Для своєї останньої премієри Підкарпатський Театр обрав Легарівську річ. Вибір цей був не випадковий. Славні твори маститого короля віденської оперети — і знаменита "Весела вдова", що в свій час викликала цілу революцію на оперетковій сцені і помпезний "Граф Люксембург", і забави "Ідеальна дружина", і мельодійний "Танок стрибунців", і бадьора "Блакитна мазурка", і ліричний "Жайворонок", і романтичне "Циганське кохання" і велика кількість інших оперет, легких, граціозних виблискують, як перлини кожна своєю своєрідною особливостю, своїми веселими дуетами, аріями і романсами, своїм нескладним, що легко сприймається змістом і в той-же час вони мають щось загальне справді Лєгарівське, що ріднить їх одну до одної — ту життєрадісність, безжурність, соняшність, теплоту тонів, грайливість і рухомість, які роблять ці твори вічно-юними овіяними ніжним диханням чаруючих мельодійних мотивів. У цьому сила, в цьому таємниця нев’янучої принадности Легарівських оперет і отже — добре відчуття театром цього легарівського стилю є залогом блискучого успіху постави кожної його речі.
Всіма цими якостями наділено і "Циганське кохання", романтична оперета, сюжетом для якої стала справжня подія, що мала місце на Мадярщині, де одна мрійлива міліонерка, захопившись екзотикою циганського життя, залишила свої багатства і втекла з циганами. Обернувши в опереті справжню втечу в сон і надавши цим своєму творові виразного романтичного забарвлення, Лeгap наситив його яскравою музикою, де комічні епізоди чергуються з майже драматичними сценами.
У поставі силами "Підкарпатського театру" під керівництвом Й. Стадника оперета "Циганське кохання"' ще носить характерні ознаки свіжого, щойно виготовленого спектаклю, окремі місця якого є ще зовсім сирі, незіграні.
Але особливо доопрацювання потрібує оркестра. У передачі легарівської партитури найбільше відчувається ця незіграність, недоробленість, і в загальному оркестра не набрала ще тієї грайливости і барвистости, які характеризують музику славного творця віденської оперети. Диригентові Б. Пюркові конче треба провести ще кілька оркестрових репетицій і піднести тим самим якість оркестрового звучання.
В ролі Драготіна виступна галицький актор, характерний баритон Й. Шуль, який непогано справився з своїм завданням і створив характерну постать спритної, самозакоханої заможної людини, що хоче найбільше взяти від життя і готується розпочати свою другу молодість.
Виконуючи ролю Йонеля, А. Шашко, як артист, не знайшов своєрідних рис, щоб підкреслити цей образ, а при наявности непоганого ліричного тенора провів вокальну частину досить мляво і невиразно.
Партію Зоріки, пристрасної, темпераментної дівчини, що захоплюється циганськими піснями, кохає стрункого красуня-цигана і мріє сама стати циганкою, — Г. Крупник проводить з великою експресією і піднесенням, створюючи яскравий повнокровний образ. Високий лірічний сопран, наявний у артистки, допомагає їй досить успішно виконати всю вокальну частину своєї ролі.
Київський тенор Л. Лоскотов у ролі Йовжі створив кольоритний образ молодого цигана, запального, мужнього, здатного на сміливі вчинки. Артист має непоганий лірико-драматичний тенор, яким добре володіє.
Яскраву постать Ільони створила житомирська артистка А. Мухіна. Її гарний високий голос з нахилом до кольоратури забезпечив успішне виконання партії вдови-поміщиці, а гарна сценічність і драматична виразність сприяли успіху і в розмовних номерах. Лише в сценах веселощів і сміху в грі артистки відчувається певна фальшивість і штучність.
Заслужений успіх мав виконавець партії Мігаля, артист харківської опери, дуже гарний бас А. Васюта. Образ кремезного старого цигана був створений ним соковито і правдиво.
Забавно і весело зіграли комічну пару юних коханців Л. Стенковський (Каєтан) і Л. Піхович (Йолен).
Львівські вісті