В неділю 20 липня 1969 року перед десятою вечора вся Америка прилипла до екранів телевізорів в очікуванні прямої трансляції з Місяця. Разом з ними за першими кроками людини на поверхні неземного небесного тіла спостерігало півмільярда люду на цілій планеті – крім Радянського Союзу та кількох країн соціалістичного блоку. Тисячі болгар ринули в сусідню Румунію, щоб не пропустити моменту, зі Союзу ж отак вирватися було практично неможливо, хоч і в нас окремі аматори конструювали антени на Польщу та о шостій ранку теж могли наживо почути історичні слова Ніла Армстронга: "one small step for a man, one giant leap for mankind" ["один маленький крок людини – один гігантський стрибок людства"]. "Аполлон-11" успішно завершив космічну гонку і досяг мети, запропонованої нації 25 травня 1961 року президентом Джоном Ф. Кеннеді: "До кінця цього десятиліття висадити людину на Місяць і безпечно повернути її на Землю".
Земля з борту "Аполлону-11"
На виконання цієї мрії було спрямовано майже 4% ВВП США загальною сумою більше півтори сотні мільярдів нинішніх доларів ($25 млрд 1969 року), в проекті було задіяно 400 тис. американців: коли Кеннеді запитав під час відвідин будівництва споруд для місячної програми в робітника, що мив підлогу, в чому полягає його робота, то почув у відповідь: "Я посилаю людей на Місяць". Можна би було подумати, що єдиним результатом цих величезних капіталовкладень було лише досягнення статусу світового лідера, бо ці 382 кілограми місячного ґрунту частково пішли на міждержавні сувеніри, а частково досі лежать не дослідженими на збереженні Lunar Samples Laboratory. Але власне вони, ці мільярди, дали потужний імпульс інновацій, які прискорили технологічну революцію. І вони злютували американську націю: "We can do it!"
Виступаючи 20 вересня 1963 року на сесії Генасамблеї ООН, Кеннеді запропонував Хрущову спільний американо-радянський політ на Місяць: "Чому перший політ людини на Місяць має бути справою міждержавної конкуренції? Нащо дублювати зусилля і витрати?" Генсек компартії першої космічної держави відмовився. У 1964 році СРСР прийняв власну місячну програму, яка мала забезпечити пілотований обліт Місяця в 1967 році і посадку радянської людини на Місяць в третьому кварталі 1968 року. Але внаслідок трьох невдалих із чотирьох загалом запусків нових ракет важкого класу в 1967 році, СРСР програв перший етап місячної гонки: американський "Аполлон-8" з трьома астронавтами в грудні 1968 року першим здійснив обліт Місяця, успішно повернувшись на Землю. Коли в 1968 році стало зрозуміло, що СРСР програє і другий етап, політбюро вирішило хоч в чомусь випередити Америку в місячній програмі і першими доставити зразки місячного ґрунту на Землю. Перша спроба запуску такого автоматичного апарата в червні 1969 року закінчилася невдало, і 13 липня, за три дні до анонсованого старту "Аполлон-11", СРСР запускає апарат "Луна-15". Якби все пройшло штатно, то через 11 діб 16 годин, практично одночасно з американцями, апарат мав доставив на Землю 100 грамів місячної породи. Але 20 липня, коли за годину до американців апарат мав сісти на Місяць, посадку перенесли на 21 годину, тобто за дві години до запуску американських злітних двигунів для повернення на Землю. Але за дві хвилини до посадки зв'язок зі станцією обірвався – вважають, що апарат врізався в гору за кількасот кілометрів від американців.
Виступ президента Кеннеді 25 травня 1961 року
Отож, виступаючи перед Конгресом через 43 дні після польоту Юрія Гагаріна, Кеннеді поставив завдання нації – до кінця десятиліття відправити людину на Місяць: "Ми вибрали політ на Місяць не тому, що він простий, а тому, що він важкий, бо наша мета допоможе впорядкувати й оцінити наші кращі сили і вміння, бо це виклик, який ми маємо прийняти і який не хочемо відкладати, бо це змагання, в якому ми збираємося перемогти".
Все йшло по плану, аж поки під час підготовки до першого пілотованого польоту за програмою "Аполлон", запланованого на 21 лютого 1967 року, на борту корабля виникла сильна пожежа і всі троє астронавтів загинули. Суспільна довіра до проекту була підірвана, пілотовані польоти за програмою затримано на півтора року. Перший пілотований політ, "Аполлон-7", відбувся тільки в жовтні 1968-го після проведення розслідування і внесення численних поліпшень в конструкцію корабля. До того було запущено п'ять кораблів у безпілотному варіанті.
У грудні 1968 року екіпаж "Аполлона-8" вперше в історії покинув земну орбіту й облетів навколо Місяця – правда, без місячного модуля, оскільки його виробництво затримувалось, а в серпні 1968 року ЦРУ отримало інформацію про радянські плани послати експедицію космонавтів на навколомісячну орбіту в згаданому III кварталі 1968 року. 3 березня 1969 відбувся запуск на земну орбіту "Аполлона-9", в ході цього польоту була проведена імітація польоту на Місяць. Деякі фахівці НАСА після успішних польотів кораблів "Аполлон-8" і "Аполлон-9" рекомендували використати наступний, "Аполлон-10", для першої висадки людей на Місяць – технічна можливість цього існувала. Але щоби гарантувати безпеку повернення, NASA запустила ще один корабель. 18 травня 1969 в до Місяця відправлено "Аполлон-10", програма польоту корабля передбачала всі операції, які треба здійснити при висадці, за винятком власне посадки, перебування на Місяці і старту з Місяця.
В історичний політ на наступному "Аполлоні" повинна була відправитися інша команда астронавтів під керівництвом Френка Бормана, що в попередніх місіях облетів Місяць. Однак він відмовився, бо пообіцяв своїй родині більше не виходити в космос, про що повідомив на прес-конференції 9 січня 1969 року. І в NASA відразу оголосили, що на Місяць вирушать Базз Олдрін і Майкл Коллінз на чолі з Нілом Армстронгом. Армстронг служив в авіації ВМС США, але на час польоту вже вийшов у відставку. Коллінз і Олдрін були чинними офіцерами ВПС США.
Екіпаж "Аполлону-11"
Крім самої посадки на Місяці в західній частині Моря Спокою, місія мала зібрати зразки місячного ґрунту, фотографувати поверхню Місяця, встановити там кілька наукових приладів та провести телевізійні сеанси з борту корабля і з поверхні Місяця.
За шість днів до розрахункової дати старту в "Аполлоні-11" виявили протікання в одному з балонів зі стисненим гелієм, розміщених в баку окислювача першого ступеня ракети-носія. Двоє техніків забралися в бак і, затягнувши гайку на балоні, ліквідували протікання. Далі передстартова підготовка протікала без пригод.
"Аполлон-11" з стартував 16 липня 1969 року о 13 годині 32 хвилини за Гринвічем. Навколо космодрому на мисі Канаверал зібрався мільйон глядачів, щоби провести людей у першу подорож на Місяць.
Старт "Аполлону-11" з борту літака
За стартом спостерігала також і радянська військово-морська ескадра з восьми кораблів, що ніби прямувала в Гавану. Американці боялися, що їхнім завданням може бути створення сильного електромагнітного імпульсу, щоб вивести з ладу обладнання космічного корабля. Ескадру постійно супроводжували винищувачі американської палубної авіації й есмінець супроводу. За півгодини до старту американські РЛС зафіксували включення радіолокаційної апаратури на радянських кораблях на повну потужність: світ опинився на порозі війни, бо в разі проблем з апаратурою "Аполлона-11" американці мали наказ стріляти на ураження. Обійшлося – за 15 хвилин після запуску активність радянської апаратури знизилася до звичайної. Оцінюють, що нейтралізація можливих радянських провокацій коштувала 1% вартості місячної програми.
Після вдалого запуску президент США Річард Ніксон оголосив наступний понеділок, 21 липня, коли астронавти мали перебувати на Місяці (вихід на місячну поверхню було заплановано на час американської ночі), національним Днем участі (National Day of Participation) і неробочим днем для державних службовців. Цю ініціативу масово підтримав американський бізнес.
На місячну орбіту корабель вийшов через 76 годин після старту. До того астронавти провели півторагодинний сеанс відеозв'язку з Землею, а Армстронг і Олдрін перевірили бортові системи в місячному модулі. На 13-му оберті навколо Місяця, приблизно на сотій годині польоту, перебуваючи на висоті біля ста кілометрів над невидимою із Землі сторони, астронавти здійснили відстикування, модуль посадки (з позивними "Орел") пішов на зниження, перейшовши на орбіту з перицентром 16 км і апоцетром 106 км. При підходженні до точки найбільшого зближення орбіти з поверхнею Місяця включилися двигуни гальмування і висота почала зменшуватися.
Посадка на Місяць була повністю автоматизована з тим, що астронавти могли в будь-який момент взяти управління в свої руки. Армстронг ще на Землі вирішив, що на висоті приблизно ста метрів сам керуватиме посадкою, оскільки "автоматика не знає, як вибирати посадкові майданчики". Зрештою, нештатні ситуації з посадковим модулем він вже мав на Землі – під час тренувань йому довелося катапультуватися за кілька секунд до вибуху.
Нештатні ситуації проявилися і на Місяці.
По-перше, на висоті 10,2 км включився аварійний сигнал бортового комп'ютера. Оператор в Г'юстоні Стів Бейлз припустив, що лампочка загорілася через перевантаження комп'ютера, який повинен був одночасно керувати посадкою (що потребувало 90% потужності) і управлінням радіолокатора, який забезпечував зустріч із командним модулем на орбіті (14% потужності), і порадив астронавтам не звертати на сигнал уваги, оскільки в програмуванні комп'ютера завдяки Маргарет Гамільтон було використано так зване асинхронне програмування – принцип, коли певні операції виконуються незалежно від основного потоку даних. Завдяки такому підходу бортовий комп'ютер зміг "зосередитися" на своєму основному завданні – посадці на Місяць – та ігнорувати непріоритетні задачі.
Аварійна лампочка денервувала астронавтів, і Армстронг на висоті 1,5 км при швидкості зниження 100 км/год. вирішив перевірити посадку в ручному управлінні, заодно скоректувавши орієнтування. Все працювало нормально.
Місячний модуль
По-друге, на висоті близько 460 м Армстронг побачив, що автопілот веде корабель на край великого, діаметром 165 м, кратера, оточеного смугою дво-триметрових каменів. Це було удачею, бо з наукової точки зору посадка поруч з великим кратером була вельми корисною. Однак швидко він зрозумів, що посадити модуль, не долітаючи кратера, не вдасться, і вирішив його перелетіти. На висоті приблизно 140 метрів при швидкості зниження 1 м/с він перевів посадку в напівавтоматичний режим, при якому вертикальна швидкість зменшується автоматично, а горизонтальні двигуни системи орієнтації цілком керовані вручну.
На висоті 30 метрів Армстронг зауважив куряву з місячного пилу, що заважало візуально визначати швидкість. Крім того, Олдрін доповів, що загорілося попередження: залишається 5% палива – якщо через дві хвилини не сісти, то бракне палива для повернення на орбіту. Ще через 30 секунд радар на кілька секунд «втратив» поверхню. Частота пульсу в Армстронга досягла 150 ударів в хвилину.
На висоті близько 9 метрів модуль почало зносити вліво і назад. На висоті 6 м палива залишалося на 30 секунд, швидкість горизонтального переміщення була 4,3 км/год, а вертикального – 0,15 м/с, до контакту з поверхнею залишалось 24 секунди. Але вже через 9 секунд, тобто через 102 години 45 хвилин 40 секунд після старту, Олдрін закричав: "Є сигнал контакту!": місячної поверхні торкнувся як мінімум один з щупів задовжки 1,73 м, які кріпилися до трьох з чотирьох опор (на четвертій була драбина). Через півтори секунди Армстронг заглушив двигун і передав в Центр: "Г'юстон, говорить База Спокою. «Орел» сів". Чарльз Д'юк відповів: "Ми тут всі вже було посиніли. Тепер ми знов дихаємо. Величезне дякую!"
Центр в Г'юстоні, перший — Ч.Д'юк
Місячний модуль опустився в Море Спокою 20 липня о 20:17:39 за Гринвічем.
За програмою астронавти зайнялися імітацією екстреного старту, який за необхідності терміново покинути Місяць міг настати на наступному орбітальному оберті основного модуля через дві години. Тут виявилося, що при посадці на Місяці в паливопроводі замерзло паливо і внаслідок крижаного корку почав зростати тиск у системі. Перші півгодини астронавти провели, щомиті очікуючи на вибух. На щастя, труба витримала, а сонце, що зійшло над горизонтом, розтопило корок.
Далі астронавти мали три години поспати і тоді вийти на місячну поверхню. Але вони заявили, що все одно не заснуть, і медичний керівник польоту відразу дозволив спочатку походити по Місяцю, а відпочити перед вильотом на орбіту. Таким чином трансляція головної події місії зсунулася з глибокої ночі за часом східного узбережжя США на прайм-тайм.
Сентрал-парк в Нью-Йорку 20 серпня 1969 року
Перед виходом Олдрін виголосив в ефір: "Говорить пілот місячного модуля. Я би хотів скористатися цією можливістю і попросити кожну людину, яка слухає мене, ким би вона не була і де би не знаходилась, на хвильку відволіктися, поміркувати над подіями останніх кількох годин і по-своєму подякувати".
Далі, вже поза ефіром, Олдрін відслужив, яко старійшина пресвітеріанської Церкви, коротку Службу Божу і прийняв причастя. Олдрін мав з собою похідний набір до причастя з Вебстерської пресвітеріанської церкви в Г'юстоні, який після приземлення повернув у церкву – і тепер щороку в найближчу до 20 липня неділю там служать місячну Службу Божу з використанням чаші до причастя, що побувала на Місяці. Під час Служби він прочитав слова з Євангелія: "Я виноградина, ви віття. Хто пробуває в мені, а я в йому, той приносить багато плодів; бо без мене не можете робити нічого" (від Івана, 25:5). Таким чином, найперший напій і найперша їжа, подані на Місяці, – це було вино і хліб причастя, символічні кров і тіло Христові. Спочатку планували провести Службу Божу безпосередньо в ефірі. Але в останній момент NASA відмовилося від цієї ідеї через ініційований войовничою атеїсткою Мадалін Мюррей О'Гейр позов проти NASA, бо екіпаж «Аполлон-8» у Святвечір 1968 року на місячній орбіті в прямому телеефірі читав першу главу Книги Буття.
Перша знимка на Місяці
Підготовка до виходу зайняла чотири години. Після всіх перевірок астронавти відкрили люк і Армстронг почав спиною вперед виходити. Вибравшись назовні, він насамперед спробував, як буде повертатися назад, потім викинув мішок зі сміттям на місячну поверхню (його видно на його першій місячній фотографії). Після цього Армстронг включив телекамеру (на Місяці використовувалась телесистема з повільною розгорткою, несумісна з ефірним телебаченням, тому місячний телесигнал відображався на спеціальному моніторі, а звичайна телекамера показувала цей монітор, значно знижуючи якість зображення). Тримаючись правою рукою за драбину, Армстронг лівою ногою ступив на місячну поверхню і вимовив своє історичне: "One small step for a man, one giant leap for mankind".
Ще на драбині Армстронг відкрив табличку на сходинці, яка залишилася на Місяці, із зображенням двох земних півкуль і написом: "Тут люди з планети Земля вперше ступили на Місяць в липні 1969 Р.Б. Ми прийшли з миром від всього людства", – з підписами астронавтів та президента Ніксона.
Меморіальна табличка
Армстронг зійшов з драбини, взяв від Олдріна фотокамеру і почав знімати першу місячну панораму. Центр нагадав йому про аварійний зразок місячного ґрунту (на випадок, якщо перебування на Місяці довелося би урґентно перервати). Армстронг зібрав майже кілограм ріголіту (місячної породи) та чотири невеликих камінці і поклав в мішечку в кишеню скафандра.
Тінь Ніла Армстронга
Через 15 хвилин після Армстронга з кабіни почав спускатися й Олдрін. Спустившись на тарілку опори, він, як і Армстронг, спробував застрибнути назад на першу сходинку сходів, але йому це вдалося тільки з другої спроби. Зістрибнувши вниз, він озирнувся, тримаючись за сходи, і сказав свою знамениту фразу: "Magnificent desolation!" (величне безлюддя).
Після кількох кроків Олдрін пострибав на місці. Армстронг у цей же час зробив три високі стрибки, до півметра у висоту, але відчув, що його починає завалювати, і мало не впав, тому вирішив більше не стрибати. На віддалі 11 метрів від люка модуля астронавти встановили американський прапор (Конгрес відкинув ідею NASA встановити прапор ООН). Телескопічний флагшток заїло, і він не висунувся на повну довжину. Армстронгу вдалося заглибити його тільки на 15-20 см, далі ґрунт ставав дуже твердим. Потім він зізнався, що дуже боявся, щоби прапор не впав у прямому ефірі (прапор потім таки впав від струменя ракетних газів при зльоті).
Базз Олдрін салютує прапору США
Далі їх на дві хвилини з'єднали в прямому ефірі з президентом Ніксоном, що говорив з Овального кабінету. Потім астронавти зібрали 25 кг місячних каменів і ґрунту, встановили два наукові прилади – сейсмометр і лазерний рефлектор. Олдрін побачив відбиток підошви на місячному ґрунті і зрозумів, яка з цього вийде символічна знимка. Для більшої контрастності він підскочив, щоб слід перших кроків землян на Місяці був глибшим, і сфотографував. За цей час Армстронг здійснив коротку екскурсію до кратера за 60 метрів на схід і через три хвилини повернувся.
Першим повернувся в модуль Олдрін, потім Армстронг. Частота пульсу при завершенні місячної одіссеї у нього піднялася до 160 ударів у хвилину, оператор з Центру мусів його про це попереджати.
Пересування астронавтів на Місяці (клікнути для збільшення)
Всього Армстронг перебував поза кораблем 2 години 10 хвилин, Олдрін – трохи більше півтори години. Системи життєзабезпечення в скафандрах були розраховані на чотири години у кожного. Крім того, вчені дуже серйозно ставилися до метеоритної небезпеки: підозрювали, що поверхня Місяця перебуває під безперервним обстрілом дрібних частинок, а з урахуванням космічних швидкостей, навіть порошинка має забійну силу великокаліберної кулі. При розгерметизації скафандра під час місячної прогулянки астронавт міг прожити всього дві хвилини – недостатньо, щоби добігти до корабля, піднятися по драбині і протиснутися у вузький люк.
Це не був єдиний ризик. Ніхто не знав, як пройде посадка апарата вагою в дві з половиною тонни на невідомий ґрунт. Опори могли провалитися в розколину або загрузнути в місячному поросі, каміння могло пошкодити паливний бак. Могла вилізти якась непомічена несправність. Запасу кисню в астронавтів було на три доби.
Коли потім, на Землі, Ніла Армстронга спитали, чи були передбачені процедури на випадок неможливості вильоту з Місяця, він пояснив: "Ми сподівалися на успішний результат і не планували ніяких процедур для такого випадку. Однак у разі чого, екіпажу гарантували зв'язок з рідними, а потім можна було безболісно знизити тиск в кабіні до втрати свідомості".
У разі трагедії Річард Ніксон мав уже заздалегідь готове президентське звернення до нації – його оприлюднили через тридцять років (термін давності для цього документа): "Доля розпорядилася так, що людям, які полетіли на Місяць заради мирного його освоєння, судилося упокоїтися там у мирі. Їх оплакують їхні сім'ї і друзі; їх оплакує їхня вітчизна; їх оплакують народи світу; їх оплакує сама батьківщина Земля, яка ризикнула направити двох своїх синів в незвідану даль. За ними підуть інші і неодмінно знайдуть дорогу додому".
Однак, на щастя, нічого такого не трапилося – повернувшись на борт, астронавти пообідали курячим росолом, шинкою та пляцком з фініками. Ще до того, коли Армстронг і Олдрін зняли шоломи, вони відчули їдкий запах місячного пилу. Астронавти протерли обличчя і руки вологими серветками; місячна пилинка потрапила Армстронгу в око, але її вдалося без проблем витягнути; вичистити ж місячний бруд з-під нігтів астронавти не змогли. Потім вони сім годин поспали (Армстронг у гамаку, підвішеному над кожухом двигуна, Олдрін – скулившись на підлозі), знов перекусили, і через 21 годину 36 хвилин перебування на Місяці вилетіли до Майкла Коллінза, яких заходив на одинадцятий оберт на орбіті в основному модулі.
Правда, і тут не обійшлося без стресу. При виході з модуля на Місяць в тісному відсіку і громіздкому скафандрі Олдрін зачепив одну з кнопок на пульті управління. Вже повернувшись на борт, астронавти побачили на підлозі шматочок чорної пластмаси. Неймовірно, але з приблизно двохсот кнопок і тумблерів постраждала саме та, яка включала запалювання двигуна для відльоту з Місяця, а її дублювання не було передбачено. Коли астронавти доповіли про це на Землю, в протоколі переговорів у перший і єдиний раз за весь час з'явився запис: "Довга пауза".
Зрештою астронавти стартували, потикавши в утворену дірку фломастером і включивши тумблер; якщо би це не спрацювало, то Центр все ж придумав, як змінити схему включення двигуна.
Стиковка з орбітальним модулем, де товаришів чекав Майкл Коллінз, відбулася приблизно через три години. Пилососом астронавти як могли почистили свої скафандри від пилюки і нарешті змогли їх зняти.
24 липня, через 195 годин 15 хвилин 21 секунду від початку експедиції "Аполлон-11" успішно приводнився в Тихому океані за десять миль від авіаносця "Горнет", що очікував на астронавтів. Капсула з ними перевернулася на воді догори дном, але самостійно прийняла правильне положення після надування спеціальних балонів-поплавців. Через годину після приводнення астронавти були на борту авіаносця.
На авіаносці астронавтів, що ще в капсулі вдягнули скафандри біологічного захисту, відразу помістили в карантинний фургон, остерігаючись зараження неземними формами життя. Президент, який прибув на борт, розмовляв із ними через герметичне скло.
Урочиста зустріч у Нью-Йорку, Чикаго і Лос-Анджелесі відбулася 13 серпня. Уряди же чотирьох країн – Китаю, Північної Кореї, Північного В'єтнаму та Албанії – саме тоді проінформували своїх громадян про політ «Аполлона-11» і посадку людей на Місяць. У Радянському Союзі про першу людину на Місяці газети повідомили у вівторок 22 липня, а ввечері в програмі новин "Время" показали в записі історичне відео з Нілом Армстронгом.
Публікація у львівській "Вільній Україні" за 22.07.1969
Протягом наступних трьох з половиною років американці злітали на Місяць ще шість разів (один політ закінчився без посадки на Місяць: через технічну несправність астронавти облетіли навколо супутника і, використавши для прискорення його гравітаційне поле, повернулися на Землю). З 32 запусків ракети-носія "Сатурн", створеної під керівництвом творця німецьких ракет "Фау" Вернера фон Брауна, всі пройшли успішно. "Сатурн V", якого використовували в місячній програмі, досі залишається найбільшою ракетою в світі: її висота сягала 111 метрів, маса – 3 тис. тонн, вона могла виводити на орбіту 140 тонн вантажу.
Сатурн-V
Отож, 14 листопада 1969 року запущено "Аполлона-12", астронавти якого висадилися на Місяць, знайшли автоматичний космічний апарат «Сервеєр-3», що здійснив посадку на Місяць 20 квітня 1967 року, і доставили на Землю його деталі для вивчення впливу тривалого перебування в місячних умовах.
11 квітня 1970 року стартував "Аполлон-13", але через дві доби на відстані 330 тисяч кілометрів від Землі вибухнув бак з рідким киснем, що вивів з ладу дві з трьох батарей паливних елементів, які забезпечували електропостачання командного модуля. У розпорядженні астронавтів залишився лиш неушкоджений місячний модуль. Використовуючи його двигун, траєкторію вдалося скорегувати так, щоб після обльоту Місяця корабель через чотири доби повернувся на Землю. Цікаво, що за кілька місяців до цього вийшов фільм "Загублені", сюжет якого описує подібну аварію. Потім інженери NASA, визнали, що успішно використовували розв'язки із фільму.
Через цю аварію наступний політ відбувся лиш 31 січня 1971 року. Місячний модуль корабля "Аполлон-14" здійснив посадку в материковій частині Місяця зі складним рельєфом для проведення значної наукової програми, яку успішно виконано.
26 липня 1971 року злетів "Аполлон-15". В ході цієї експедиції для пересування по місяці вперше застовували спеціальний автомобіль, який потім використовували в польотах «Аполлон-16» і «Аполлон-17». Астронавти за три доби перебування на Місяці проїхали на ньому 28 км, сумарно перебуваючи на за межами місячного модуля 18½ годин.
16 квітня 1972 р. був запущений "Аполлон-16" з висадкою в гористій частині Місяця.
Остання, шоста висадка на Місяць, з останнім, дванадцятим астронавтом, що був на місячній поверхні, відбулася в рамках експедиції «Аполлон-17», яка стартувала 7 грудня 1972 року і з останніми доставленими на Землю 110 кг місячної породи повернулася 19 грудня 1972 року.
Після цього місячну програму оголосили завершеною, три раніше плановані місії Ніксон скасував ще 1971 року в рамках економії бюджету.
СРСР після того, як випередити американців не вдалося, теж втратив інтерес до місячної програми. У вересні 1970 року "Луна-16" таки доставила на Землю 101 г місячної породи, а дві наступні радянські автоматичні місії — ще 225 грамів.
Отож за минулі п'ятдесят років у сфері освоєння космосу більшої події, як 20 липня (чи, рахуючи по Гринвічу, 21-го) 1969 року так і не сталося.
Людство переключилося на інші цілі.