І.

 

Вже від кількох неділь отворена у Львові краєва вистава, о котрій ріжні ґазети в ріжний відзивають ся спосіб. Польскі ґазети старають ся представити єї в як найліпшім сьвітлї, і се цїлком природно, позаяк теперішна вистава устроєна майже виключно заходами самих Поляків; рускі-ж ґазети відзивають ся о нїй вже більше або менше неприхильно, бо більша часть галицких Русинів віднесла ся до сеї вистави, коли не цїлком ворожо, то бодай байдужно і тому то вистава з самої-ж таки вини Русинів прибрала характер майже виключно польский. Одні тілько львівскі руско-народні товариства покористували ся сею виставою, щоби з своїм дотеперішним хоть не надто великим доробком показати ся перед ширшим сьвітом, і устроїли, головно заходами проф. Володимира Шухевича, свій окремий павільон. О сїй то рускій части львівскої вистави і о істориї заложеня руского павільону хочемо ми познакомити близше наших читателїв і подаємо подрібний опис єї після безсторонного опису "Народної Часописи", котра в сїй справі от що пише:

 

Полїтикоманїя обняла у нас всї уми рускі так, що їх тяжко одушевити до чого иньшого. Дешевим способом дорабляють ся люди титулу патріотів за пусті нїби-патріотичні промови, наріканя і т. п., котрі не підперті дїлом, невсипущою роботою кожної одиницї, пропадають без слїду. Кілько у нас таких людий, що на словах як на орґанах грають, на дїлї-ж як на балабайцї! І дивно, що такі люди другим імпонують. А чей же не в тім сила, що корова сива, а в тім, кілько молока дає; не в тім сила, що людина криклива, а в тім, що она зробила. Ми пригадуємо собі, як наші люди приняли проєкт, щоби Русини взяли участь у виставі краєвій. Замість розважити річ, одушевити ся і засипати руский віддїл на виставі як найчисленнїйше тим, що маємо, наші полїтики (а у нас кождий полїтиком!), приклавши палець на чоло, стали роздумовати: чи оно мудро і полїтично буде брати участь в "польскій" виставі? То Мадяри і Нїмцї, мабуть невеликі прихильники Славян, не розважали довго а взяли участь у виставі, бо знають, що то інтерес — а наші довго писали і говорили о абстиненциї і взагалї не зробили того, що могли. Не помогла богато і відозва "Народної Ради", що поручала Русинам взяти участь у виставі — і як би не енерґія проф. Вол. Шухевича, котрий майже всю роботу у рускім віддїлї взяв на себе і довів єї до ладу і так, як тілько може один чоловік, то всякий гість виставовий не найшов би майже нїчого на виставі, що сьвідчило би о істнованю Русинів в Галичинї.

 

Бувший процесор львівского унїверситету Рульф, говорив бувало, що Русини люди незвичайно спосібні, але лїниві, як медведї. Гірка правда! Чи було н. пр. що лекшого, як павільон церковний заповнити як найсильнїйше; атже памяток церковних у нас безлїч! Сам впреосьв. Митрополит поручав Духовеньству присилати на виставу все, що цїнне і цїкаве зберегає ся по наших церквах — тимчасом, як се констатує "Душпастир", у виставовій церковци єсть тілько "зовсїм не імпонуюча збірка книг, евангелий, чаш, фелонів, образів і старих замків церковних, іконостас кристинопільскпй, два образи новочасні" і т. д. А хтож тому винен, що збірка "неімпонуюча"?.. Вже чим, як чим, а памятками церковними могли ми заімпонувати. Але-ж добре сказав проф. Рульф...

 

І так у нас у всїм дїє ся. На нечисленних одиницях спиняє ся вся робота народна; добре хоч, що ті одиницї не дають ся відстрашити від роботи нїякими перепонами. На виставі ми не маємо руского павільону, лише павільон руских товариств і то львівских. То велика ріжниця в назві; після неї треба й глядати в павільонї лише того, що товариства могли виставити. Істория повстаня сего павільону менче-більше знана, але ми повторимо єї ще раз перед описом предметів, що у нїм містять ся.

 

Ще зимою 1893 р., на загальних зборах Наукового товариства імени Шевченка у Львові піднесена була думка, щоби Русини взяли ґреміяльну участь в проєктованій виставі краєвій, специяльно-ж, щоб усї рускі товариства і орґанїзациї народні, котрі з сею думкою згодять ся, представили в відповідний спосіб здобутки своєї працї, хід свого розвою і способи, якими вони йдуть до своєї цїли. Думалось, що такий образ розвою і здобутків руско-народних товариств за час більше як 25-лїтний буде навчаючий не тілько для чужих гостий, котрі прибувають на виставу краєву до Львова і в отій виставі руских товариств побачуть наглядно майже всі важнїйші моменти внутрішної істориї Русинів за остатні десятилїтя, але буде також не менше пожиточний і навчаючий для самих Русинів і всїх орґанїзаций, бо вкаже наглядно реальні набутки їх патріотичної працї, а заразом і хиби тої працї, позволить їм порівняти свої сили і осягнені результати з силами і результатами анальоґічних орґанїзаций польских і таким способом вкаже не одну нову потребу, збудить не одну нову думку, розрушає не одну сьвіжу силу до працї.

 

Сї арґументи здобула собі загальне признанє зібраних членів Наукового тов. ім. Шевченка, так що ухвала випала по думцї внескодавця. На дорогу практичного виконаня ступила ся ухвала тодї, коли видїл полїтичного товариства "Народна Рада" зсолїдаризував ся з нею і в осібній відозві, опублїкованій в руских часописах, завізвав усї рускі товариства і інституциї львівскі, щоби приступили до сего дїла. За cим голосом пішли швидко товариства: Просьвіта, Наукове тов. ім. Шевченка, Народна Рада, Руска бесїда, Клюб Русинок, Руске товариство педаґоґічне, Товариство сьпівацке Боян", Товариство ремісників "Зоря", Народна торговля, Товариство взаїмних убезпечень "Днїстер".

 

Коли в зарядах усїх тих товариств запали однодушні ухвали що до участи тих товариств в краєвій виставі, вибрано делєґатів з кождого товариства, котрі мали спільно нарадити ся над тим, в який спосіб се зробити. Делєґати розміркували, що найвідповіднїйше буде побудувати на виставі осібний павільон, в котрім би найшли поміщенє предмети, достарчені всїми товариствами. Веденє сего дїла делєґати поручили проф. В. Шухевичеви. Після вказівок проф. Шухевича виготовив плян того павільону проф. полїтехнїки львівскої д. Ю. Захариєвич, а архітект і будівничий д. Іван Левиньский взяв на себе побудувати сей павільон і, ведений патріотизмом, зладив кошторис так низький, що висше згадані товариства без надто великого ущербу в своїх буджетах могли спільно покрити кошти єго будови.

 

Ось і станув на площі вистави краєвої близь віддїлу етноґрафічного невеличкий, скромний хутір, обведений штахетками та омаєний смереками, будований після взірця стародавних хат господарских. Внутрішним єго пристроєнєм заняв ся давнїйший голова а тепер почесний член тов. "Просьвіти", незабутий та щедрий добродїй сего товариства і звісний широко в краю і поза границями меценат нашого рідного промислу домашного, Володислав Федорович із Вікна. Прекрасні килими, котрими обвішані стїни і балюстради павільону руских товариств, се не тілько взірцї нашого місцевого килимкарства, але переважно вироби першої в нашім краю школи килимкарскої, котру д. В. Федорович заснував у своїй маєтности Вікнї і котру доси удержує, не щадячи кошту і заходу і ведений справдї сьвітлим поглядом і чоловіколюбним бажанєм — ухоронити один із найкрасших і старших наших промислів домашних, наше питоме килимкарство, від затрати і повного занедбаня і через піддвигненє сеї гарної галузї промислу причинити ся до піднесеня добробиту народного, створити незаможним селянам одно нове жерело чесного заробітку.

 

Тому що вироби тої школи становлять немов тло декорацийне цїлого навільону руских товариств, для того ми, заким перейдемо до виказу поодиноких товариств і виставлених ними предметів, скажемо кілька слів про повстанє і розвій сеї одинокої в Галичинї школи килимкарскої.

 

Вже від кільканайцяти лїт інтересував ся д. В. Федорович ріжними галузями сїльского промислу домашного, а особливо виробами старого вимираючого руского килимкарства. Не щадячи труду і коштів збирав він окази старих килимів подільских, котрі уможливили єму познайомити ся докладно з технїкою і способом продукциї нашого давного килимкарства, пізнати єго вартість артистичну і економічну. Врештї в 1886 р. він рішив ся приступити до заснованя в своїй маєтности в Вікнї, скалатского пов., школи килимкарскої. По кількох невдалих пробах з килимкарями зі збаразкого повіта і з Буковини удало ся тілько в р. 1888 здобути для сего закладу спосібного вчителя, Івана Івахова з Кобилї в збаразкім повітї. Вже в роцї 1891 числила ся школа 8 килимкарских станків, а при кождім з сих двох учеників. Час науки, коротший для спосібнїйших, а довший для менше спосібних, виносить пересїчно 5 лїт, почім вивчені ученики відходять, заосмотрені в невеличкий капіталець, ускладаний із заробітку, в станок килимкарскій, котрого кошти також покривають ся з їх заробітку (80 кр. від квадратового ліктя виробу), розносячи таким способом технїку килимкарску на ново по краю, де она колись широко цвила. Д. Федорович, оснувавши свою школу не для промислової спекуляції, не для інтересу, а власне для піддержаня і оживленя стародавної а так характерної галузи руского домашного промислу, і кермуючись при тім власним естетичним смаком і докладним пізнанєм технїки та взорів давного килимкарства, поклав собі в своїй роботї метою — не накидати народови нїякої інновациї, але навязати власне до старих а добрих традиций нашого питомого килимкарства. Зарівно узори як і технїка, як і фарби, все в килимкарскій школї д. Федоровича є таке, як в старих килимах; принципіяльно виключено вживанє нових анїлїнових фарб, котрі новим килимам, вироблюваним ще декуди в гнїздах старого килимкарского промислу, відбирають майже всяку вартість.

 

До нового року 1892 затруднених було в віконьскій школї загалом 30 килимкарів. Они виробили 642 килими загальної вартости 12.840 з. Пересїчна цїна одного килима випадає таким способом на 20 з., але в повисшім числї були малі килими по 5 з., а були також великі портієри, що продають ся по 50 з. і висше. Прекрасним показом того, що і як робить килимарска школа в Вікнї, була устроєна д. Федоровичем в лютім 1891 року в великій салї ратушевій у Львові вистава вироблених нею килимів, котра здобула для школи і єї основателя однодушну похвалу знавцїв і всеї праси. Від того часу килимкарска школа в Вікнї поступила дуже значно наперед. Нинї числить она 20 варстатів, при котрих затруднено 28 хлопцїв, набраних переважно з маєтностий д. Федоровича. Провід над школою має Андрух Турок, майстер килимкарский з Гнилиць. Для школи збудував п. Федорович осібний одноповерховий будинок, в котрім в низу містять ся помешканя учителя і учеників, а весь перший поверх, се одна велика саля, в котрій містить ся школа. Саля устроєна так, що серединою є прохід, а по обох єго боках, при подовжних стїнах уміщені варстати, та так, що кождий варстат має для себе окреме обширне вікно. При самім входї находить ся варстат для учителя, котрий зі свого місця може від разу окинути оком усю салю. Варстати мають ріжну широкість, від 165 до 250 сантіметрів. При кожнім працює один ученик старший, а один молодший, так що завсїгди старший підучує молодшого. Ученики встають о 5 рано, миють ся, молять ся, спрятують у школї, провітрюють єї, топлять в печи і ідуть на снїданє. По снїданю забирають ся до роботи і працюють до полудня, потім ідуть на обід і мають по обідї 2 години відпочинку. По полудни йде робота до 5 години, по чім ученики одну або дві години займають ся якою небудь иншою роботою, н. пр. у городї, щоб після кількагодинного сидженя мали відповідну ґімнастику і рух на сьвіжім повітрі. По вечері наступає молитва, по чім усї йдуть спати.

 

Звичайно потребує середно спосібний ученик двох лїт, щоби навчити ся килимкарства, т. є. щоби скопіювати предложений єму не надто трудний взорець у школї. Та про те курс вченя в віконьскій школї виносить 5 лїт, бо основателеви єї ходить о те, щоби ученики виучили ся не тілько простої зручности, яка потрібна при сїм ремеслї, але познайомили ся докладно з варстатом і єго складовими частями, зі стилем, орнаментикою, фарбами і т. і., т. є. щоби по виступленю зі школи були в станї провадити ремесло як самостійні і всесторонно з дїлом обізнані майстри.

 

На взір старих бельґійских ґобелїнів, з котрими наші килими що до технїки зовсїм тотожні, має кождий килим з віконьскої школи марку тої нїколи: герб Огінець в горі у лївому розї, а по обох боках герба рускі букви: В. Ф.

 

[Буковина, 10.08.1894]

 

З товариств, що виставили свої предмети в спільнім павільонї, першеньство належить ся женьскому товариству "Клюбови Русинок". Недавне се товариство, заложене в 1892 роцї, поставило собі задачу зібрати Русинки львівскі в одно огнище для житя товариского і просьвіти. Та хоч оно недавне, а дїяльність єго під проводом пані Г. Шухевичевої показує ся широкою і успішною. Поминувши часті сходини клюбу в цїлях просьвітних і уряджувані ним вечерницї в цїлях товариских, Клюб Русинок дає доказ в самім павільонї руских товариств, що в своїм напрямі може розбудити сильний рух і житє між руским жіноцтвом в Галичинї. Клюб Русинок постановив собі показати на виставі великий збірник взорів, гафтів, вишивок, ґерданів, робіт ручних і т. и. На відозву Клюбу понадсилали Русинки з ріжних сторін прекрасні вишивки, ґердани, роботи, — котрі зібрані на картонах становлять незвичайно цїнний, єдиний в своїм родї збірник.

 

І от в чім бачимо заслугу Клюбу Русинок. В тім, що так численно постарали ся заповнити сей збірник, що так богато дрібних рученят не пожаловало труду, щоб ceй наш прекрасний промисл, нашу орнаментику народну, гідно представити. Хто тілько числить себе до гарної половини людского роду, той не може байдужно поминути сї картони, виставлені в павільонї руских товариств. Тому то через цїлий день можна там все застати по кілька женщин, як приглядають ся тим вишивкам і хвалять собі. А й ті, котрим незавидна доля дала вуса під ніс, радо перестоюють в віддїлі павільону, що єго заняв Клюб Русинок. Ми думаємо, що се товариство видасть з часом ті вишивки книжками; буде се велика заслуга Клюбу.

 

А тепер киньмо оком на велику шафу, заложену женьскими роботами. Яка шкода, що низше непідписаний не розумів ся на жіночих роботах, а то він би фахово описав ті вишивані скатерти, ручники, сорочки, подушки, повбирані штучними цьвітами, малюнки на материях, краватки і парасольки вишивані, кошики і т. д. і т. д., що їх понадсилало сотки Русинок на продаж на памятник Шевченка. Та хоч тайни тих жіночих робіт менї незнані, всеж таки як профан позволю собі лиш сказати: "Яке те все гарне!" — а відтак і перейти до істориї появи сих робіт на виставі.

 

Найперша гадка і почин до збираня їх вийшли від панни Іpени Герасимовичівної з Янова, котра змалювавши на деревяних окладах портрет Т. Шевченка, пустила сю працю на льоси. З розпродажи льосів вилинуло 56 зр. і їх призначено на памятниковий фонд поета. П. Андрій Павлиш виграв ті окладники і жертвував їх в друге на повисшу цїль, що знов принесло нову квоту 34 зр. 20 кр. При другій виграній набув окладники о. І. Винницкий з Копичипець. Отся перша удача заохотила панну Ірену Герасимовичівну до дальшого дїла. Она візвала загал посестер Русинок, щоби й они, о скільки можна, причинили ся своїми лептами до здвигненя памятника великому поетови.

 

Відозва не прогомонїла безслїдно, бо ось зараз стали впливати датки. Таким чином зібрано загальну суму 217 зр. 70 кр. Надто надіслано 762 предметів, майже виключно ручної роботи жіночої, і они представляють вартість 1.500 зр.

 

Нa перших загальних зборах товариства "Клюбу Русинок у Львові" передала панна Ірена Герасимовичівна всї ті гроші і зібрані предмети сему товариству під условієм, щоби "Клюб" займав ся дальшою судьбою памятника. Клюб Русинок ухвалив: 1) зложити повисшу квоту до каси щадничої і 2) постаратись о дозвіл емісиї льосів, котрі можна би розпродувати по цїлім краю, а крім того на Українї і в Чехії. Таким робом Клюб надїяв ся зібрати на фонд памятниковий суму до висоти 10.000 зр., випускаючи в обіг богато льосів по дуже низькій цїнї. Однак мимо найревнїйших заходів і просьб до найвисших інстанций не удалось Клюбови виєднати дозволу на емісию.

 

Осталась Клюбови одна дорога: розпродаж тих предметів, котра, очивидно, дуже обнижує сподїваний прихід, бо з 10.000 зр. на 1.500 зр., а що лучилась нагода показати на сегорічній виставі краєвій не тілько незвичайну жертвенність Русинок, але і їх пречудні, власноручні роботи, проте Клюб рішив виставити ті предмети в павільонї руских товариств і там їх розпродувати. Числячи-ж не тільки на вартість самих предметів, але і на велику цїль, на яку ті предмети зложені, мав Клюб повну надію, що фонд памятниковий Тараса Шевченка, заснований гадкою і власноручною працею члена Клюбу Русинок панни Ір. Герасимовичівної, зросте за час вистави до повисше виказаної сподіваної квоти.

 

Справді: жертвенність Русинок треба високо піднести. Коли переглядаю виданий клюбом Русинок "виказ предметів жертвованих на фонд будови памятника", і стрічаю там сотки Ольг, Ірен, Софій, Марий, Мелянїй, Наталок, Одарок — і инших так милозвучних імен осіб, з котрих кожда чим могла, радо причинила ся на памятник Тараса, то мені приходить на думку скромне бажане кобзаря: "одну слезу з очий карих і пан над панами!" Слеза часом нїчо не коштує, а вже певно мало хісна з неї, а от коли память Тараса одушевила Русинок так, що они своє одушевленє посьвідчили дїлом, (а не слезою), так се і честь їм приносить і сьвідчить о них гарно. Видко, єсть сила, охота до спільної роботи, тілько треба єї з'орґанїзувати разом. То повинен собі взяти Клюб Русинок за задачу.

 

А тепер ще мале слово до гостий, що звиджують павільон руских товариств. Розважте, Панї і Панове, що ті предмети, виставлені в шафі за склом, призначені на продаж, а не на те, щоби лежали. Дальше розважте, на яку то цїль, подумайте, що ті предмети не процентують ся, а тогдї вийміть лишні гроші і купіть собі що з того на памятку з вистави. Треба ж оцїнити жертвенність Русинок і скорим закупном їх робіт заохотити до дальшого дїла. Єсть там роботи і такі вибагливі, що вдоволять знанє і смак найвибагливійшої женщини, що розуміє ся на роботах; єсть і дрібнички, що дома нїколи не завадять. Отже що кому до вподоби. Маємо надїю, що ще перед кінцем вистави всї предмети, призначені на памятник Шевченка, будуть розпродані.

 

При закупнї належить уплатити найменче половину поданої цїни; решту побере видїл при відобраню або за послїплатою почтовою і в тім случаю дочисляєсь ще 20 кр. на опакованє.

 

[Буковина 17.08.1894]

 

III.

 

Товариство Просьвіта видало до сего року 170 книжочок популярних для народу, пересїчним накладом по 5000 примірників, а дочисляючи до того книжки шкільні і инші видавництва (молитвенники, сьпіванники і т. п.), можна сьміло сказати, що за час своєї 25-лїтної дїяльности Просьвіта розширила між руским народом в краю більше як мілїон книжочок пожиточного змісту. Стан маєтковий Просьвіти виносив з кінцем р. 1893 суму 31.030 зр. 70 кр. Загальне число звичайних членів Просьвіти від часу заложеня товариства до року 1894 дійшло до 7.000, з чого припадає на селян: 3.548, на брацтва церковні і товариства: 916. сьвященників: 766, народних учителїв: 523, женщини: 141, а на инші стани: понад 1.000.

 

Ми навели тих кілька дат про стан товариства, бо оно виступило також у сильнім павільонї зі своїми видавництвами: 170 книжочок товариства лежить на поличках на показ, що товариство серед наших тяжких обставин успіло зробити. Єсть там також книжки, видані філіями "Просьвіти" часописи: Письмо з Просьвіти і Читальня, часописи спомагані Просьвітою, книжки шкільні свого видавництва, молитвенники, руский сьпіваник, мапи, статути, друки і справозданя, — а кромі того дуже навчаючі карти, як карта Галичини, представляюча розвій товариства, виказ розвою читалень Просьвіти, виказ руху членів, виказ обороту книжочкового, виказ руху маєткового і виказ руху лїтературного в Галичинї, Буковинї і Угорщинї за час від заложеня Просьвіти до початку сего року. Портрети давних голов Просьвіти прикрашують стіни віддїлу товариств.

 

Руска Бесїда у Львові то касино, заложене ще в р. 1861, тим відмінне від инших касин, що від двайцять кількох лїт занимає ся руским театром. Від р. 1869 театр той побирає з Сойму краєвого субвенцию, зразу в сумі 3.000, пізнїйше 5.000 а тепер 7250 зр. Окрім видїлу товариства, котрий завідуванє справами театральними поручав що року специяльному референтови артистичне веденє театру надзорувала осібна комісия з людий, іменованих в тій цїли Видїлом краєвим. Тепер числить тов. "Руска Бесїда" около 200 членів і становить правдиве огнище товариского житя Русинів львівских, удержує обширний і вигідний льокаль для товариских сходин і забав, виписує значне число ґазет і часописий руских, польских, ческих, хорватских, нїмецких, устроює враз із другими товариствами публичні вечерки музикально-деклямацийні а також в тїснїйшім кружку забави для своїх членів і їх родин. Театр веде товариство від початку 1893 року у власнім зарядї через свого делєґата п. Ґуляя.

 

Товариство "Руска Бесїда" у Львові виставляє:

 

1. Твір руский, написаний з порученя видїлу і виданий коштом товариства п. з.: "Руско-українский театр. Історичні обриси Івана Франка", в котрім подрібно представлено дотеперішний розвій театрального дїла на Руси-Українї від найдавнїйших часів, а особливо розвій народного театру в Галичинї і дїяльність "Рускої Бесїди'' в тім напрямі. 2. Зладжену на підставі материялів і книг, достарчених товариством, статистичну таблицю враз з ґрафічними рисунками, що ілюструють розвій руского театру в Галичинї. 3. Коллекцию афішів театральних руских з року 1848 і з лїт 1873—1875.

 

Наукове товариство ім. Шевченка має тепер дїйстних членів 118, основателїв 38, а почесних 4. По званю належить до товариства: 11 професорів унїверситетів і технїк, 5 директорів ґімназий, 1 краєвий інспектор шкільний, 1 член Видїлу краєвого, 2 радників краєвої Ради шкільної, 30 професорів середних шкіл, 10 лїкарів, 4 інжинєри, 8 адвокатів, 5 нотарів, 16 суд'їв, 28 сьвященників, 5 народних учителїв, 1 купець, 8 властителїв реальностий і посїлостий, 13 лїтератів, 2 артисти, 1 товариство (инших 9, між ними одна женщина) — разом всїх 160 членів жиючих. З кінцем року 1892 мало товариство маєтку около 22.000 зр.

 

На виставі помістило товариство свої виданя і великий збір ріжних видань творів Шевченка від найдавнїйших часів. Єсть там н. пр. така біблїоґрафічна рідкість, як Чигириньский Кобзар і Гайдамаки, видані 1844 р. в Петербурзї, петербурґске виданє Кобзаря з 1860 р., котре ще сам поет редаґував, — і взагалї трохи чи не всї виданя творів поета, що появили ся за пів столїтя на широкім просторі від Петербурга аж до Женеви. Бачимо там також польскі переклади з Шевченка, росийскі і нїмецкі, а також письма, що відносять ся до памяти Шевченка. Мимоходом згадаємо, що найбільший збір памяток по Шевченку (виданя, портрети, малюнки, річи поета: як сорочка, каламар, перо, палєта малярска, відтак маска посмертна і богато иншого) має п. Тарновский в Київі. Товариство Шевченка старало ся о виставленє тих річий у Львові — і они певно були би зацїкавили кождого Русина, але показались великі перешкоди в сповненні сего дїла.

 

Руске Товариство педаґоґічне котре дбає про шкільництво руске, видає Дзвінок і Учителя, книжочки для молодїжи і удержує дуже добре зорґанїзований інститут для учеників, виставило свої видавництва, декотрі учебники, виказ руху членів, давнїйші рускі книжки шкільні, друковані і рукописні (дуже цїкаві).

 

Товариство Руский Боян у Львові виставило збірку інструментів музичних уживаних україньско-руским народом, власність о. Порфірия Бажаньского і панї Олесї Озаркевичевої; збірку фотоґрафій руских музиків як галицких так і україньских; фотоґрафічний знимок членів прогульки Бояна до Лавочного, Праги, Закопаного; срібний вінець, жертвуваний Боянови в Празї в часї концерту; альбум Праги, жертвуваний Боянови Чехами і инші памятки і прогульки Бояна до Чех; комплєт "Музикальної біблїотеки" і виданя Бояна перемиского і збірку нот до слів руско-україньских або на мотиви україньских пісень.

 

Руска Бесїда з Черновець виставила 9 річників "Біблїотеки для молодїжи" і свої калєндарі.

 

[Буковина, 24.08.1894]

 

24.08.1894