Після гучного скандалу, що вибухнув довкола руйнування мозаїки «Рибки» під час реконструкції магазину «Океан» на вул. Володимира Великого, 26-А, пройшло кілька тижнів. Історія уже зійшла з перших сторінок видань і не так активно обговорюється у соцмережах. Однак насправді чимало й далі відбувається не на публіці. За ці кілька тижнів у різних кабінетах ведуть переговори про подальшу долю як мозаїки, так і реконструкції магазину Океан.
Нагадаємо, 18 липня ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» зруйнувало відому мозаїку авторства Володимира Патика.
19 липня виконком Львівської міської ради скликав позачергове засіданні і скасував містобудівні умови й обмеження для проектування об’єкта будівництва на реконструкцію ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» будівлі магазину «Океан». Після цього міська інспекція Держархбудконролю наклала штраф на забудовника у розмірі близько 90 тис. грн. За їхніми словами, компанія відхилилася від затвердженого проєкту та зруйнувала стіну з мозаїкою радянського періоду, хоча не повинна була цього робити.
Ще раніше головний архітектор Львова Юліан Чаплінський заявляв, що не вірить у відновлення мозаїки. "Я не вірю в те, що її відновлять. Мозаїка – це дуже складна і дорога технологія, відновити знищений фасад жоден забудовник собі дозволити не може", – казав Чаплінський.
Однак з ним категорично не погоджується син автора мозаїки Остап Патик. Він запевняє, що зробить усе, аби мозаїку таки відновили. Z поспілкувалися з паном Остапом про його бачення проблеми та перспективи відновлення мозаїки.
Остап ПАТИК:
«Охорона культурної спадщини у нас перетворилася на ритуальну службу»
Про можливе відновлення
Усі ці тижні, починаючи з 18 липня, коли я дізнався про руйнування мозаїки, тривають дуже активні переговори: з юристами, представниками забудовника, міською радою, митцями.
Перше, що ми хотіли з’ясувати, — у якому стані мозаїка і що можна зробити. На сьогодні я маю висновки реставратора Юрія Островського, архітектора Олеся Яреми і висновок, підписаний ректором та проректорами Львівської академії мистецтв, про те, що мозаїку треба і можна відтворити. Основні аргументи — її цінність, наявність доброї фотофіксації та велика частина збереженого матеріалу. Річ у тім, що ми маємо детальні фотографії мозаїки і 3D-скан. 12% мозаїки збережено на місці, є зразки авторської технології та матеріалів. За цей час, після довгих переговорів із забудовником, він забезпечив те, що з бетону і сміття витягли ще 70-80% оригінальної смальти. Звичайно, втрати є, і їх треба буде доповнити, але основана частина — оригінальний матеріал. Більше того, на кафедрі монументального живопису Львівської національної академії мистецтв є достатньо хороших фахівців, які зможуть відтворити цю мозаїку за сканом і фото.
"Океан" сьогодні
Сьогодні є визнання забудовником моральної вини та згода відтворити об’єкт в оригінальній техніці в тому самому місці. Це зафіксовано також юридично в угоді про наміри між нами. Чому для мене це важливо? Бо я переконаний, що крім забудовника, який у цій ситуації винен, ніхто більше не профінансує відновлення мозаїки. Місто на це не має грошей і не виділить їх. Зараз основне питання — чи міська рада погодиться на це і чи залишить ділянку забудовнику. Як компенсацію моральних збитків він обіцяє частину третього поверху віддати під музей Володимира Патика: у сім’ї є багато творів Володимира Патика, але ніде їх зберігати та експонувати.
Так мав виглядати "Океан" після реконструкції
Я переконаний, якщо мозаїку вдасться відновити, ми всі вийдемо з цієї прикрої ситуації з людським обличчям — і, ймовірно, це стане важливою точкою й доведе, що можлива не лише руйнація, але й відтворення.
Про мозаїку
Будь-яке європейське місто раділо би і гордилось би, що має таку річ. Руйнування «Рибок» можна порівняти з руйнуванням в Парижі мозаїки Фернана Леже. Це речі одного періоду і співмірні по вартості.
Аби зрозуміти феномен «Рибок», треба розуміти специфіку епохи, в яку вони були створені. У той час зробити щось, що суперечить ідеології, було дуже важко. Була чітка система, ідеологія, яка контролювала все, що належало до візуального мистецтва. Все мало бути пропагандою, і за цим дуже добре пильнували. Вийти за межі контролю партійних органів було дуже складно. Більшість мозаїк несли власне пропогандистську тему. Натомість «Рибки» були цілком позбавлені радянщини. Там максимально видно впливи модерного українського мистецтва, яке почалось у повоєнний період. Тоді у Львові опинився Роман Сельський, який був учителем Володимира Патика. Перед війною він навчався в Парижі, в майстерні видатного художника Фернана Леже. Він привіз до Львова новітні ідеї модернізму.
Фрагмент знищеної мозаїки
Рибки — це один з яскравих творів власне українського мистецтва. Проштовхнути цей об’єкт було непросто. Це був твір, який заперечував тиск радянської ідеології на мистецтво, і тому був дуже сильний, вагомий і цікавий. Це один з елементів сучасного Львова.
Модернізм Патика був замішаний на народних традиціях та європейському модернізмі. «Рибки» — квінтесенція усього, що створив Патик. Втрата такої речі — це катастрофа.
Про охорону пам’яток
Після історії з «Рибками» і відсутності належної реакції влади руйнування тривають. Більше того, зараз якась пошесть на руйнування мозаїк Патика. За тиждень після того зруйнували ще одну його мозаїку 1967 року — на стіні колишнього Львівського електролампового заводу. Сьогодні у Львові залишилося ще чотири мозаїки авторства Володимира Патика, але я не хочу публічно називати адреси: боюся, що їх теж зруйнують.
Мозаїки авторства Володимира Патика на території електролампового заводу вже теж немає
Загалом ситуація в Україні з пам’ятками дуже сумна. Львів не може бути лише центром для розваг туристів. Ми — культурна столиця, маємо дбати про свої пам’ятки.
Мені дуже прикро, коли Лілія Онищенко, яка очолює управління охорони культурної спадщини міської ради, єдине, про що говорить, — що мозаїка не була внесена у реєстри. Чому це не було зроблено, незрозуміло. На мою думку, її поведінка та поведінка головного архітектора, на яких лежить відповідальність за обличчя міста, не витримують критики. Єдине, що сказали — нас обдурили і вирішили: якщо будинку немає, нема що рятувати. Наші чиновники абсолютно спокійні і байдужі до цієї ситуації. Натомість на камери вони відмивають брами, які помалювали вандали. Це якби в головного пожежника Львова горіло пів міста, а він ловив тих, хто кидає бички на вулиці. Це цинічно. Люди їм довірили зберігати пам’ятки культури, а вони нічого не роблять для цього. На сьогодні охорона середовища у нас перетворилась у ритуальну службу, яка все лише оплакує.
Сьогодні у суспільстві домінують споживацькі підходи, культура, на жаль, відштовхується на марґінес. А це шлях до втрати своєї ідентичності. А якщо ми втратимо свою ідентичність, то будемо «насілєнієм» — і це вкрай сумно.