Ознакою розвою кождого народу є єго школи: які єго школи, така єго просвіта, така й доля. Чим більше шкіл має нарід, чим лїпші они і чим громаднїйша фреквенція в них, тим сильнїйшій просвітний рух бачимо всюди і тим певнїйша національна самосвідомість проявляє ся в масах народу, селяньства та міщаньства.

 

Нарід, що не відчуває добре потреби власної школи та питомої просвіти і або не дбає о их розвій або є рівнодушний на всї важні чинники народного вихованя; нарід, що малоцїнить власну школу та справу вихованя і свої дїти записує й посилає до якої-небудь школи та може й байдужний є на всякій поклик до пошанованя народних святощей, — не може говорити о собі, що жиє власним житєм, дбає о свої права і не потоне в мори свого чуйнїйшого, рухливійшого і до витиченої мети прямуючого народу-сусїда.

 

Гляньмо на житє наших найблизших сусїдів — Поляків. Де лише сильнїйше ногою стануть, там зараз дбають щиро о свою мову, о свій костел, о свою школу, польску в повнім значіню слова. Се бачимо навіть у себе дома, в рускій части Галичину. Скоро добили ся власти і дійшли до сили, зараз постарали ся о польскі школи по містах, по польских кольоніях на Руси, о польску мову і пісню в руских школах, ба силують ся мати польскі школи навіть в таких руских осадах, де они лиш одиницями проживають а де Русини байдужні на рускість своєї школи.

 

Що многі Русини і Русинки, сказавши правду, були і ще є рівнодушні на свої школи і на питоме руско-народне вихованє, се доказують многі рускі громади, що ще по нинїшну пору не мають своєї школи і деякі рускі громади з своїми душпастирями, що ще до недавна жертвами і заходами батьків [от хочби Винники та Знесїнє під Львовом] мали свої власні школи, а тепер их вже не мають, бо коштом руских шкіл піддержали польскі школи і позволили на замкненє руских святинь науки! Тепер нарікають там рускі громадяне, що их дїти в польскій школї забувають свою рідну мову й пісню, свою молитву й свій обряд, що не вміють нї мислити нї чувствувати, нї читати нї писати по руски та що поволи відчужують ся своєї народности...

 

І не диво! польска школа учить всього по польски і виховує в польскім дусї. В рускій школї учить ся молодїж всього по руски а виховує ся в рускім дусї. Як Поляки дбають о свої польскі школи, так і нам Русинам треба дбати о свої рускі школи. Однак не всї ми і не всюди вміємо і хочемо так старати ся о свої рускі школи і о своє руске вихованє, як Поляки.

 

От і в столици нашого краю, в містї князя Льва маємо — славити Бога — вже й свої народні школи, окрема для хлопцїв а окремі для дївчат, а мимо того не всї записуємо свої дїти виключно в рускі школи і скривлюємо сим вже в зародї их руско-народне вихованє та з наганною байдужностію вписують свої дїти в польскі ба навіть в лютерско-нїмецкі школи! І ось, чого не робить нї Поляк, нї Нїмець, се робить Русин. А тимчасом справа рускої школи в столици краю терпить і приносить шкоду загальній справі рускій.

 

От чуємо, що одинока міска школа руска имени Маркіяна Шашкевича не розвиває ся як би належало, а не розвиває ся з всїляких причин, також може від нас незалежних... Однак найголовнїйшою причиною нашого того лиха є головно доганна байдужність руских родичів, що то дїтей своїх не вписують до своєї рускої школи та не старають ся заповнити єї до такої міри, щоби она заимпонувала числово і присилувала батьків міста до розширеня єї стїн і до введеня в нїй лїпших порядків. А школа то та містила ся дотепер в рускій парохії св. Юра і мала окремого катихита руского. Мимо того в послїднім роцї числила она лиш около 60 дїтей, коли польскі школи з найблизшого сусїдства єї мали по 80 і більше руских дїтей! Чи-ж не байдужність львівских Русинів винна тепер тому, що львівска рада задумала була зредукувати сю одиноку чотироклясову школу народну в містї, що має кільканацять тисяч Русинів, кілька парохій, митрополичій Консистор і монастир Василіян. Сей факт сумно свідчить о дбалости львівских Русинів і их духовних отцїв про руску школу і взагалї про справу руско-народного вихованя. Здає ся, що в парохії св. Юра нема нї членів якого просвітного товариства руского та що там нїкому не приходить і на гадку — оснувати читальню руску і побудити парохіян до народної самосвідомости, хоч при кождій парохії польскій єсть czytelnia ludowa.

 

Ся руска байдужність наносить нам богато лиха з кождим роком: Русини у Львові латинщать ся і винародовлюють ся, бо у многих Львовян брак патріотизму; они лиш критикують і ждуть спасеня Бог знав з-відки, або дбають лиш о те, щоби им було вигідно й добре та щоби бодай самі не златинщили ся і не спольщили ся...

 

Справа рускої школи і дїло вихованя рускої молодежи повинні чей-же лежати на серци кождому щирому Русинови і кождій щирій Русинцї, як духовним так й світским людям у Львові і по за Львовом. Руска школа учить по руски мислити й говорити, читати й писати, з руских книжок молити ся і рускі піснї співати, рускій обряд шанувати, руску церков любити, руских звичаїв та обичаїв держати ся, словом: она учить дитину бути і чути ся Русином чи Русинкою. Руских народних шкіл для дїтей єсть тепер уже три у Львові: 1) взорова для хлопцїв в "Народнім Домі", 2) взорова для дївчат в ц. к. женьскій учительскій семинарії ч. 39 при улици Скарбківскій або в домі ч. 6 при улици Стрілецкій, 3) міска школа им. Маркіяна Шашкевича в домі під ч. 28 при улици Скарбківскій. Всї ті три рускі школи отворені будуть уже в трох послїдних днях серпня. Кождий батько-Русин і кожда мати-Русинка нехай памятають, що их обовязком єсть своїх синів записати до взорової рускої школи в "Народнім Домі" і до школи им. Маркіяна Шашкевича, а свої доньки до женьскої школи в женьскій учительскій семинарії.

 

Друг рускої школи і церкви.

 

Дѣло

 

16.08.1894