(Допись з фронту).
В 4-ій Золочівській бригаді є два полки, що супірничають з собою ізза слави від початку істнування нашої армії. (4-та золочівська бригада повстала з колишньої групи "Схід" яка, утворена Усyсусами під кмдою от. Букшованого творила перший завязок фронту на схід від Львова. В половині лютого ц. р. УСС. вилучилася й утворила окрему бригаду, а з оставших полків групи "Схід" повстала 4. золочівська бригада.) Багато стрільців спочило на віки під Львовом, багато офіцирів оставила 4-та золочівська по полях Галичини. Та все вона живе, та сама що була вірна свому Рідному Краєви до останного стрільця, до останного набоя!
Та здавалобся, що згадані два полки сеї бригади нe жиють з собoю в згоді. Як один нині здобуде собі славу, то будь певний, завтра другий полк заблисне славою так, що з дива не виходиш! І не потрібно до сего жадних наказів. Стрільці caмi не допускають до сeго, щоб їх полк оставав по заду.
Ніхто не сподівавсяб по тих спокійних хлопцях, лихо одітих, лихо взутих, таких гарних чеснот. Погорда життя, в той час, де треба себе посвятити, витрівалість на голод і холод, послух і любов до старшин — отсе сі чесноти.
"Через Проскурів ішли так гарно, що не видно було, що були обідрані" — говорив про 4. золочівську отаман Льонep, начальник штабу 2. Гал. Корпусу.
Командантом одного з тих полків є сотник Газдайка, другого сот. Іванів. Оба вони ріжні типи, одначе оба рівно хоробрі, оба найкращі патріоти.
Та й тут на Наддніпрянщині їх полки не перестали з собою супірничати.
Поручникови Сайкевичеви, що належить до полку Іванова, скучно було в лазареті. Галицький лазарет міститься на возах, які вже третій місяць серед спек і пороху тягнуться за армією.
І не видержав скуки в такім "лазареті" поручник Сайкевич, ранений в живіт і обі ноги. Коли тільки підвівся, казав себе завести на фронт, до своїх товаришів і хлопців, з якими здобував Теребовлю.
Спираючися на двох палицях, зайшов відвідати хлопців на полевих сторожах. Там скортіло його вислідити ворога. Взяв з собою на стежу ст. дес. Сеника і стр. Давидова. В тім побачив панцирний потяг ворога, який міг нанести нам втрати на задах. Не думаючи довго, наші герої підкралися житом під панцирник, а коли він минув їх лежачих в житі, висадили за ним рельси (шини) двома ручними ґранатами. Довершивши скоро сього діла, пустилися бігом, щоб скоро дати знати полковникови, що сталося. Тоді вийшов сам командант полку сотник Іванів з невеликим відділом і не дозволив направити рельси. В руках Іванова остався панцирник, 14 скорострілів, 3 гармати, багато муніції, ранені і убиті вороги. Полк сотника Іванова удостоївся великої похвали.
Коли про це довідався полк сот. Газдайка, сказав собі: "Нічого, ми завтра беремо другий броневик. Не прийде до того, щоб ми оставали по заду!"
І справді. Другої днини вийшла проти 4. бригади ворожа панцирка, що приїхала прямо з Петербурга. Три дні їхала на фронт, перший раз була в битві, а що попала на полк сотника Газдайка, отож дісталася в наші руки. А сталося це так. Кіточкою підкрадалися хлопці з полку Газдайка житом до рельс на зади панцирки. Але висаджувати їх вже не було потрібно, бо попсував їх третій чесний суперник: наша артілєрія. Сотник Газдайко висилає до залоги панцирки парляментарів, щоб здалася. Відповідають, що не здадуться. Тоді наші хлопці окружають петербурську фортецю й убивають кождого кацапа, який вискочить направляти рельси. Облога тревала майже добу. Брати приступом броневик заборонив командант штабу II. Галицького Корпусу отаман Льонер: "Життя одного стрільця миліще мені, як більшовицький потяг", — сказав по телєфону.
Остаточно панцирка по завзятім опорі з 24 скорострілами, 5 гарматами, 2 возами муніції попала в наші руки. Сам батько Петлюра приїздив оглядати добичу. А ми мали всего одного раненого. Так супірничають між собою два галицькі полки золочівської бригади.
(Від Ред.: Щоб такі описи мали ще й історичну вартість, просимо не забувати Шан. Дописувачів, подавати докладні дати, коли і де сталося це, що описано).
Стрілець