Стрий, 9 червня.
Скільська Верховина! Кому ж не знана ця найсвідоміша частина Бойківщини! Маєстатичні узбіччя чатинних борів, порізані кордонами потоків і потічків, як неприступні розсілись на обрії неба, заховані за горбами спокійні зарінки й цвітисті галянки з убогими сільцями, немов городчиками, розкинулись при гордих стрімких вершках. В кориті річок Стрий і Опір, у стіп гірських хребтів і бистротечних потічків, при звалищах руїн старинних замків і Довбушевих — зарослих вже шляхах, пишаються убогі хаточки, а інколи і цілі селища. Розсіяні по полонинах і тихже зарінках, як ланцюгом зв'язують спільні журби і радості тутешніх мешканців.
Прозорі, як хрусталь, і рвучкі хвилі обох річок, сховавшись за таємницю Беркутових легенд, у бистрих шумах і до сьогодні дошіптують свою прадавню славу — горду і величню, як гордими і могучими були тутешні племена. Бойкий колись отут ходив народ. Колись шаліла отут борня. Узброєні комонники князів на лезах гострих списів несли у світ славу київського престола та й мешканцям давали мир і певний добробут. З старинних борів і до сьогодні іде міць, яка до глибин душу проймає. Прекрасні є долини Стрия і Опора. Отут якраз розвинулись малі та більші села нашої Верховини. Побіч великих сіл, що як острови розкинулись у морі зелені маленькі сільця, немов човни доповняють цю величню картину незрівняних в красу Карпат. Одно з найбільших сіл Верховини це Синевідсько Вижне. А зараз побіч, одно з найменших — це Межиброди. Ще як лиш будилась у Верховині народна свідомість — здоровим зором предків, боролись за неї і малі села Верховини. Боролось за неї і маленьке сільце Межиброди. Зпочатку в закурених хатах, а опісля вже в мурованій "Просвіті", а то й на площі. Кожному мешканцеві Межиброд відомі й на довго залишаться в пам'яті перші образи цих перших колюмн машеруючих луговиків — соколів — а згодом і спортову молодь на площі. Зачавши від дрібних пописів, а спинившись на величніх народних святах з гордістю глядять Межиброди в свою майбутність. Найменше це верховинське сільце, своєю історією сягає ще глибше в минуле як Синевідсько. — У збіччях "Обкопу", де колись був оборонний замок перед татарами та з усіх боків облитий річками Стрия і Опора, виводить звідси свою назву "Межи-бріддя" — між двома бродами обох річок. Ще довго не було Синевідська, як в оцій долині стояло кілька хат перевізників, які займалися ловлею риб та випасом волів. Майже до 1805 року це сільце не було нікому знане. Навіть поблизькі села думали, що це частина Синевідська. Але своєю здоровою амбіцією — село здобуває собі чимраз більший розголос. Сьогодні нараховує село 67 домів, має свою церковцю, школу та вже на викінченні великий мурований"Народний Дім".
Перше Товариство, яке тут засноване — це Тов. "Січ" — в 1905—6 році. З вдячною памяттю згадують тут основним Степана Булака, Бекета та суддю Петрусевича. Перший кошовий "Січи" це діяч Межибрід — Павло Когут. Це були перші спроби надати незорганізованій масі, що жила лиш щоденними турботами, суспільних основ. В той сам час йде в селі боротьба за школу, за церкву. В 1902 році на місці коршми стає школа. Справді спочатку один рік перший учитель о. Богачевський примістив її в приватній хаті, щойно опісля за старанням свідоміших — відкуплено коршму. Отут уже довший час виховував дітей учитель Ліщинський. Нова школа, яка стоїть сьогодні, це вже на заміненій коршемній площі, будинок, який повстав за старанням Гаврила, Іванова і Булава Яця, — в 1914 р. А вслід за цим іде боротьба за церкву. Від непам'ятних часів стоїть тут капличка, яка згоріла 60 років тому. Побудовано нову — більшу завдяки старанням та праці кращих громадян, з усіх тутешніх священиків замітний, як працівник на народній ниві, — о. Лопатинський.
Ще перед самою війною 1914 р. Межиброди були одним з найсвідоміших сіл Верховини. Світова війна зупинила теж деякий час культурне зростання села. Перестає існувати "Січ" — а як щось робиться, то, або самотужки, або за ініціятивою посторонніх. Аж в 1921 р. село знову зорганізовалося і почина свою працю — повстають знову товариства. Відновлюється "Січ" — за ініціятивою д-ра Степана Булака основано "Луг" — а зараз і "Просвіту". В 1927 році Товариства вже на добре розвивають свою діяльність. Т-во "Луг" провадить Іван Мацьків. Перший Виділ "Просвіта" ухвалює низку постанов, з яких переломове значення мала ухвала закупу бібліотеки і розпочала будови Народного Дому. І почалась робота. Але щойно за головування Миколи Мацькова в 1931 р. пожвавлено поважно працю в будові. Він організує в 1932 р. і провадить аж до сьогодні драматичний гурток. Перша вистава в Межиброді це "Козацька Любов". До сьогодні Межиброди дали 36 аматорських вистав — виставляючи дуже поважні пєси як: "Вія", "Невольника", "Наталку Полтавку", "Гриця", "Сорочинський Ярмарок" і інші. В 1935 р. поставлено фундамент Народного Дому і з кожним роком будова щораз вище піднімалась у гору. Фонди будови — це виключно жертви самих селян і доходи з імпрез.
В розмаху праці основано і власний хор, який спочатку співав в церкві, а щойно в 1938 р. зорганізований Дмитром Чобичем з Синевідська Виж. виступає і на сцені. Існує вже і кооператива, заснована Михайлом Когутом в 1925 р. — Народний Дім, врешті, стає під дахом. Село в протибольшевицьких змаганнях бере живу участь; — часово, за большевиків праця культурно-освітна припиняється, аж з приходом німців — завдяки голові УОТ Миколі Мацькову відновляє село діяльність. Перш за все йде праця над викінченням Народного Дому. А водночас аматорський гурток працює дальше — повтаряють "Сорочинськнй ярмарок", а на найближчі дні приготовляється п’єсу "А молодість не вернеться". Все село зорганізоване в УОТ. В ході подій Межиброди не згубилися і до сьогодні.
Ніщо, що довкруги шаліє суворий змаг зброї і заліза; як тільки блисне зза хмар Бойківщини чудове, ясне сонце, барвисті луги й взбіччя "Городища" наповняються як завжди, веселим співом вівчарів. Бабуся вийде з хати і тихо снує спомин про перші дні народних свят в Межиброді і тих незваних верхівців, які колись йшли тоді на підбій угорських кордонів.
Ось вийшли над вечір хлопці — на малім майданчику гратимуть у "м'яч". Повні вогню і змагу у грудях, розділюють між себе грище. І змаг зачався. Червоне сонце заходу пестить і багрянить завзяті лиця молодих змагунів. Пливе життя Межибрід так, як це було і колись.
Львівські вісті