Десять років тому Владімір Путін виступив із промовою на півострові Вестерплатте в Ґданській бухті, де 1939 року почалося німецьке вторгнення до Польщі. В тій промові Путін засудив пакт Молотова–Ріббентропа. Як нещодавно написала The Guardian, «він не попросив вибачення, але назвав угоду "помилкою"». Це зауваження британської газети цікаве з двох причин. По-перше, іноді простого визнання помилок мало, потрібне ще й вибачення. По-друге, Росії як перше, так і друге дається дуже тяжко.
Відповідь на питання, навіщо потрібні вибачення однієї сторони перед іншою, проста: щоби відновити довіру і впевненість один в одному. Нобелівський лауреат з економіки Кеннет Ерроу говорив, що відсутність подібної впевненості пояснює більшу частину економічної відсталості у світі. Майже кожна економічна транзакція має в собі елемент довіри. Вибачення можуть втрачену довіру повернути. Але не все так просто.
Щоби мати реальний ефект, вибачення повинні влетіти винуватому в копійку. Наприклад, підкріплюватися грошовою компенсацією, якщо мова йде про бізнес-транзакції, або суттєвими зобов'язаннями, якщо йдеться про країни і міжнародні відносини. Значення мають не слова, а дії, які йдуть слідом.
Американські економісти нещодавно перевірили цю нештудерну істину польовим експериментом. Науковці оцінили економічний ефект вибачень компанії Uber перед пасажирами таксі при істотних розбіжностях в заявленій і реальній тривалості поїздки. Рівень попиту на послуги сервісу з боку споживачів, що спізнилися, не падав тільки тоді, коли компанія просила вибачення і пропонувала потерпілим в якості відшкодування купон на $5. Просто слова без компенсації такого ефекту не мали, а часами лиш все погіршували.
Як просити вибачення продуктивно, як послати сигнал про правдивість свого жалю і зроблених висновків, «економіка вибачень» поки що однозначно не каже. Справу ускладнюють ще й культурні особливості. З одного боку, є японці, де за прогріхи в бізнесі чи політиці треба влаштовувати публічні перепросини, в пояс вклоняючись журналістам, і щосили демонструвати щирість каяття. З іншого боку, є російське суспільство, де надзвичайно рідко визнають помилки і вдаються до публічних вибачень. Вважають це ознакою слабкості. Десь між ними – країни на шталт дуже на загал ввічливої Великобританії: там у бізнес-ситуаціях можуть відмовитися просити у вас пробачення через (нераціональний) острах, що це повернеться проти винуватця в суді. В США, наприклад, саме тому ввели законодавство, що заохочує лікарів просити вибачення у пацієнтів у випадках лікарської помилки: на лікарів часто подають до суду просто з іритації, що не отримали слів каяття.
Звичайно, вибачення можуть виглядати «не по-пацанячому» і здаватися марною тратою часу. Однак, за Ерроу, їхня відсутність безпосередньо позначається на розвитку країни через втрачену можливість відновити довіру. Іноді на надолуження цієї втрати можуть знадобитися десятиріччя.
