І.
ТЕ-Ж "ПРОРОЧЕСТВО".
Древні пророки були публіцістами. Ісайя і Ієремія "глаголом жгли серця людей", не маючи до своїх послуг ні щоденних ґазет, ні навіть тижневиків. Це ще не значить, що кождий публіціст мусить проріцати. Особливо в наш божевільний час та в нашому отечестві. Але переглядаючи свої статтї за часів гетьманщини — я знайшов в них, між иншими, одне місце, трохи похоже на пророчество.
"Кому потрібна зараз "єдина, неділима" — грізно вопрошав я своїх читачів майже рік тому назад ... Анґлії? Але невже Анґлія для того тільки нацьковувала Японію на Росію, Росію на Ґерманію, Ґерманію на Росію, невже вона втягувала Росію в балканську політику, щоб зробити її ще дужчою за кошт Японії, Балкану, Франції?
Французькій буржуазії як чого й жалко зараз, то хиба одного — позичених франків. Але при розділі Росії на сфери економічного впливу ті франки повернуться Франції "сторицею".
Ґерманії? Австрії?
Їм зараз не до Росії.
А відбудувати Росію за кошт одної України, силами добровольців і астраханців, досить таки трудно. Бо відбудовання її — це траґедія з двох дій. Перша — убити большевизм в Москві і Петрограді і навести порядок по всій країні. І друга — звоювати всі "окраїни", що відбилися від рук, зазнали волі.
Коли навіть на перше не стає пороху у астраханців і добровольців і вони мусять в решті решт "прийдіте поклонімося" до чужеземної допомоги, то на другу дію у них сил і подавно не вистарчить.
Чи дасть американська, анґлійська і навіть французька демократія своїх зтомлених крівавою боротьбою синів на приборкання під високу руку "царя московського, православного" України, Кубані, Ґрузії, Фінляндії, Литви, Естонії, Білорусії, а може й Польщі?
На першу дію ще може, може й дасть.
А на другу — "сумлєваюсь штоп..." Ось як я проріцав рік тому назад!
II.
І ЩО З ТОГО ЗПРАВДИЛОСЬ.
Минає літо. Не за горами осіннє бездоріжжа і сльота. А віз "єдиной неділимой" "і нині там", де був торік в цю пору. Бо коли Колчак "превалил за Урал", а Денікін тимчасово забрав Харьків, а Маннерґейм стоїть під Петроградом, то в загальному ході боротьби російські зубрі програли ще більше, віддавши Україну большевикам: хлібні запаси України дадуть тим змогу ще довго протриматись.
Зараз те пророчество звучить трюізмом. Але в часі гетманщини для тих урядових кол на Україні, котрі вели безоглядну російську політику, теперішні трюїзми були "єресью".
І справді — що дала зубрам Америка? Кілька тисяч солдат, котрих вона зараз відкликує до дому!
Що дала Анґлія? Богато грошей і зброї. Але ще менше, ніж перша, людей.
Що дала Франція? Одеську панаму, що викликала ненависть до Французів навіть у зубрів.
І та, і друга, і третя готові на словах відбудувати Росію. Але на ділі крім позички під високий процент і щирих побажань доброго успіху, наші большевики з правої нічого не отримують. На ділі Антанта бажає одного — відбудовання Росії силами самої Росії.
Проаналізуємо ті сили і їх завдання і поглянемо sine іrа et studio, чи вийде що небудь з добрих бажань Антанти при її сучасній політиці відносно колишньої Росії.
III.
КОЛЧАК.
Антанта найбільше допомагає зараз Колчакові. Адмірал Колчак є зараз безпречно найвидатнійша людина на російському безлюдді. Мені особисто довелось з ним працювати в Балтийському майже шість років, а потім в Чорноморському фльоті. Його орґанізаційний хист, розум, такт, залізна енерґія, впертість, широка освіченність — ставлять його на цілу голову вище богатьох з тих російських діячів, котрих я знав. Була одна людина, з котрою на один рівень можна було би поставити Колчака, це — покійний А.Ів. Шінгарьов, дуже близький йому і по поглядам, і по честності.
Після Цусіми російського фльоту не стало. Від нього залишилось тілько кілька старих калош і величезні канцелярії під адміралтейським шпіцом. Фльотська бюрократія почала відбудову фльоту на старих основах, що привели вже раз до Цусіми. Тоді серед фльотських офіцерів орґанізується невеличкий конспіративний гурток, що становить своїм завданням паралізувати діяльність бюрократії. Згодом ні один законопроєкт з під шпіца не попадає в Думу, поки не пройде через ту конспіративну орґанізанцію. Вона виділяє і поставляє з своїх членів найкращих орґанізаторів фльоту. Душою і орґанізатором того гурту був Колчак. Поруч з покійним адміралом Ессеном, при величезній перешкоді всіх бюрократичних стіхій він на протязі скількох років збудував і орґанізовав фльоти, що підчас війни міг не тільки захищати Петроград, але й сміливо ходити геть аж до Данціґу, не вважаючи на величезну перевагу німецького фльоту.
Популярність Колчака і до і під час революції серед матросів, не вважаючи на його строгість, пояснюється тілько отими його рисами. Голосами матросів він напевно був би вибраний від Чорного моря до Установчої Ради, колиб його кандидатура не була знята за браком його згоди.
Балачки L'Humanite та анґлійської "Робітничної Газети" про його реакційність збудовані на одному — на повнім незнайомстві з поглядами Колчака і на звістках про ті екцеси, котрі чинять його офіцери. Але на жаль ні L'Humanite ні "The Labour Leader" не порівняли досі статистично жертв колчаковської політики з числом жертв Леніна і Троцького, котрих та і друга ґазета беруть під свою оборону.
Вся причина його неудач не в ньому самому, а в тих обставинах, при котрих доводиться працювати Колчакові.
Відставивши від влади "карасів — ідеалістів", що привикли до опозиції, але не до влади, і запросивши старих "щук", що привикли до влади, але не до творчої роботи на нових умовах, він залишився майже єдиним войном в полі. За короткий час, та ще й з демократичних до мізку костей сібірських "чалдонів" не можна було збудувати армії, котра би одностайно жертвувала своїм "животом" за чужу їй Великоросію. Брак офіцерського составу, брак гарної комунікації привів Колчака до катастрофи. Перше завдання — відбудовання і втихомирення центра Росії за допомогою Сібірі йому до осени не вдасться виконати. На другу — на притягнення до Москви відбившихся від рук країн демократична Сібір не дасть його помішникам своїх синів. І volens nolens Колчак примушений буде вернутись до того, що він почав, але не закінчив: до орґанізації Сібірі на здорових державних началах, до орґанізації країни, котра могла би ввійти потім цілком свідомо в склад Великого Союзу Народів Росії, як одна з союзних одиниць.
IV.
МАНЕРҐЕЙМ І АНҐЛІЙЦІ.
Відбудовання Росії з півночі дуже здається на славнозвістну Вампуку. Більше року союзники Колчака — Американці і Анґлійці співають під Архангельськом: "бєжим, спєшим" — але й досі ще навіть до Вологди не добігли. Анґлійцям безперечно потрібно не Росії, а Мурман і Архангельск з ix невичерпаними рибними і лісними богацтвами. Одного лісу на півночі Росії стало б на виплат якої завгодно контрібуції. І занявши потрібні їм міста, вони очікують Колчака. А Американці бачуть, що їм біля Анґлійців нічого не "очиститься", перестали очікувати і подаються з миром "во-своясі".
Трохи складніща сітуація з Петроградом, котрий Антанта хоче здобути руками Финів і Єстонців. Для большевиків Петроград давно являється зайвим балястом. Коли б можна було в одну ніч без зайвого шуму те місто спустити в Финьску затоку, вони б це й зробили. Бо крім кілька сот тисяч голодних ротів ця пустка їм нічого не дає. Але для "престіжу" большевизму і для гонору його вождів без боя Петроград не може бути переданий ворогові.
В такому ж становищі зараз і протилежна сторона. Взяти Петроград нічого не стоїть. Але прогодувати його хто знає який час, коли він буде відрізаний від усієї Росії — річ титанична. Вже не кажучи про те, що від капітуляції Петрограду матеріяльно большевики тілько виграють.
Але припустимо, що й з цього боку "все обстоіть благополучно" і перше завдання буде виконано — се б то силою Финів і Єстонців будуть винищені до ноги большевики, розвязана земельна і п. проблеми... Чи дадуть себе далі ці союзники Антанти по відбудованню Росії на прилучення самих себе до Росії? Чи не скажуть в слушнім місті: Годі!
V.
ДЕНІКІН.
Самим дужим ворогам большевиків є зараз Денікін. Дамо голос з приводу цього союзника Антанти і наших зубрів чужинцям. Один із них A. Beaumont в "The Daily Telegraph" 1. 4. с. р. писав, що "армія ген. Денікіна, яка складається з 50 тис. салдат і 30 тисяч офіцерів — бувшої російської армії, є одним з найбільш дивовижних продуктів російського безладдя". Другий свідок — датський лікар Бернстедт більш оптимістично дивиться на справу. Він каже, що сила Денікіна сягає зараз до півміліона штиків, що мало подібне до правди; що військо гарно узброєне. Але з другого боку заявляє, що влада Денікіна є тільки військова: кожда республика, на теріторії котрих він базірується (Донська, Кубанська і Терська) не дозволяють Денікіну втручатись в їх внутрішні справи. Вони не мають нічого проти зєднання з Росією, але тілько на основі федерації. В склад ix урядів входять не тілько демократи, але й соціялісти. Роль парляменту у них відограє козачий круг; і там панують тенденції далеко більш демократичні, ніж ті, які характеризують армію Денікіна.
Ergo... Коли ми знов поділемо питання про відбудовання Росії на дві частині і прикладемо його до армії Денікіна, то побачимо, що 30.000 тисяч офіцерів колишньої російської армії може й піде на відбудову старої тюрми народів. Але ні один салдат, ні один козак з Кубані, Дона і Терця не підійме руку, щоби собі і своїм сусідам натягати на шию стару петлю російського централізму.
VI.
УКРАЇНА.
Україна втратила в лютому свою самостійність, стала зараз великого руїною не лиш через рідних невдалих політиків, але й через те, що ім на зустріч пішли провокатори з російського лагеру. Для величезної більшости українського народу ідея Великої Росії, як вільного союза народів, не є чужа. Але ні в одних, ні в других не стало державного розуму на те, щоби зберегти молодий державний орґанізм до свого часу. Во імя вузько-партійних інтересів і короткозорої політики ціла країна була віддана на "с'єдєніє" спільному ворогові. Суд історії ще скаже свій вирок, хто з авторів теперішньої Української Руїни більше винен.
Але зараз не до цього. Бо починаються нові помилки власне на тому самому ґрунті. Антанта, вірна своїй старій політиці, що Росія мусить відновитися своїми силами, робить велику помилку, іґноруючи ті самі сили — дужий селянський протибольшевицький елємент на Україні: цим самим Союзники хотять відновити частину не силами народа, а якимись невідомими обо чужими для нього силами і відновити зверху, а не знизу. Цим самим вона не вибиває з рук большевиків зброї, а навпаки — зміцнює її. Секрет перемоги Грігор'єва під Одесою над антантськими військами полягає в тому, що Грігор'єв і його аґенти опирались на народ, на його страх перед Антантою і панами, котрі ховались за її спиною.
Військове ж командування Антанти мало тільки армію, стомлену війною, котра не знала, за що вона має воювати.
Всі нові спроби відновити Україну таким способом приведуть тільки до нового краху ідеї відродженя України і Росії — як союзу народів.
Наступ Денікіна і його офіцерських полків на лівобережну Україну може кинути в обійми большевизму не тільки простий народ, для котрого страх соціяльної реакції далеко дужчий від страху національної, але і всю українську інтеліґенцію, для котрої і та і друга реакція — однаково страшна. По тим відомостям, які ми маємо з України, терор Денікінських офіцерських отрядів нічим не відріжняється від терору большевицького. Китайці і Латиші розстрілювали і грабували мирне населення. Теж саме роблять і денікінці. Китайці і Латиші обіцяли перед своїм приходом всі блага, а дали багнет і кров. Не відстають від них і денікінці. Все, що нагадує своєю назвою "Україну", винищується до ноги.
Добровольчеський терор у Київі перед упадком гетьмана викликав терор військ Директорії. "Хто сіє вітер, той пожне бурю." Денікінський терор на лівобережній Україні викличе величезну народню реакцію проти всіх чужинців — будуть вони йти під лозунгами лівими чи правими. Принаймі до такого священного терору проти всіх ворогів української нації закликає останній з'їзд лівих українських ес-ерів у Київі, що відбувся там цими днями. І в відповідь на той заклик вже починається повстання і проти большевиків з правої — Денікіна і Ко. і проти большевиків з лівої — Раковського і Ко.
І для Денікіна і для Троцького і Раковського є тільки один ворог. Вони уступають місце один другому тільки для того, що-б знущатись над українським народом. Натурально що і відповідь на їх знущання може бути тільки одна.
VII.
НОВІ ПОМІШНИКИ.
На підмогу Денікіну виповзають з темряви недавнього минулого нові тіні — Молови, Гижицькі, Бобринські — люде з богатим минулим, але без всякої будуччини, бо над ними не тільки їх фінансові і політичні кредітори, але й саме життя поставило хрест.
На превеликий жаль в їх руки попала досить гостра зброя — великі кошти, та ще й українські.
Наші атамани від санітарного обозу — Луценки і Ко, здавши позорно в руки добровольців Одесу, так тікали, що аж на пів дороги до Київа згадали про кліше українських грошей, які друкувались в Одесі у Фесенка на Пуш. вул. А згадавши, послали українському представникові міністерства фінансів в місті наказ, що він мусить під страхом смертної кари за неслухняність вивезти ті кліше і вже надрукованих кількасот міліонів карбованців до Луценка "в ставку."
Натурально, що його ніхто не послухав. А добровольці почали друкувати по кільканадцять міліонів карбованців в день.
Пізніше до тих грошей примощувалася ціла компанія авантурників. Бажаючи захопити в руки кілька сот міліонів, Трубецькі, Гижицькі, Бобринські орґанізували з поміж себе... "Українську Громаду", в яку ні одного Українця не пустили. Отримавши благословення від митрополита Платона, вони навіть настановили якогось пасічника з Кобиляк на гетьмана, а премєр-міністром назначили до нього Андро, фінансові зобовязання якого ще до війни ходили по рукам дуже низько а політичні — ще низче. Правда, підчас перебування в Червоному Хресті на фронті дехто з них встиг підняти трохи свою фінансову кредітоздатність. За те політична ще нижче впала.
Але ні молитви Андро, ні "предстательство" Платона не помогли зубрам. Французи не згодились на поділ грошей. І замість 750 міл. кар. Андро і Ко дістали тілько 120, котрі розміняли по твердому курсу в Константинополі на закордонну валюту.
Ставши таким чином по милості Луценків і Французів на ноги, одеські зубри діляться на кілька гуртів і роз'їздяться по ріжним напрямкам, але з одною метою — оддячити українському народові за його хліб — сіль і за ті гроші, котрі вони в нього з кишені потягли.
Зараз один з них оперує в Польщі. Закликаючи до себе безземельних Чехів та Поляків, він організує їх під доглядом російських офіцерів в великі боєві одиниці для увільнення Волині і Поділля від російських і українських большевиків, як він величає війська Петлюри. Крім великої платні, він обіцяє своїм воякам — Чехам і Полякам в повне володіння дати по 20 десятин землі.
Ще більше грізна хмара насовується на південь України.
Що ж з тих заходів може вийти? Чи вдасться справді прибрати Україну до рук чужими силами і, поділивши народні землі між яничарами, руками України звоювати Большевистію?
Гіркий досвід Французів в Одесі показує одно, що народ радніше піде на згоду з большевиками, ніж підчиниться чужосторонній інтервенції.
VIII.
ПРИЧИНИ І ШЛЯХИ.
Причини такоі ворожнечі ясні: в сьвідомості селянства соціяльні моменти превалірують над національним почуттям. Наш селянин ніколи не турбувався думкою про свою приналежність до "Великой, Єдиной, Недєлимой" et cet. Тілько в остатні часи під впливом большевиків росте в нього сьвідомість свого українського Я. І коли перед ним ставлять ділему "земля і воля" чи "єдина, неділима...", то безперечно перший арґумент переважає.
Друга причина — негативне відношення української інтеліґенції, котра революцийним досвідом прийшла до висновку, що які б обіцянки не давала права чи ліва росийська інтеліґенція — що до України — вони будуть зламані. Зруйнована, гола, боса і голодна Великоросія або вмре з голоду, або мусить сісти на шию України. Її борги виросли до 200 міліярдів карбованців. Приєднавшись до Росії, навіть на правах автономії, Україна мусить приняти на себе майже половину цього боргу і то так — "по добру, по здорову". Себ-то занапастити себе в економічну неволю років на 100 вперед. Сама по собі Україна могла б в один рік покрити свої борги, розпродавши по високій ціні селянам панські землі, або обложивши їх при розділі між селянами високими налогами. Великоросія, через давність соціалізаторських експеріментів, через страшенну збіднілість селянства навіть цього зробити не зможе і свій борг мусить розложити на окраіни. Промисловість її зруйнована до щенту. Культура, завдяки ізбієнію інтеліґенції, паралізована на довго. Центр Росії — це місце, вбите зараз гангреною. Яка б здорова і дужа краіна до нього не приєдналась, вона мусить заразитись. А чи подужає ту заразу і коли — невідомо. Під українські векселя до того ж люба закордонна фірма дасть свої товари. Під одні великоруські навряд чи хто рискне. Французи і Анґлійці он дали, а тепер не знають як і відібрати.
Сама Антанта, як і самі українські "хлібороби" своїми авантюрами не спасуть ні Росію, ні Україну. Є один шлях — шлях згоди з тими здоровими елєментами, котрі зараз ведуть бій на Україні проти большевиків.
Визволившись від чужинців, Україна, Кубань, Дон, Терек, можливо Естонія, Латвія добровільно можуть ввійти в згоду з Москою при умовах, на яких можливо було б утворити замість старої російської тюрми народів — новий російський Союз Народів.
Але і в згоду з українською інтеліґенцією можуть вступити тільки кредитоспособні громадянські одиниці, а не окремі герої "мертвих душ" і "Ревізора". Бобринські і Молови мають не краще реноме на Вкраїні, ніж їх прототипи — Ноздрьови і Хлестакови.
Р. S. Після того, як наша стаття була закінчена, з певних большевицьких джерел ми одержали звістку, що большевицькі лідери вирішили покинути на зіму Москву і перенестись до Київа. Через те всі зусилля їх будуть направлені зараз на захист українського фронту. На ліквідацію військ Петлюри, по недавно заключеному договору між Поляками і большевиками, мають піти польські війська. На ліквідацію Денікіна будуть взяті всі большевицькі війська з польського фронту і частина з колчаківського.
[«Воля», Т. І. Ч. 3. 19 липня 1919.]