Ніякого тріумфу Червоної армії в "найбільшому танковому бою Другої світової війни" під Прохорівкою 12 липня 1943 року, який нібито став кульмінацією Курської битви, насправді не було, стверджує британський історик, який несподівано виявив в американських архівах німецькі розвідувальні аерознимки відразу після бою.
Результати досліджень, заснованих на цих фотографіях, підтверджують: під Прохорівкою не було ні радянської перемоги, ні потужного танкового бою взагалі. Понад 200 танків 29-го танкового корпусу просто здійснили атаку в стилі камікадзе.
Схема бою (клікнути для збільшення)
Зрештою, це вже давно стверджував німецький військовий історик Карл-Гайнц Фрізер, а тепер його версію підтвердив і британський науковець Бен Вітлі, який знайшов в американському Національному архіві Коледж-Парку (штат Меріленд) німецькі розвідувальні фотографії з східного фронту. У своїй статті в "Journal of Intelligence History" він показує, що знимки максимально чітко доводять катастрофічну поразку Червоної армії під Прохорівкою.
Аерознимка Люфтваффе 16 липня 1943 р. (клікнути для збільшення)
Сучасна ґуґл-мапа території бою
За радянською пропагандистською версією битви під Прохорівкою, 12 липня 1943 року в ході німецької наступальної операції "Цитадель" в бою зіткнулися 850 радянських і 800 німецьких танків. При цьому там нібито було знищено 400 бойових машин вермахту. Насправді проти 672 радянських танків боролися 186 німецьких бойових машин; до вечора 12 липня Червона армія втратила 235 танків, вермахт — лише 5, співвідношення втрат 1 до 47.
Коли вранці 12 липня 1943 року радянські танки сталевою лавиною повалили з західного схилу висоти 252,2, вони зіткнулися з радянським же протитанковим ровом глибиною 4,5 метра. Штучну перешкоду було відзначено на картах командира Павла Ротмістрова, але він, очевидно, її проігнорував. Частина танків звалилась у рів, а решта стовпилися перед вузьким мостом і стали ідеальною мішенню для розташованих на іншому боці рову двох батальйонів 2-го танкового корпусу СС. Тільки 4 важких танки "Тигр" під командуванням Міхаеля Віттманна знищили 55 радянських танків.
"Це було пекло з вогню, диму, палаючих Т-34, убитих і поранених", — писав потім Рудольф фон Ріббентроп, син рейхсміністра закордонних справ, що брав участь у битві.
Радянські танкові частини прагнули вести ближній бій ("броня до броні"), оскільки дистанція ураження 76-міліметрових гармат Т-34 була не більшеяк 800 метрів, а у решти радянських танків ще менше, в той час як німецькі 88-міліметрові гармати "Тигрів" і "Фердинанд" вражали бронемашини з відстані до 2 кілометрів. Поки доходило до зближення, радянські танкісти зазнавали великих втрат.
Німецьке командування було настільки здивоване повідомленнями з поля бою, що направило туди Люфтваффе, щоб сфотографувати наслідки битви і верифікувати ці повідомлення. Через кілька днів в район бою були направлені німецькі літаки-розвідники, який зняли місце бою 14 і 16 липня 1943 року. На них поруч з глибоким ровом видно понад сто розбитих середніх танків Т-34 і легких Т-70. Трохи далі — ще 55 знищених "Тиграми" танків (32 Т-34, 12 Т-70 і 11 британських "Черчіллей").
За офіційною радянською, а потім російською історіографією, бій, в якому взяло участь понад півтори тисячі танків, біля залізничної станції Прохорівка (56 км на північ від Бєлгорода), став кульмінацією грандіозної стратегічної операції, яка увійшла в історію як Курська битва і стала вирішальною в переломі ходу Великої Вітчизняної війни. За цією версією, німецькі війська під Прохорівкою втратили близько 400 танків, багато іншої бойової техніки і озброєння. За іншими ж підрахунками, в тій битві не могли брати участь більше як 300 німецьких танків.
Згідно з даними німецького федерального Військового архіву, в ході боїв 12-13 липня дивізія "Лейбштандарт Адольф Гітлер" (одна з трьох, які брали участь у битві) втратила безповоротно 2 танки Pz.IV, на ремонт було відправлено 17 танків Pz.IV і 3 танки Pz.III, тобто всього 22 машини. Загальні ж втрати танків і штурмових гармат за 12 липня сягнули близько 80 одиниць, частина з них була незабаром відновлена.
Бойова діяльність 5-ї гвардійської танкової армії під час битви під Прохорівкою стала предметом розгляду спеціальної комісії за головуванням члена Державного комітету оборони і Політбюро Ґеорґія Малєнкова.
Підсумком її роботи стали сотні сторінок різних матеріалів, які досі зберігають в особливо секретному Архіві президента РФ. Гриф секретності з них не буде знятий, бо там є детальний аналіз тактики і стратегії керівництва Радянської армії під час Курської битви, особливо під Прохорівкою. Однак загальний висновок комісії відомий: бойові дії 5-ї гвардійської танкової армії під командуванням Ротмістрова 12 липня 1943 року під Прохорівкою охарактеризовано як "зразок невдало проведеної операції".
"У повоєнний час, особливо з виходом книги П. А. Ротмістрова «Танкова битва під Прохорівкою» в 1960 році, потік славослів'я на адресу танкової армії та її командування посилився і продовжував наростати з кожним ювілеєм Курської битви. Фонди Центрального архіву Міністерства оборони були закриті. І Ротмістров, спираючись на свій авторитет головного маршала бронетанкових військ та помічника міністра оборони (1964-1968), сформував таку точку зору на події 12 липня під Прохорівкою, яку в умовах нестачі інформації та жорстких вимог військової цензури не так просто було критикувати. При цьому він постарався забути і про висновки комісії Маленкова, і про свою тверезу і адекватну оцінку подій в листі на ім'я Г. К. Жукова від 20 серпня 1943 року. Так створювалися міфи і легенди," — пише військовий історик Лєв Лопуховський.
Нові результати німецьких і британських учених, а також опубліковані раніше роботи російських істориків про те, що реально відбувалося на невеликому полі біля станції Прохорівка 12 липня 1943 року, можуть спровокувати новий скандал в Росії, аналогічний до скандалу з видуманим подвигом 28 панфіловців.
Акурат чотири роки тому Державний архів Росії опублікував на своєму сайті довідку-доповідь головного військового прокурора СРСР Миколи Афанасьєва від 10 травня 1948 року, розвінчавши тим самим міф про подвиг "героїв-панфіловців". У документі під грифом "Цілком таємно" говориться, що історія про подвиг 28 бійців дивізії під командуванням генерал-майора Івана Панфілова, які нібито ціною своїх життів зупинили німецькі танки в бою під Москвою 19 листопада 1941 року, не відповідає дійсності і є вигадкою журналістів газети "Червона зірка".
Після цього директора Держархіву звільнили "за власним бажанням"; президент Росії незабаром перепідпорядкував собі Росархів; всіх скептиків, які ставлять під сумнів історію про 28 панфіловців, офіційно назвали "кінченими мерзотниками"; шукачів правди про подвиги за часів Великої Вітчизняної відправили "горіти в пеклі", а в Держдуму внесли законопроєкт про патріотичне виховання росіян.