Коли йде про те, щоб орієнтуватися в сучасній дійсності, то нинішня українська еліта, особливо ж молода східна і західноукраїнська мусять перевести значну ревізію своїх дотеперішніх наставлень, завдань і перебороти звичну інерцію. Цією "інерцією" нашою досі були: боротьба за український найвищий ідеал, перебування в сфері високих політичних проблем і т. д. Все це добре, але дійсність каже в першу чергу подумати про десятки тисяч українських полонених, міліони робітничої молоді, нові хвилі еміґрації з України і Галичини. Все це проблеми, що охоплюють маси людей, що кількісно рівняються добрій середній европейській державі. А на жаль, наша політична еліта цим не переймається, бо звикла оперувати вдома і на еміґрації "многоміліоновою" українською нацією, має втерті вже стежки думання і методи праці, звикла до уявних ідеалів і те, що сталося і робиться з українською нацією нині, на її очах, вона того не бачить, тим не переймається, все те не дійшло ще до її свідомости. В той час, коли, здавалось би, на фpонт цієї праці українська еліта мала б виділити найвидатніші сили, своїх найкращих організаторів, що звикли до великих маштабів, цей фронт стоїть в значній мірі занедбаний. Правда, фронт цей не такий принадний: це не соняшна широка Україна 1917 року, з її багатством, розмахом і величезними перспективами — національними і персональними, — тут бідний, знищений нарід, праця, втікачі... Тут дійсно треба багато душі і багато серця, великої відданости і самопожертви, та ще й без перспектив якоїсь "реальної" вдячности. І бути "елітою" в цій праці, вести перед у цих змаганнях — може не кожна і в усякому разі, не "кон'юнктуральна" еліта, коли елітою бути безпечно, вигідно, пpиємно, — а справді та "найкраща", "вибрана".
Тут мусимо зазначити, що дуже помилялись би ті з "політичної" еліти, що поблажливо вважали б цю роботу суто "харитативною", "самаританською", роботою для "жіночих комітетів" і "дамських кружків"'. Як ми вже згадали, в цьому саме і є основна помилка нашої політичної еліти, що масово відхилилась від цієї роботи. Вони як раз не добачають, що сьогодні, — на тлі загальної ситуації України, — справа забезпечення наших людей, — де б вони не були, — ліпшими харчами, одягом, ліками, відпочинком, правним захистом, книжкою, газетою, релігійною опікою, — як раз виростає до найповажнішої нашої національної і політичної проблеми. Що на тлі жахливого знищення України — кожний фізично, морально і національно здоровий член її, — це поважне національне надбання і що на цей фронт — всебічного опікування нашими людьми мають бути кинуті наші елітні сили... До цього ще треба додати, що зі Сходу прибула до Европи не лише сіра робоча сила: серед молоді з України зустрічаємо людей із середньою та технічною освітою а також багато видатних одиниць, талановитих мистців, театральних артистів, письменників, учених тощо. Отже створити їм сприятливі можливості для розвитку їх хисту, — хто скаже, що ця справа не гідна зусиль? При ньому не можемо не згадати тут про кадри старшої української інтелігенції, що прибула тепер з України. Це ті рештки, що видержали пробу чвертьстолітнього пекла. Їм мусимо дати можливість прийти до себе, щоб могли набрати знову сили для творчої праці.
Та, щоб перевести ці завдання, мало доброї волі чи серця — потрібно ще й іноді цивільної відваги. А ми, правду сказати, не любимо всяких інтервенцій та звичайно стоїмо в передпокою з виглядом чеховського "бившаго человека", не зважуючись "постукати у двері", хоч часами ті, до яких не зважуємося йти, радо вислухали б нас. Правда, треба зазначити, — справа не лише в недостачі цивільної відваги, — може ще більше в неорганізованості нашої еліти. Інтервеніювати треба пляново і доцільно — і ось тут справа наших осередків, які повинні належно бути зорганізовані. А, між тим, це ж обов'язок кожної політичної еліти. Всяка діяльність диктується умовинами, а вони в нас такі, що в акції опіки над нашими людьми треба виявити багато енергії, ініціятиви, а то й лицарськости. Нині ми в тому положенні, що маємо вже, Богу дякувати, якщо йде про східніх українців свою авторитетну духовну ієрархію: єпископів, архиєпископів, митрополитів. Мимохіть пригадуються з історії величні постаті владик у грізні часи. А живемо воістину в часах апокаліптичних, антихрист знову лютує на нашій землі, сотні тисяч обездолених утікачів оглядається за тими, що прихилять їм серця.
Краківські вісті