ПРО ЩО ГОВОРИЛИ НА ОКРУЖНІЙ ВЧИТЕЛЬСЬКІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ У МОСТИСЬКОМУ ПОВІТІ 1891 РОКУ
Шкільна освіта є об’єктом регулярного удосконалення, що пов’язане з намаганням робити її відповіднішою вимогам часу (як твердять її реформатори). Новації впроваджують у життя вчителі, і власне від них буде залежати успішність конкретного проекту. Педагоги мусять реагувати не лише на, скажімо, глобальні зміни, але і на менші нововведення, як, для прикладу, поява нового підручника. Для цього передбачені різні семінари, наради, сесії, форуми та ін. Тут важливо, очевидно, аби дискусійні питання бути дискутовані. Як це робили наші краяни більше ста років тому – на прикладі окружної вчительської конференції у Мостиському повіті 1891 року.
Звіт про вчительську конференцію у Мостиському повіті 1891 року, написаний її секретарем Генриком Бромільським, опублікований у виданні «Szkolnictwo Ludowe»¹. Звісно, у ньому опущено багато інформації, яка була б нам цікавою зараз, проте чимало важливих свідчень все-таки оприявнено.
Вчительська окружна конференція Мостиського повіту відбулася в гарно декорованій квітами і диванами залі школи ім. Яна ІІІ Собєського у Мостиськах упродовж 20-21 липня. У перший день засідань, після Служби Божої, яку відправив в інтенції вчителів ксьондз-канонік Альфред Бялогловський у парафіяльному костелі святого Архангела Михаїла, згромаджених педагогів привітав керівник місцевої школи Владислав Лопушанський (виконував у цей час обов'язки окружного інспектора замість чинного інспектора Францішека Шафрана, поки той перебував у лікарняній відпустці). Лопушанський закликав учителів до активної та плідної роботи упродовж конференції, закінчивши свою промову привітанням цісаря, яке присутні з запалом тричі повторили.
Робота конференції розпочалася з вирішення організаційних питань. Так, заступником голови конференції обрано керівника школи з Судової Вишні Яна Олексевича, а секретарями – Генрика Бромільського з Мостиськ та Едварда Дашкевича з Крукенич. Першою доповідь виголосила Марія Корнерівна, а пізніше – Ванда Мярковська реферат (elaborat) на тему «Як потрібно розуміти твердження Базедова «Наука нехай буде для дітей грою»»². Доповідачка зазначила: аби дійсно зробити навчання забавою, потрібно:
І. a) викладати доступно і жваво,
b) наскільки можна, опирати наукові знання на приклади (візуалізації),
c) дітей наукою надмірно не обтяжувати.
ІІ. уникати і остерігатися однорідності навчальних предметів, оскільки це стомлює дітей.
ІІІ. уникати усіх надмірних і довгих пояснень, а придержуватись того, що може пробудити у дітей заохочення.
IV. навчання урізноманітнювати співом, гімнастикою, декламацією і т.д.
Четвертий пункт реферату викликав дискусію, у якій взяли участь Волощак, Мартинович, Матіяш та Подолинський. Після завершення обговорення цього питання, голова ознайомив учасників конференції з вісьмома інструкціями (okólnikami) Високої шкільної влади, та закликав згромаджених учителів, аби в часі, вільному від засідань, вони уважно і докладно оцінили шкільну виставку. Для цього створили декілька комісій, які мали виставити оцінки. Комісію поділили на чотири секції за внеском секретаря Бромільського. Перша із них мала оцінювати дівоче рукоділля (Філіпова, Матіяшова, Вількувна і Поллякувна), друга – рукоділля хлопців (Левицький, Філіп, Бачинський, Карванський), третя – учнівське письмо і рисунки (Мятковська, Кубракевич, Матіяш і Паук), четверта – шкільні акти (Алексевич, Дашкевич і Подолінський).
Наступним пунктом порядку денного була доповідь на тему «Яке значення мають педагогічні виставки і як їх належить організовувати?», яку відчитав Дашкевич. На цю ж тему доповідь підготував Піліховський, яку учасники визнали найкращою. Ця тема, «будучи на часі», викликала жваве зацікавлення, що вилилось у дискусію, у якій взяли участь Кравчишин, Матіяш, Рибачевський, Волощак і ксьондз Гайда, катехит у мостиській школі. У результаті прийняли ухвалу, аби шкільні виставки, з огляду на їх практичність, організовували щороку в часі окружної конференції.
Наступним виступив Лопушанський про стан окружної бібліотеки, після чого обрали на наступний рік новий склад бібліотечної комісії, до якої увійшли Корнерівна, Лопушанський та Жебрацький. Останнім пунктом порядку денного у перший день був розгляд доповіді «Якими повинні бути тихі заняття в однокласній школі, щоб дітям отримали належну користь». Текст підготував і виголосив Дашкевич, після чого ухвалено:
І. Письмові вправи мають передбачати:
а) малювання рисок і простих предметів,
б) переписування прочитаних абзаців з книжок чи класних дошок (таблиць),
в) написання вивчених напам'ять віршів,
г) стислий виклад з пам'яті прозових чи поетичних текстів, зокрема і згідно поставлених питань, д) описи і порівняння,
е) стилістичні вправи,
є) розв'язування рахункових вправ.
ІІ. Аби такі вправи приносили дітям належну користь, потрібно:
а) повторювати вголос лекції,
б) застосовувати для розумового розвитку конкретні розділи матеріалів,
в) стимулювати самостійну роботу учнів,
г) урізноманітнювати вправи.
ІІІ. Аби вчитель міг виконувати вище окреслені завдання, він повинен укласти план тихих вправ на щодень і щодо кожної навчальної теми.
IV. Коли учні виконують письмові вправи, учитель має слідкувати за чистотою, порядком і старанністю письма, а після написання здійснювати відповідну коректуру.
Другий день засідань розпочався знову із Служби Божої, яку цього разу відправив місцевий греко-католицький парох канонік Йосиф Лисковацький в церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Першу доповідь виголосив Кравчишин на тему: «Уклад книжки «Початки німецької мови для ІІІ класу» та її використання». Після обговорення, у якому взяли участь Матіяш, Мартинович та Кравчишин, учасники конференції постановили:
І. З уваги, що новий підручник з німецької мови з погляду структури і змісту суттєво відрізняється від попереднього, а тому і спосіб викладу буде іншим, потрібно розпочинати навчання з речень по-німецьки, пропонуючи дітям спочатку читати, а згодом вже й мислити німецькою.
ІІ. Аби заохотити учнів у вивченні німецької мови, навчити їх виразів та зворотів, властивих цій мові, потрібно розпочати викладання з другого розділу підручника, де поміщені діалоги.
ІІІ. Найбільше матеріалу для розмовних вправ з учнями поміщено в останніх чотирьох розділах підручника, а оскільки саме вони найкраще надаються для читання, потрібно виконувати їх, починаючи уже з другого півріччя (щонайменше по дві години у тиждень).
IV. При виконанні вправ потрібно схиляти учнів до:
а) виразного, правильного читання та вимови,
б) правильного та виразного письма, постійно звертати увагу на особливості німецької граматики.
V. Коли вчитель буде певним, що учні досягли певного успіху, потрібно частіше давати їм самостійні завдання – на уроці та додому. Вони повинні бути короткими. Спочатку виправляти помилки повинен вчитель, а пізніше самі учні.
Після обговорення положень учасники обрали конференційну комісію на наступний рік. Наступною темою обговорення була: «Приклади ділення по вміщенню та поділу». Після дискусії, у якій активними були Бромільський, Будзинський, Кравчишин, Мартинович і Волощак, та цінних зауважень професора Яна Бічая зі Львова, комісія ухвалила:
І. Рахунків потрібно вчити доказово, на зразках, оскільки так краще осмислюється лічба.
ІІ. Рахункові вправи на усіх етапах навчання повинні виконуватись спочатку усно, а потім письмово.
Наступною була доповідь Григорія Будзинського на тему «Структура книжки «Польський буквар» та її використання». За ґрунтовний аналіз учасники конференції подякували доповідачу, а після обговорення вирішили дотримуватись таких засад:
І. Навчання, зіперте на матеріал букваря, постійно візуалізувати.
ІІ. Перед читанням, на основі писання стимулювати дітей до мислення та висловлення своїх думок реченнями; розбирати ці речення на словосполучення і склади, аби пояснювати дітям відмінність між звуками, знаком чи літерою.
ІІІ. Після розбору кожного приголосного звуку, подати його назву.
IV. Все, що діти напишуть, мусять обов'язково читати, і навпаки.
V. Наука читання та писання повинна опиратись на диктантах. На початку діти повинні писати, слухаючи вчителя (той поволі і виразно вимовляє кожний склад), пізніше вчитель зачитує речення, пояснює, діти його повторяють, розбирають на словосполучення і записують.
VI. Диктант ніколи не повинен виконуватись у той спосіб, що один із учнів пише на класній дошці, бо тоді це буде переписуванням.
VII. Коректуру диктанту потрібно виконувати строго і в такий спосіб: після написання один із учнів пише той же текст на дошці, виправляє помилки, а всі решта діти виправляють у себе. Коректуру можна також виконувати так: кожен із учнів почергово читає речення, а інші виявляють та виправляють помилки.
VIII. Усі деталі правопису і слова пояснювати коротко, не затрачуючи на це надмірно часу.
ІХ. Якщо у дітей виникають труднощі зі складеними чи похилими [голосні підвищеної артикуляції: ó, ą, ę] звуками, на розбір цього питання не потрібно витрачати багато часу – вчитель повинен йти вперед, аби швидше навчити учнів писати і читати.
Х. Читаючи речення з букваря, потрібно розбирати їх, ставлячи питання. Згодом такий розбір повинні виконувати діти, що буде розвивати у них логічне мислення та самостійність.
ХІ. Потрібно з самого початку знайомити учнів з писарськими символами, оскільки це дозволяє взірцево читати.
ХІІ. Діти повинні читати голосно, поволі та виразно. Вчитель має звертати увагу, якщо учень читає невиразно, недбало і монотонно.
ХІІІ. Коли трапляються складніші вирази, діти повинні їх поскладово розібрати і декілька разів повторити.
XIV. В учнів потрібно виробляти самостійність, аби після опрацювання певної частини букваря, вони могли без допомоги учителя розповісти щось з пройденого матеріалу чи описати певний предмет.
Кінцевою темою конференції були звіти комісії шкільної виставки, які були обговорені, учасники висловлювати свої зауваження. Дискусію звершили подякою Бромільському, Вітківній та Завіській, які організували виставку. Насамкінець голові конференції заспівали «Многая літа», після чого всі учасники рушили додому, аби «у колі родини відчути приємність заслуженого відпочинку у часі вакацій».
________________
¹ Szkolnictwo Ludowe: Organ nauczycielstwa ludowego. 1891. Nr. 23. S. 362-364.
² Йоганн-Генріх-Бернгард Базедов (1724-1790) - німецький педагог, засновник педагогічної течії філантропізму. На зібрані кошти 1774 в м. Дессау відкрив «школу людинолюбства та добрих нравів» – філантропія. Учні поділялись на 3 основні групи: академісти – діти заможних батьків; педагогісти (майбутні вчителі) – з сімей середнього достатку; фамулянти – діти бідноти, яких готували для посад служників. З педагогічних творів Базедова відомі: «Звернення до друзів людства і заможних людей» (1768), «Методичний посібник для батьків і матерів родин і народів» (1770).