Львів, 17 липня.
Історія українського ремесла сягає в давну давнину. Вже перед тисячами років, у кам'яній добі, існували ремісничі варстати на наших землях. Сліди таких варстатів найдено в різних місцевостях, а востаннє — перед самою війною, на Поліссі. Очевидно, до наших часів збереглися лише вироби з тривких матеріялів, а саме — з глини та каміння. Вже тоді мали вони крім ужиткової, високу мистецьку вapтість. Тодішний неолітичний гончар умів своїм горщикам надати гарну, естетичну форму та прикрасити їх добре виведеним орнаментом.
Також каменяр, предтеча пізніших ковалів, у свому варстаті, майже голіруч, робив з кременю та каміння такі сокири, стріли й ножі, що їх навіть сьогодні можна би дати на виставу мистецького ремесла. При цьому треба згадати, що ті вироби часто різнилися своїм виглядом і виконанням від подібних виробів інших народів.
В пізніших часах до високого розвитку дійшло мистецьке ремесло в княжій добі. Добре відомі є нам, наприклад, прегарні золоті вироби київських майстрів. Ще сьогодні подивляють їх люди по музеях.
Продовж дальших століть розвивалося українське ремесло, хоч були бурхливі нераз часи, залежно від обставин, у дещо інших напрямках. Перед самою війною, на світових виставах наші ремісничі вироби захоплювали глядачів своєю красою. Гарна форма, багата й мила для ока гра красок і солідне виконання були характеристичною прикметою наших виробів.
Обширніше їх описувати, мабуть, злишно. Кожний з нас знав прегарні гуцульські різьби Шкрібляка, косівську та полтавську кераміку; косівські й глинянські килими, полтавські гапти та інші речі для щоденного вжитку й окраси.
Ремесло у нас стояло вправді на високому рівні, але чисельно було слабе. Теперішня війна значно прорідила його тай ще може прорідити. Тимчасом після війни для ремісників буде величезне поле для праці. На місці руїн мусять станути нові доми та навіть цілі нові міста.
До мешкань треба буде меблів, а люди будуть мусіти подбати про одяги. Тому треба буде великої кількости висококваліфікованих ремісників у різних ділянках. Є певні підстави говорити, що ремісники будуть загально шановані та що будуть матеріяльно добре ситуовані.
Кадри нового нарибку ремісників можуть достарчити ремісничі званеві і фахові школи, яких тепер маємо цілу сітку як середнього, так і вищого ступня.
До війни існували у нас тільки доповняючі вечірні званево-обов’язкові промислові школи для хлопців і дівчат, що працювали по ремісничих варстатах. Ясно, що та молодь, коли після цілоденної праці прийшла до такої школи хоч би й з охотою, то перетомлена і виснажена варстатовою працею, густо-часто засипляла в часі навчання.
У сьогоднішних умовинах сама школа диспонує варстатами. Крім того програми навчання обнимають також теоретичні дисципліни. До цих дисциплін та керування варстатами є високо-кваліфіковані вчительські сили.
Тут бажалось би звернути увагу батькам нашої молоді й самій молоді на нові, бо щойно від пів року зорганізовані школи мистецькогo будівництва середнього і вищого ступня. Повстали вони з колишньої Мистецько-промислової школи. У школі середнього ступня є покищо такі відділи: різьб'ярсько-столярський; кімнатного та декоративного малярства, і ткацький. Згодом будуть відкриті і дальші відділи, бо-ж життя вимагатиме їх побільшення. Так, наприклад, відділи кераміки, кустарної обрібки металів (міді, заліза, золота та др.); з приводу воєнних часів мусимо з цим ще підождати. Обидві школи, тобто школа середнього і вищого ступня, доповнюють себе взаємно. У школі вищого типу є відділ внутрішнього устаткування, цебто декорація нутра всяких приміщень. В основному беручи, декорація нутра — не декорація: 1) стіни (кімнатне малювання, образотворче мистецтво, графіка), 2) підлоги: килими і т. п. 3) мебелі — та різьба. Абсольвенти ціжх школи є не тільки виконавцями цих річей, але й проєктантами. Перед ними велетенські завдання, а саме розв'язати нову проблему українського національного стилю мебелі, а також впровадити в наше внутрішнє xaтнє життя український елємент. Багато церков жде на своє мистецьке оформлення, тим більше, що останніми часами засмічено наші церкви безвартісною різьбою-тандитою, Не дивлячись на те, що саме в нашій церковній різьбі маємо прекрасну мистецьку традицію. Також килимарство має у нас необмежені можливості; ми ждемо на розвиток українського килиму, тимчасом аж кишить від крикливих з мистецького боку зовсім безвартісних, шабльонових килимів; наші прекрасні килими можна оглядати хіба тільки в музеях. На ринок кидається переважно тандиту. З цих прикладів видно, скільки перед нами ще поважної та вдячної праці.
Перейдемо з черги коротко поодинокі відділи школи середнього ступня. Тут маємо відділи: 1) столярсько-різьбарський. У нас у тій ділянці запотребування людей велике, але треба тільки людей відповідної виробничої культури, а не партачів. Різьбарів у нас дуже мало, і якщо не буде нових, то залишимося таки зовсім без фахівців у тій ділянці. Щоб стати на висоті свого завдання, учень мусить знати добре передовсім рисунок й історію мистецтва. Ті, та ще інші, теоретичні дисципліни, викладаються в обох школах. Ясно, що кожний різьбар повинен обов'язково знати столярське ремесло й навпаки: кожний столяр, який думає про те, що має задоволити естетична та мистецькі вимоги відборців, мусить знати також різьбу. 2) малярсько-декораційний відділ готовить фахівців кімнатного малювання та декорації нутра. Здібніші учні переходять до школи вищого типу, де поглиблюють та розвивають свої здібності основніше в шталюговому малярстві та в графіці. Кожний декоратор-мистець повинен обов'язково знати всю техніку малювання на стіні, а це дає йому наша школа середнього типу. 3) ткацький відділ є в обох школах. В школі вищого типу вчиться учень проєктувати й виконувати килими, матерії та всякі жіночі мистецькі роботи, а в школі середнього типу вчиться тільки самого виконування.
Як підкреслено, в обох школах обов'язує на всіх відділах рисунок; він належить до головних предметів. Загально-освітні дисципліни подається за програмами реальних гімназій. Як бачимо, обі школи мають усі дані, щоб достарчити нашому громадянству не тільки свідомих свого завдання, культурних і інтелігентних проєктантів, але також добрих і солідних майстрів-ремісників.
Львівські вісті