Недавно умістив п. В. Шухевич в "Дѣлї" запрошенє до всїх Боянистів і cпiвaків руских, щоби взяли участь в кантатї, яка має на повитанє Є. Вел. цїсаря відспівати ся в вересни у Львові. Співаки рускі нїколи не відказували ся від такої милої і почестної нагоди, однак годї нинї не нагадати тої характеристичної пригоди, яка лучила ся рускій кантатї в роцї 1887.
Того року загостив був до Львова любимий Русинами наслїдник престола архикнязь Рудольф. До відспіваня кантати зголосило ся щось около триста співаків, між котрими дві третини було Русинів і то щонайлучших співаків. Мали відспівати ся дві кантати: польска уложена варшавским музиком Носковским і руска укладу Н. Вахнянина. Ми, хоч числом і силою богато перевисшали Поляків дали польскій кантатї першеньство і зовсїм не ставили жаданя, що би руска кантата була відспівана перед польскою. Не напирали ми на се також ще й з тої причини, бо сподївали ся, що наша руска кантата, уложена на прекрасних народних мотивах, зверне увагу достойного гостя і ми нашою піснію й музикою попишемо ся перед ним.
Тимчасом сталось инакше. Коли по відспіваню польскої кантати дала ся лише чути перші звуки рускої піснї, товпа зібрана перед намістництвом піднесла такій крик і шум nota bene в видї vivat-ів — що з нашої піснї нїчо не було чути. Безнастанні vivat-и, вигукувані без потреби через цїлий час, коли співала ся руска кантата, підношені були немов на те, щоби заглушити нашу пісню. Що нам cпiвaкaм руским дїяло ся підчас тої кантати, може собі представити лиш той, хто в сїй кантатї брав участь. Жаль наш збільшав ся ще й тим, коли ми побачили, як польскі співаки по відспіваню польскої кантати вправдї не опускали "placu", але многі з них поробили ся "фішами", мовчали хотяй за-для них слова рускої кантати були написана буквами лише польскими... По скінченю рускої кантати ми були такі огірчені, що зарікали ся раз на все співати у Львові вкупі з Поляками.
Тепер п. В. Шухевич запрошує нас наново до спільної участи і обіцює всякі полекші й вигоди для співаків. Але ми би раді знати і те: чи мине нас сим разом тота прикрість, якої ми зазнали в роцї 1887-ім?
Ставляючи се запитанє, не маю на цїли нїчого иншого, як лише — забезпеченє пошанованя рускої піснї і руских співаків. Менї видить ся, що се далось би осягнути так, щоби руска кантатата сим разом була відспівана перед польскою, а маємо навіть право жадати того, бо попередивши лїтами співана була завсїгди наперед польска. Шануймо себе самі, то й другі нас будуть шанувати...
П. В. Шухевич зволить взяти мій голос під розвагу, представити річ там, де треба, а опісля повідомити cпiвaків руских о результатї своїх заходів.
[Дѣло, 15.08.1894]
Від проф. В. Шухевича одержали ми отсе письмо:
На уваги "Співака з провінції" поміщені в ч. 173 "Дѣла" відповідаю ось що: Рада міста Львова уконстутуувалась яко комітет для принята Найясн. Пана; сей комітет вибрав собі субкомітет кантатовий, до котрого покликав діріґентів всїх львівских товариств співацких, надто пп. Hєвядомского і Вахнянина, котрих уже передше, перед скликанєм субкомітету і без порозуміня з ним упросив о уложенє кантати польскої взглядно рускої. Позаяк діріґент Львівского Бояна на тот час не був у Львові, візвано до того комітету мене, яко голову Львівского Бояна. На засїданю субкомітету поручено менї оголосити відповідну ухвалам відозву в руских часописах. Се я сповнив, а всякі зголошеня, які до мене надходять, передаю презесови субкомітету д-рови Тхоржницкому, котрий усїм завідує. На уваги дотично забезпеченя, пошановку і виконаня рускої пісни позволю спитатись: Хто заборонить кількатисячній публицї взносити vivat-и і тогдї, хоч-би кантата руска йшла перед польскою? Хто накаже поміж сотками співаків кождому співати? Єсли у спiвaків самих почутя до того обовязку нема, сли нема й у публики зібраної на тілько ушанованя для хвилї самої, за-для якої кантата співаєсь, — хто тут в силї забезпечити пошанованє рускої пісни і виконавцїв руских? Я з моєї сторони зробив тільки те, що переслав цїлу допись презесови субкомітету кантатового д-рови Тхоржницкому; більше не можу, бо й так лежу хорий, а річію проф. Вахнянина буде дбати о те, щоби не лиш єго твір був пошанований і добре виконаний, — але щоб і єго і виконавцїв не діткнуло те, на що жалує ся "Співак". — У Львові дня 17 серпня 1894. Волод. Шухевич.
[Дѣло, 16.08.1894]