(Популярний нарис устрою України).

 

Боремося за Самостійну Українську Народню Республику. Що це значить? Це значить, що боремося за таку українську державу, в якій господарем був би тільки український народ без чужого ярма.

 

А як малаб українська держава виглядати в нутрі? В осередку всеї України, в Київі, малаб засідати гoловна влада Соборної України, вибрана всім народом України. До цеї влади малоб належати пять найважнійших cпpaв; з того 4 немов найміцнійші стовпи, на яких спочивалаб вся наша держава, а пяте немов цілюще жерело нашої державної сили. Ці справи такі: 1) Військо. Воно все було, є і буде пepшою основою кождої держави, 2) Фінанси (скарб, грошеве хозяйство). Це друга найважнійша справа і горе тому народови, якому трапиться хочби на короткий час дурний міністер фінансів. Бо він за малу хвилину тільки наробить дурниць, що потім і за цілі роки годі направити. 3) Загранична політика. Це також незвичайно важна справа. Вагу її бачимо наглядно на нашій власній спині: як панська Польща чужою, не власною силою забрала нашу Галичину. 4) Комунікація (сухопутні й водні шляхи). Без доброї і справної комунікації держава не має ні доброї торговлі, ні справного війська. В ній буде голод, хоч хліба може бути доволі. Бо нема його як скоро розвозити з тих місць, де зародить, в ті околиці, де не зародить. 5) Торговля і промисл; це являється цілющим жерелом сили кождої держави. І котра держава дбає про свою торговлю і промисл, та скріпляється, а котра ні, та нидіє.

 

А що зробити з усіми иншими справами? Бо тих инших справ є ще дуже багато, нпр. адміністрація (управа), судівництво, шкільництво і т. д. Чи головна влада України не малаб права торкатися цих-инших справ? Ні. Вона також і їм малаб надавати оден напрям, творити з них одну будову. Але каміння до тої міцної одноцільної будови треба дати обтесувати комусь иншому, хто лучше це зробить, чим головна влада. Хтож це такий буде? Це будуть областні, автономні землі, які повинні мати свої областні сойми з областними владами.

 

А цего на що? І чому так а не инакше малоб бути?

 

Покажемо це на прикладах: є собі в одній волості добре волостне начальство. Воно знає волость, всіх людей у цій волості і їх потреби, знає землю в цій волості, знає всі справи цеї волості тай править нею так, що краще не мож. Що сталобся, якби так вище начальство тому волостному начальству сказало: "Возьми під свою добру управу ще 99 инших волостей і управляй ними так само, як тою одною". Навіть мала дитина розуміє, що з цего не вийшлоб нічого путнього і що тоді не булоб порядку навіть в тій одній волості, де досі було все добре.

 

Чому? Це дуже складна справа. В науці вона відома як питання про централізацію й децентралізацію, себто питання про те, чи краще правити державою з одного центра (осередка), як було в царській Росії, чи з кількох або кільканайцятьох центрів (осередків), при чім оден з них мавби першенство, як було і є в Німеччині, Анґлії, Америці. Наука і практика відповідають на це питання так: Великими державами не можна добре управляти з одного центра і всі великі, централістичні держави розпалалися головно через свій централізм. Меншими державами можна добре управляти з одного центра, але також не все! А саме тоді лише можна, коли ці менші держави одностайні в своїм складі так що до народу, який їх заселяє, як що до економічних (хозяйських) інтересів, культури (освіти) й традицій (історії, бувальщини).

 

Україна належить до більших держав. Територія (земля) українського народу 1½ pазa більша чим територія Німеччини. Вправді народ український майже скрізь такий сам, одначе його економічні інтереси в різний областях дуже ріжняться, а його хозяйство й заробітки дуже різноманітні в тих ріжних областях. І так маємо цілі полоси краю, де народ живе виключно з хліборобства, а знов в инших полосах майже виключно зі скотоводства. Маємо землі степові, лісисті і гористі і болотисті і піскові і чорноземні і промислові і без промислу. Треба бути дуже недосвідченим чоловіком, щоб вірити в це, що в одній державній думі буде час і змога полагоджувати такі ріжноманітні і хочби тільки хозяйські справи соборної України. Адже девятьдесять і девятьох на сто Українців не бачило гір ні більшого ліса в своїм житті. І якже вони, чи їх представники, можуть мати зрозуміння для лісового чи лісного хозяйства. Всіх не зробим фаховцями до всего, а народоправна держава мусить опиратися на повнім зрозумінні широких мас передовсім економічних (хозяйських) інтересів народа.

 

Крім економічних великих ріжниць є ще у нас великі ріжниці культурні (освітні) й історичні, з якими вяжуться глибокі ріжниці в устрою. І так під цим оглядом Галичина грубо ріжниться від инших земель України. Є також значні ріжниці між Кубанщиною й Херсонщиною, між Волиню й Київщиною і т. д.

 

Все це мусить бути якось управильнене і то управильнене розумно. Коли це зробимо на зразок федералістичний (звязковий для поодиноких областей), тоді всі частини Соборної України будуть задоволені й Українська Держава буде міцна й суцільна як кристал. Колиж схочемо це зробити на зразок централістичний і все злити в одно без розбору, — тоді вийдуть в цего непорозуміння, кваси й незадоволення, наша держава не буде в нутрі суцільна, повстане в ній внутрішна гризня, з якої вивяжеться довга а непотрібна боротьба — і кінець кінців по даремній траті сил доведе до того, що ми вже від початку можемо зробити.

 

Якже виглядалоб це все разом? Областей бyлoб кілька, а кожда з них малаб окремий сойм, вибраний народом тої области й окремий уряд, відповідальний перед тим соймом за областну господарку, а перед головним урядом за це, щоб господарка в областях не йшла в розріз з інтересами цілої України. В склад головного правительства в Київі повинні входити люде вибрані з головної державної думи й делєгати поодиноких областей відповідно до значіння й економічної та культурної сили цих областей. Це булаб правдиво народня рада міністрів, міцно звязана з інтересами цілої держави й її поодиноких областей. Вибиравби цих людей презідент міністрів з мужів, предложених йому поодинокими групами народніх депутатів (послів) головної державної думи й соймами поодиноких областей. Розуміється, вибиравби людей, що розуміються на ділі, яке їм малоб бути доручене. Це називається творенням кабінету (ради) міністрів. Самого президента міністрів покликавби презідент усеї української республіки. А цего вибиравби нпр. на 3 або на 6 літ весь народ безпосередно — подібно як в Зєдинених Державах північної Америки. Презідент Республіки мавби право зміняти і президенти кабінету і всіх міністрів відповідно до потреби. А мавби обовязок це зробити, коли більшість державної думи домагалабся того або більшість областного сойму то до свого делєґата.

 

Праця областних соймів відносиласяб до справ областей. Ці справи не булиб вічно ті самі. Нпр. судівництво мусить зразу бути інакше в Галичині, чим в инших областях Соборної України. Але згодом судівництво тут і там мусить стати те саме. Це може наступити не скорше як за яких 10 або 20 літ. Але будуть справи, які або на все остануть окремі, або на довгі століття. До таких справ належатимуть нпр. деякі галузі найнищого й найвищого шкільництва. Чому? Бо лісисті і богаті в воду области потребуватимуть деяких окремих факультетів (відділів) при універсітетах (найвищих школах) або зовсім окремих шкіл, а знов промислові области окремих.

 

Так само найнищі школи мусять бути інакше уладжені й заосмотрені в інакші підручники та картини в околицях гористих, а в інакші на степах, над морем і т. д. Щоб нове покоління могло бути добре виховане, мусить воно виходити від річей і справ йому добре відомих. Нагляд над головним пляном наук і над веденням всіх шкіл в українськім державнім дусі належати-ме, розуміється, до центральної установи міністерства освіти в Київі. З другого знов боку навіть деякі справи застережені для центра, полагоджуватиме частинно обласна влада. Нпр. справи менших шляхів, їх направи і т. д. Всі ці справи дуже складні й управильнення їх вимагатиме багато часу і труду.

 

А чи це не буде розбиттям України? Ні. Якраз безумовне злиття всіх областей нашої землі в одну саламаку булоб розбиттям її живих сил. Історія дає нам багато доказів на це, що децентралізація, переведена в міру, краща чим централізація і робить державу міцнішою. Своїми очима бачимо, до якої суцільности й сили дійшли так здецентралізовані держави як С.Д.П. Америки або Німеччина. Остання складалася з держав, які мали навіть окреме військо й окреме закордонне представництво. А прецінь якуж силу в цій світовій війні виказала та седералізова Німеччина.

 

Тепер найвище з усіх українських областей стоїть Галичина. Вона й витворила окремий уряд, який одначе стоїть на плятформі злуки (федерації) з Соборною Україною під певними умовами. Це правильний розвиток і його треба поширити також на инші области. В Кубанщині теж помітний цей здоровий федеративний напрямок. Його треба розвивати в інтересі сили Соборної України.

 

Всю цю будову устрою мають право виконати Установчі Збори України. До того часу галицький уряд у відношенні до наддніпрянського стоїть на становищі договорів, заключених між ними.

 

Тепер найважніща річ — оборонити землі України від ворогів. Опісля буде час упорядкувати наші внутрішні справи.

 

[Стрілець, 17.08.1919]

 

17.08.1919