Усе менше дебатів по суті та постійне повторення тих же фраз: такий вигляд має передвиборча боротьба. Але могло б бути інакше, – на це вказують результати нових досліджень.
Зображення: solar22 / getty images / istock.
1. Чи окуповується спектакль?
На всіх каналах політики лізуть зі шкіри, щоб здобути увагу, ефірний час та можливість визначати сенси. Медіаприсутність насправді окуповується, повідомляють політологи з Університету Осло – коли йдеться про представлення політично релевантних тем. Решту згадок або ігнорують, або сприймають негативно.
Крім сотень тисяч статей в норвезькій пресі, дослідження аналізувало й інші ймовірні чинники впливу на вподобання виборців, зокрема результати попередніх виборів. Виявилося, що, незалежно від них, газетні повідомлення впливають на виборчий успіх. Значні медіаподії можуть бути вирішальними. Досліджуючи шотландський референдум 2014 року, на який виносили питання незалежності, вчені виявили: друга ТБ-дуель була найвпливовішою у передвиборчій боротьбі.
Реклама та робота з громадськістю дорого коштують. Чи збільшення інвестицій означає, що політична сила отримає більше голосів? На європейських виборах 2009 року видатки на вибори відіграли незначну роль, принаймні так сказали близько 1000 кандидатів з 27 європейських країн. Хоч половина переможців все ж вкладала в кампанію принаймні 25 000 євро, а це у понад 10 разів більше, ніж кошти, які витратили на агітацію ті, хто програв. За приблизно однакових умов цей ефект був радше незначним. Якщо узагальнити, високі видатки виправдані хіба для керівних позицій, а не для чиновників.
2. Що буде, якщо уникати відповідей на питання?
На певні питання політики взагалі не хочуть відповідати. Проте риторичні маневри ухиляння не приносять вигідного результату, як засвідчує американський експеримент. Команда на чолі з політологинею Керрі Мілітою (Kerri Milita) продемонструвала: небажаними є, зокрема, висловлювання про податок на прибуток та одностатеві шлюби. Якщо висловлювання було складно зрозуміти, то авторові просто приписували позицію партії, до якої він належав. Дослідники рекомендували: коли політики хочуть, щоб певна тема не піднімалася, краще її зовсім не коментувати. Все інше призведе до спекуляцій.
Тому, хто хоче ухилитися від відповіді, варто зважати на правильне формулювання. Як висловитися так, щоб це не зобов’язувало, дослідили вчені з Університету Кобленц-Ландау та Манхеймського університету в експерименті, в якому взяло участь понад 700 піддослідних. Результати отримали несподівані. Неконкретні висловлювання, зокрема абстрактні формулювання мети, створюють враження обіцянки. Вираження волі («ми хочемо», «ми бажаємо»), крім того, звучить менш зобов’язально, ніж повідомлення про майбутнє («ми будемо»). Рецепт висловлювання, яке ні до чого не зобов’язує: конкретні висловлювання загортати у гнучке вираження своїх бажань.
Досі мова йшла лише про медіаспектаклі та риторику: хіба більше не йдеться про змістовну позицію? Не завжди, таким є висновок німецько-французького дослідження європейських виборів 2014 року. Коли партія не мала чіткої впізнаваної позиції щодо тем імміграції, захисту навколишнього середовищ або Європи загалом, прихильність виборців до неї менше залежала від їхнього особистого ставлення до цих проблем. Згода або заперечення були то важливішими, що чіткіше й екстремальніше позиціонувала себе партія щодо певної теми. Це тактичний простір для партійної гри, хоч і не для всіх однаковою мірою: описаний ефект був приблизно на 40 % сильнішим щодо урядових партій, ніж опозиційних, яким все ж вигідно бути конкретними.
3. Особа чи партія – хто грає першу скрипку?
Партії задають ритм, кандидати творять музику. У всякому разі, їхня роль зростає в процесі передвиборчої боротьби, помічає політолог Гаральд Шен (Harald Schoen) з Манхеймського університету. У трьох з семи виборів до Бундестагу, що відбулися з 1980 по 2002 рік, персоналія постійно здобувала більшої ваги під час агітаційної кампанії, натомість партійні вподобання на жодних виборах не були вирішальними. Партії, до складу яких входять ті люди, яких любить громадськість, мали добрі шанси отримати прямі голоси (за мажоритарною системою голосування), свідчать розвідки виборів до Бундестагу 2009 року. Полюючи на голоси серед позапартійних виборців, мажоритарники можуть брати це до уваги.
Чи завжди основні кандидати вирішальні, залишається суперечливим питанням. Це досліження дуже орієнтувалося на роль персони, вважають Айко Ваґнер (Aiko Wagner) та Бернгард Весельс (Bernhard Weßels) з Дослідницького центру соціальних досліджень в Берліні. В цифрах виборів до Бундестагу 1998-2009 років вони шукали тенденцію до персоналізації – і безуспішно. Політологи дійшли висновку: важливішу роль відігравали судження про партію, а не про її «передовиків». Ще більше політичний вибір залежить від того, чи вони пасують одне одному: партії не повинні покладатися просто на найкращі імена, а знаходити «правильних» для своєї партії людей.
4. Коли час діяти?
Чимало голосів партії здобувають і втрачають ще до того, як повішають перший рекламний плакат. Політичні вподобання дуже змінюються між виборчими етапами, а також упродовж виборчої боротьби, вважають політолог Гараль Шен (Harald Schoen) та його колега Марія Прайсінґер (Maria Preißinger). Таких висновків вони дійшли на підставі опитувань 2009-2013 років. Вочевидь, виборчі рішення люди приймають у два етапи. Спочатку поле звужується до кількох варіантів. Упродовж року вони не змінюються приблизно в 80 % випадків, з’ясували вчені, опитуючи шведів і нідерландців.
Це Шен підтвердив також з Маркусом Штайнбрехером (Markus Steinbrecher) з Центру воєнної історії та соціальної науки Бундесверу в Потсдамі. Як виявилося в соцопитуваннях про вибори до Бундестагу 2013 року, від 85 % до 95 % партій, за які тоді проголосували, виборці обирали з вузького переліку – переважно з двох партій.
Хоча стабільні ідеологічні вподобання впливають на попередній вибір, результат виборів непевний до самого кінця. Навіть якщо в соціологічних опитуваннях домінує одна партія, може статися щось непередбачуване, напередодні минулих виборів до Бундестагу попередив Мюнхенський статист Гельмут Кюхенгоф (Helmut Küchenhoff) в інтерв’ю для «Spektrum.de»: «Значна частина виборців незадовго перед голосуванням визначається, кого підтримати і чи взагалі піти голосувати».
5. Що ускладнює вибори?
З 1979 по 2009 рік явка на європейських виборах зменшилася з 66 % до 46 %, а в Німеччині навіть до 43 %. 2014 року ця тенденція зупинилася – у відповідь на появу партій-євроскептиків. З огляду на це дослідники зі Штутгартського університету перевірили, чи явка вплинула на розподіл голосів на користь певного політичного табору. Їхній несподіваний результат: на європейських виборах вища явка виборців вигідна лівим та ідеологічно поміркованим партіям.
Що ж утримує виборців від голосування, крім лобістської залежності в парламентських рядах, багатьох фраз та невиконаних обіцянок? На матеріалах про 23 тури виборів у п’яти країнах канадські політологи дослідили суб’єктивні зусилля виборців, які ті витрачають на пошуки інформації про альтернативи, що обираються, а також на подолання шляху до урни. Більшості опитаних обидва процеси не здавалися складними, проте меншість, для якої вони все ж становили труднощі, утримувалася від голосування. Проте особисті зусилля впливали на голосування приблизно тією ж мірою, що й зацікавленість у результатах виборів та сильне почуття обов’язку.
В середньому віці мотивація піти на вибори видається найбільшою. На європейських виборах явка на виборах зростає до 52-річного віку, потім вона знову падає, повідомили політологи з Копенгагенського університету. Порівнюючи три десятиліття європейських виборів, науковці виявили й різницю між поколіннями: ті, що народилися перед бейбі-бумом (1945-1959), охочіше голосували, ніж пізніше народжені покоління. Старше покоління потрохи помирає, його кількість на виборах зменшується, тож явка на виборах у всій Європі, особливо з 2020 по 2040 роки, продовжуватиме знижуватися.
Кліматичні зміни подекуди можуть протистояти цій тенденції. Затяжні періоди посухи змушують вважати роботу європейського парламенту важливою. Проявляється тенденція: менше дощів – більше людей ходить на вибори. Однак не дощі, що падали в день британського референдуму 2016 року, винні у Brexit, вирахували соціальні дослідження в Англії та Австралії. Навіть без краплі дощу більшість все одно проголосувала б проти Європи.
Christiane Gelitz
Fünf Fragen zu Sinn und Unsinn von Wahlkampf
spektrum.de, 24.05.2019
Зреферувала С.К.