Присвячую І. Р.

Цвів ранок весняний. Невтомні соловії

Докінчували вже свій цілонічний спів.

Під мертвий дім Франка, по вулиці Софії,

Підповзував трамвай і, повзучи, сопів.

Покинувши трамвай, крізь хвірточку залізну,

Я увійшов у сад. — О, неповторна мить!

Чому іще тепер, хоч виють вітри грізно,

Мене картина ця, як те вино, п'янить?

Росте в садку дубок, росте з руки Поета,

Нагадуючи нам, що Він колись тут жив,

Що з дому Він яснів нам, мов комета,

Хоч сам ішов життям самотній, нещаслив.

Тут ми зустрілися, як Ви квітки садили,

З бегоній творячи «І. Ф.» на фоні трав.

Які ж бо Ви тоді були незмірно милі.

І хто мені тоді душевний спокій вкрав?

Не довелось мені удруге тут бувати,

Із Вами чарівний продовжувати сон.

І мабуть дух Франка теж вистрашили з хати,

Бо в спальні Генія маніжиться гарсон*).

*) Радянська влада в 1939 р. створила в домі Ів. Франка музей. Заступник першого німецького губернатора Львова викинув з дому Франка музей і помістив у ньому свою прислугу.

[Вільна Україна, 29.08.1944]