Співвласник ресторанів Urban Space 100/500, керівник ІТ-компанії Lotatech, активіст Андрій Черніков. Виступ на п'ятій конференції TEDxIvanoFrankivsk
Про ресурси
Восени минулого року, моїй доньці виповнилося три роки і вона пішла в садок. В цей самий період один з місцевих забудовників добудував будинок, а там, де раніше був тротуар, з’явилася стихійна парковка. Ходити стало небезпечно. Мене це дуже розлютило, і я був налаштований на конфлікт. Але…
У людства є ресурси. Ресурси є різні: земля, гроші, золото, надра і ще купа всього. Люди збираються у велику групу, мобілізуються, беруть ресурси, виграють вибори і приходять до влади. Водночас бізнесмени, які підтримали цю владу, розраховують на прибуток. Тоді влада, яка диктує правила розподілу ресурсів, формує порядок денний і розподіляє вже наявні в неї ресурси між представниками бізнесу. Наприклад, землю. Там, де раніше був сквер чи поле, може з’явитися багатоповерхівка чи завод.
Коли мені це перестає подобатись, я збираю навколо себе однодумців і кажу: «Дивіться, це не чесно. Ми повинні це змінити». Я мобілізую людей, знаходжу ресурси – і ми починаємо конфлікт. Як громадський активіст я кажу: «Ви – влада, ви – погані». Ми ж то нібито янголята. Тоді в хід йдуть взаємні образи: «Ви – грантожери! Ви не даєте нам розвиватись».
Цей конфлікт може довго тривати, але в результаті ми отримаємо бажане. Навіть можемо прийти до влади. Тоді нам доведеться розраховуватись з бізнесом, який нас свого часу підтримав, цінними спільними ресурсами. Тобто, по суті, ми нічого не міняємо. Звісно, змінюється влада, з’являються нові обличчя, але краще не стає. То як вийти з цього замкненого кола?
Поки ми не втратили лиця, ми можемо розібратися в ситуації і домовитись. Не обов’язково хтось має перемогти, а хтось програти. І перше, що потрібно зробити, – це перестати сваритися і запропонувати свою стратегію. При цьому серйозність наших намірів має бути доведена. Тому, як казав Аль Капоне, добре слово і пістолет краще спрацьовують, ніж просто добре слово. Тобто агресія потрібна, але агресія – це дуже небезпечний інструмент і може вивести конфлікт на рівень, де перемовини вже не відбудуться.
Коли ж ми розуміємо, що можемо дійти компромісу, то маємо й розуміти, що вкінці доведеться потиснути один одному руки. Це дуже важкий крок, бо, по суті, вам треба буде примиритися зі своїми ворогами. І власне це називають спільною відповідальністю.
Як приклад, після Другої світової війни західний світ усвідомив, що має знайти інший шлях вирішення конфліктів. Це не має бути приниження ворога, це має бути формування спільних цілей. Європейська громада спрямувала зусилля на подолання суперечок та конфліктів, які існували століттями. І це привело до успіху і процвітання.
Повертаючись до парковки. Спершу я викликав поліцію, яка, відтак, евакуювала один автомобіль, що стояв на тротуарі. Іншого водія оштрафували, а ще один відбувся попередженням. Після цього я звернувся до забудовника і сказав: «Я хочу ходити по безпечних тротуарах». Нам вдалося знайти спільне рішення, біля парковки з’явився пішохідний перехід. Можливо, це не той результат, який мав би бути. Але там стало безпечно, і це класно.
Про лідерів і цінності
Ми дуже любимо лідерів. Дайте нам лідера – і ми будемо йти за ним, будемо його підтримувати. Мій улюблений лідер – Мойсей. Він був дуже класним дипломатом. Він змусив розступитися море, аби пройшли люди. Але Мойсей водив людей 40 років і привів туди, де не було нафти, родючої землі, води – нічого. Хоча Мойсей вивів євреїв із єгипетського полону, він помер, так і не добравшись до святої землі. Але що залишилося після нього? Після нього залишилося десять заповідей, які знає і цінує весь християнський світ. Ми виросли на цих заповідях, і на них розвивалася цивілізація.
Зараз сильних лідерів стає менше, але ми цінуємо вже якісь базові цінності корпорацій. Наприклад, ми знаємо, що McDonalds є мережею швидкого харчування, але тим не менше – якісного. Ми знаємо, що від Токіо до Сан-Франциско McDonalds надає якісні послуги. А все тому, що кожен працівник дотримується корпоративних цінностей.
Днями в одному з місцевих ресторанів я замовив страву. Мені сказали почекати 20 хв. Пройшов час, і я вже в іншої офіціантки запитую, коли принесуть моє замовлення. Вона каже: «Ой, вибачте, я забула, зараз буде». Але замовлення в мене приймала не вона і це взагалі не її провина. Дівчина принесла мені мою страву і ще кілька разів вибачилась. Хоча ця офіціантка не було присутня, коли я робив замовлення, вона взяла на себе відповідальність. Це дійсно цінно.
Ми повинні розуміти, що можемо нести відповідальність не тільки за себе, а й за інших. Ми можемо нести відповідальність за свою команду, свою компанію, адміністрацію свого міста, своєї країни. Відповідальність, навіть чужа, дає розвиватися. Натомість безвідповідальність – страшна річ, вона гнобить і руйнує.
Занотувала Ірина Гаврилюк