на стамбульській вулиці яку знаю – яку люблю

за кількома крамницями і бібліотекою Кюпрюлю

де трамвай дзеленчить і пахне халва

на кривій – як покручені ноги генерала-паші –

ворони – з миром його душі

із кривими дзьобами –

із вулицею що крива

усе западає вдолину і котися аж до Босфору

як можна було полюбити таку безформну?

і бачити там у протоці корабель – білий як дервіш

щоразу звіряти османські частини роману

і бачити серп місяця – і знати що рамаданом

починається відлік часу

за платановим деревом

і коли я сюди прилітаю і коли я стаю Стамбулом

навіть якщо ці вулиці мене вже забули

навіть якщо в крамниці власник її Гусейн

скаржиться на туристів – і на кінець сезону

все-одно відкривається на лінії горизонту

смужка осінніх чапель

або зимових гусей

коли вимовляєш Царгород – дивуються навіть торговці

у кожного золото й срібло і перламутр на оці

ніхто не знає про Язлівець – не чули ніколи Чорткова

пильнують свої товари – підпирають крамниці

руде у них золото схоже на хутро лисиці

над голосними – двокрапка;

хвіст приголосної – кома

я знаю як забувається – як пахне крива ця вулиця

неначе на ній розмістили сто тисяч весняних вуликів

і наче в Босфор насипали скла й діамантів

і як з мінарету – підсилені гучномовцем –

читають щоденні молитви промовці

й кружляють птахи над містом

протокою й садом

я завжди заходжу у вуличку – яку називаю кривою

я завжди шукаю дервіша що підтримує небо рукою

від площі Голубої мечеті й святої Софії –

у перший провулок вздовж трамвайної колії

в якому будинки помащено соком цикорію

й бруківку помито оливковою олією

коли ти в таксі в автобусі – чи навіть в трамваї

вулиця до Босфору триває й триває

а ти перечитуєш написи – петляєш кривою

дивишся на два береги – Європи та Азії –

які пожовтіли під осінь мабуть від корозії

а небо тисне на дервіша

яке він тримає рукою