюджет. По бюджету звичайні державні видатки повинні би безумовно покриватися звичайними державними прибутками від налогів і державних регалій. Система покриття державних налогів друкарським станком, яка практикувалася й практикується сьогодні, для країни погубна. Треба памятати, що ми завалені папіровими грошима, і дальша інфляція недопустима і просто злочинна. Покриття надзвичайних видатків, особливо на продуктивні затрати, треба учиняти або краще всього лишками від надвишки, прибутків над видатками, або, в крайнім разі, позичками — краще внутрішніми ніж закордонними.
Бюджет взагалі повинен бути крайнє ощадним, чого в свою чергу вимагає виконання добре обміркованої системи державного керування. Годі розпложувати в країні безконечне чиновництво, бо утримання його лягає на країну важким тягаром.
Але навіть при найбільше строгій ощадности в укладанні бюджета він все таки буде виростати до величезних цифр, бо в нього доведеться вносити заплати на ту частину російських позик і довгів, котрі після розрахунків припаде на Україну. Відмовитися від заплати цеї частини ми не можемо і не маємо права, коли ми хочемо запевнити собі наше міжнародне становище і хочемо увійти в сімью культурних народів і хочемо користуватися кредитом на міжнароднім ринку. Без широкого же кредита і довіря до нас на міжнароднім ринку ми не будемо в стані підняти творчі сили країни і через те не створимо сильної держави.
Треба приготовлятись до того, що при всій ощадности державні видатки будуть настільки великі, що для покриття хоч-нехоч треба буде користуватися не лиш прямими податками, в системі яких першу ролю повинен грати подоходний податок, але й налогами непрямими.
При виробленні всеї системи оподаткування треба буде частину оподаткування уділити і місцевим фінансам себ-то на користь земств і міст, фінанси яких після большевизма будуть находитися в вельми заплутанім і оплаканім стані.
Наперед можна сказати що для задоволення потреб як держави, так і місцевого самоврядування, податкову трубу доведеться накручувати з усею силою і обложувати налогами все, що тільки піддасться оподаткуванню. Для утворення великої і міцної України ми повинні будемо пережити, хоч і як неприємно признатися, період "нещадних налогів".
Систему всього оподаткування нам доведеться будувати так, щоби кошти апарату збирання були як найменші. При такій умовині в системі непрямого оподаткування акцизи будуть мати першенство перед монополями. При будучих ресурсах скарбу і при данім стані нашої промисловости, ми мусимо на довго забути не лиш про виробні монополії, але навіть про монополії торговельні, які напр. були в нас горілчана і цукрова. Заздалегідь можна сказати, що за наших стосунків система акцизів, не звязуючи приватної ініціятиви і вимагаючи менших державних видатків для проведення в життя, видасть більше фінансові результати, ніж система монополій. Взагалі при тій економічній ситуації, яка нас чекає на Україні після большевиків, до питання про монополії доведеться підходити з великою обережністю.
При правильнім уложенню і виконанню державного бюджета, при енергічній роботі, скерованій до підняття продуктивних сил країни, при правильно устроєній банковій системі покажеться можливість приступити до орґанізації біржі і до оздоровлення нашого грошового обороту.
Грошовий знак — це засіб обміну. Вартість його залежить від багатьох причин, а перш усього від продуктивної здібности даної країни, її товарообміну, від кількости грошових знаків у даній країні і довірья до неї міжнароднього грошового ринку. Коли грошовий знак сам собою вже уявляє цінність, себ-то вироблений із цінного металю-золота, або-ж обмін його на золото цілком забезпечений, то цінність такого знаку підлягає зовсім незначним хитанням. Коли-ж грошовий знак сам собою цінности не має, то він являється просто довговим обовязанням держави, і в посліднім разі доля його дуже подібна до долі векселя.
Хитання вартости такого знаку завжди значне, що вельми несприятливо відбивається на всім народнім господарстві країни. Через це кожда держава старається збудувати свою валюту на найпевнішім ґрунті і завжди слідкує за тим, щоби цей ґрунт не потерпів від усяких можливих економічних потрясень і ускладнень і не потягнув би за собою загибіль усеї будівлі.
Думати про те, що ми швидко поставимо нашу валюту на твердий ґрунт — годі, бо не таке, на-жаль, сьогочасне економічне положення України. Нам доведеться ще дуже довго користуватися паперовою валютою. Але при таких стосунках доведеться дуже ретельно слідкувати за нею і підіймати всякі можливі заходи для підтримання її на належній висоті і постепенно підготовляти ґрунт для золотоі валюти.
Війна наочно показала, що у всякій країні, все одно чи при золотій валюті чи при паперовій, повинна ходити така кількість грошових знаків, яка являється достатньою для обміну в продуктивности даної країни. Реґуляція того стосунку й повинна являтися головним завданням Державного Банку.
Через війну, революцію і подвійний навал большевиків Україна тільки заливалася паперовими грошовими знаками, а реґуляції ніхто не думав та й не мав і можливости. Державні видатки покривались і сьогодні покриваються тільки друкарським станком, і країну продовжають заливати грошові знаки.
Тимчасом продуктивні здібности і товарообмін країни зведені до найнижчого щабля. При сьогоднішніх стосунках економічного стану, продуктивної здібности і товарообміна Україна могла би задоволитися порівнюючи малою кількістю грошових знаків, а тим часом замість зменшення цих знаків ми постерігаємо противне явище — непереривне, непогамоване вливання в країну все нових і нових кількостей грошових знаків. Це переповнення грошовими знаками країни привело вже до сильного обезцінення їх, а при дальшім вливі приведе до цілковитого обезцінення.
Через це всі ті заходи, які тільки можуть сприяти зменшенню кількости грошових знаків в країні, являються спасенними для її валюти.
Хоча на Україні, згідно раніше проведених законів, і істнує своя грошова одиниця — "гривня" і "карбованець", рівний двом гривням, але в цей час поруч з українськими грошовими знаками по старій традиції фактично мають хід на Україні і російські грошові знаки, при чому російський рубель рівняється українському карбованцю або двом гривням. Опріч того трохи не в кождім місті через недостачу державних грошових знаків ходять місцеві грошові знаки (бони), випущені в курс під те чи друге забезпечення городськими управліннями або банками.
Вся ця ріжноманітність грошових знаків повинна перше всього доконче зробитися одностайною; всі російські грошові знаки а так само і бони треба замінити українськими грошовими знаками, при чім треба строго провести в життя істнуючу вже на Україні заборону приймати за обовязкову плату російські грошові знаки.
За штемпельовання російських грошових знаків нам братися не треба, бо ми маємо можливість учинити обмін одних знаків другими.
Операцію обміну можна би доручити Державному Банкові, притягнувши до участи в ній приватні банки і державні ощадні каси.
Одночасно з операцією обміну належало-би учинити внутрішню позичку приближно в один міліард карбованців з тим, щоби при обміні грошових знаків російських на українські можна було би частину російських знаків обміняти на позичку. Держателям позички можна би полишити право при вносі пошлин при купівлі землі учиняти плати облігаціями позички по номінальному курсові.
Для зменшення потреби в грошових знаках у всіх значних торговельних і промислових пунктах, як от в Київі, Одесі, Миколаєві, Харькові, Катеринославі і т. д. необхідно заснувати рахункові палати і по змозі розширити на країні чековий оборот.
При довірі до твердости до фінансово-економічної політики перелічені заходи поруч з проведенням аґрарної реформи, правильним поступленням податків, припиненням безконечного випускання кредитових билетів і правильнім та жвавім товарообміні — доведуть до накоплення в Державнім Банку великих кількостей грошових знаків, котрі, як непотрібні, можна буде частинно палити.
Поруч з заходами, сприяючими підняттю вартости гривні в себе дома, повинно проводити в життя і заходи, сприяючі безпосередно підняттю вартости нашої гривні на міжнароднім ринку.
Так перше всього, поруч з тим, що зовнішній торговлі буде полишена приватна ініціятива, треба установити як найбільше строгий нагляд за зовнішнього торговлею. Цей нагляд необхідній для регуляції нашого ввозу і вивозу в такім напрямі, щоби торговельний балянс виходив на нашу користь. Це певно, що в нашім користнім — розчотнім балянсі видатну ролю повинен грати торговельний баланс, а через це і нагляд за його напрямом для нас необхідний. Виконання такого нагляду можна би доручити одному "комітетові для зовнішньоі торговлї". Разом з цим для концентрації і реґуляції торговлі чужою валютою і для нагляду за її продуктивним ужиткованням необхідно було би орґанізувати "Девізний Комітет."
Обміркована і згідлива робота цих двох установ принесли би швидко сприятливі результати і багато причинилась-би до завоювання нашою гривнею закордонного ринку при курсі, який відповідав би потенціальним силам України.
Запевно проведення всіх перелічених тут заходів і завзята праця, при повнім спокою в нутрі країни, на протязі кількох літ, дали би змогу підготовити ґрунт для переходу від нашого паперового грошового обороту до золотої гривні.
Цей момент буде для України знаменним, бо він безумовно зійдеться з початком розцвіту богацтв країни і її фінансів і з можливістю приступити до як найширших соціяльних реформ на користь трудового населення!
[Воля, 13.09.1919]