До Найвищої Ради сполучених і союзних держав в Парижі.
Відповідь на ноту з 25 червня 1919. Дня 11 липня 1919 о год. 8 мінут 15 вечером передала нам ведуча війну польська сторона офіціяльно слідуюче рішення Найвищої Ради з 25 червня 1919 в слідуючім тексті:
До Президента Української Республіки!
"Щоби забезпечити особисте безпеченство і майно мирного населення східньої Галичини перед звірствами більшевицьких банд, рішила Найвища Рада антанти і її союзників, уповажнити керманичів польської республіки розширити їx операції аж по Збруч. Ця повновласть не дотичить в ніякий спосіб рішень, які має повзяти Найвища Рада в справі політичного становища Галичини".
Ця нота признає вправді, що східня Галичина не належить до польської республіки, в практиці є вона однак страшним вироком знищення міліонів мирного українського і жидівського населення східньої Галичини.
Передусім стверджуємо з найбільшою рішучістю, що досі не було в східній Галичині ніяких більшевицьких банд і тепер їх немає, тільки противно, є тут здисциплінована українська армія, котра охороняла мирне населення східньої Галичини на два фронти, а іменно проти більшовиків і проти Поляків, котрі в звірствах, яких допускалися на мирнім українськім і жидівськім населенню, в усім перевисшили більшевицькі банди.
Про слушність цього твердження моглиби легко переконатися відпоручники Найвищої Ради, колиби вони тільки у самім Львові з українскими провідниками вишукали тюрми і казамати, де Поляки голодом і тяжкими карами мучать безвинно тисячі українських священників і учителів, а також жінки без ріжниці віку, очевидно все в ціли винищення українського населення; колиби ці відпоручники у самім Львові з жидівськими товмачами відвідали жидівську дільницю, в якій польське військо урядило страшний погром. Заарештовано майже всю українську інтеліґенцію у Львові, між ними також двох офіціяльних заступників нашої республіки, дра Студинського і дра Охримовича. Репресії стаються з кождим дней остріші. Дня 24 червня зрабували Поляки з української ставропіґійської друкарні всі мотори, так що через це перестала істнувати послідня українська друкарня. Того самого дня арештовано українського посла Вячеслава Будзиновського. У Львові заказано всі українські часописі а в Перемишлі засистовано тижневники "Український Голос" і "Наш Голос". Заарештовано Василіян в Жовкві і вивезено бібліотеки і архіви василіянського монастиря в Крехові. У Львові замкнено господарські і просьвітні товариства "Сільський Господар", "Краєвий Союз господарсько-торговельних спілок", "Просьвіта", "Українська Бесіда" і Український театр.
Засеквестровано грошеві депозити і склади насінин товариства "Сільський Господар". Всім львівським банкам заказано виплачувати українським клієнтам і фінансовий інститутам більше як 4000 К. Поляки зареквірували будинки української ґімназії, Народнього Дому, духовного семинаря, народньої школи ім. Шашкевича і інтернату "Народнього Дому". Продовжується дальше реквіровання українських публичних будинків.
Арешти переповнені Українцями, котрі мусять зносити не тільки голод, але також найбільші терпіння. Побивається і мальтретується арештантів і цілковито обрабовується полонених. У Львові на залізничій стації побито в нелюдський спосіб інтернованого залізничого інжиніра Володимира Малішевського.
В горожанськім життю позбавлено Українців всіх найпримітивніших прав, усунено зі всіх шкіл і урядів українську мову, а навіть в дійсности заказано слово "Українець". З університету усунено всіх професорів і доцентів, котрі відмовилися зложити присягу польській державі: те саме сталося зі всіма урядниками судовими, залізничими, почтовими, скарбовими і політичними.
Та усе це, що Поляки роблять в столиці, хоч як воно страшне, ще нічим супроти цих звірств, яких вони допускаються на провінції. Н. пр. в селі Черче рогатинського повіта Поляки окружили оселю з трьох боків, запалили її й кидали при цім в нутро горіючих хат малі діти. Рука дрожить при описі тиx усіх доказаних фактів злочинств, яких допускаються на мирнім населенню східньої Галичини ці, що їм Найвища Рада дала повновласть зробити зі східньої Галичини Македонію; Найвища Рада дала цю страшну повновласть, не розізнавшися заздалегідь в дійсних відносинах краю, не спитавши насамперед ні нас, справжних господарів землі, ні представників жидівського населення, яке виносить подібні муки і звірства зі сторони Поляків, що не жахаються живих людей обливати бензиною й палити їх живцем.
Протоколи усіх поповнених Поляками звірств посилаємо осібним курієром, при чім зазначуємо, що в наших руках находяться ориґінали приказів польських вищих команд, в яких польській армії наказується українських полонених без пардону мордувати.
Поляки систематично винищують усе, що українське. Палять і вивозять українську старовину та дорогоцінні документи. На шляху між Жовквою і Креховом валялися в болоті і поросі безцінні книги з василіянської бібліотеки. На приказ польських інспекторів мусіли діти поприносити усі українські шкільні книжки, які потім осібна комісія палила перед будинками громадських урядів. За вживання української мови Поляки побивали до крови всіх, навіть найвище поставлених осіб. Польські лєґіоністи по звірськи обходяться з українськими родинами, перш усього з дівчатами. Бували випадки, як н. пр. в Винниках, де вони жадали 5.000 кор. окупу від одної української родини тільки на це, щоби охоронити її від звірств своїх товаришів.
На довершення всіх досі наведених злочинств повідомила нас офіціяльно польська воююча сторона, що вона інтернувала всю українську інтеліґенцію. Найвища Рада союзних держав передала отже повновласть пацифікації краю в руки воюючої проти нас сторони, що являється рівнозначним з повним його знищенням.
Завважуємо, що Польща наш історичний ворог, з яким від століть ведемо боротьбу, що польська держава не має жадного функціонуючого апарату і означених границь так, що не можна її вважати за упорядкований державний орґанізм. А прецінь дано Полякам повновласть знищити до тла нашу бідну країну, яка останками сил своїх синів охоронила Европу перед більшевизмом.
На основі засади "audiatur et altera pars" просимо, щоби принайменше після проголошення вироку негайно вислано комісію, яка під проводом наших відпоручників малаби ствердити усі польські звірства, що їх в подібній мірі не допустилися навіть більшовицькі банди.
На кождий случай маю честь заявити, що увесь український народ і його армія боротьбу з польськими наїздниками за свою державу поведе аж до послідньої каплі крови, причім мій протест проти уділення повновласти польським розбишакам на знищення українського краю підчеркую ствердженням, що відвічальність за наслідки цього страшного вироку Найвищої Ради, який видано без вислухання обох ведучих війну сторін, не впаде на мене.
В місці постою начальної команди галицької армії, дня 15-го липня 1919 р.
Уповновласнений Диктатор Західньої Области Української Народньої Республіки: Др Евген Петрушевич
[Український прапор, 20.08.1919]