Львів, 8 червня.

 

Дня 23-го травня 1944 р. помер у Криниці член Спілки Праці Українських Журналістів ВОЛОДИМИР ДЗІСЬ, кол. редактор щоденників "Новий Час", "Українські Вісті", "Українські Щоденні Вісті", "Львівські Вісті" та співробітник багатьох інших українських часописів; в останньому часі член редакції часопису Стрілецької Дивізії Галичина "До Перемоги".

 

Покійний родився 17-го жовтня 1903. р. у Львові, в міщанській рідні. Середню освіту здобував у Філії Академічної Гімназії у Львові. Великий Зрив 1918. р. сколихнув до глибин палку душу молоденького хлопчини й наказав йому піти прямо зі шкільної лавки у ряди Української Галицької Армії та ділити з нею долю й недолю аж до кінця. В серпні 1919. р. сповнилася Його задушевна мрія — Він увійшов як вояк-переможець до Золотоверхого Києва. Покійний був зразковим вояком, тому, не зважаючи на молодий вік, іменували Його вістуном.

 

По війні вибрав собі Покійний важке звання журналіста. Сам з природи палкий, відважний, готовий до найвищої жертви для добра загалу, тому Його статті відзначалися особливими прикметами. Вони були різкі, писані з серцем, незвичайно відважні, а притім гарні формою та дбайливо опрацьовані. Покійний був дуже працьовитий та пильний у виконуванні своїх обов'язків. Завдяки цьому Він скоро зайняв чільне місце серед українських журналістів. Одначе у своїй праці натрапляв Він на чималі труднощі. Матеріяльна скрута, часті арешти, а врешті присуд на 4 роки тюрми, який Він відбув, каторга в Березі Картуській, не лише не дали Йому змоги розвинути своєго таланту, але й підірвали Його здоров'я.

 

Після розвалу Польщі карався Покійний 11 місяців у страшній большевицькій тюрмі. Зі Львова перевезли большевики його до ославленої Луб'янки в Києві. Майже чудом вийшов Він з неї живий та вернувся до рідного Львова. З приходом німців працював Покійний у редакції "Українських Щоденних Вістей" та "Львівських Вістей". Коли відкрився шлях до Києва, Він, ведений своїм героїзмом, не зважаючи на дуже вже поважну недугу, знову поспішив туди, щоб там редагувати газету "Українське Слово". Та сили Покійного маліли. Він щораз частіше хворів, тому вернувся до Львова. З проголошенням набору до Стрілецької Дивізії Галичина, Покійний зголосився як доброволець. Одначе стан здоров'я не дозволив Йому стати знову вояком. Бажаючи все ж таки причинитися ділом до сформування Стріл. Дивізії Галичина, почав Покійний працювати в редакції військового часопису "До Перемоги".

 

Виїзд зі Львова серед дуже важких умовин, підкосив Його так, що невмолима грудна недуга перервала у Криниці нитку Його життя.

 

Похорон Покійного відбувся 25. травня ц. р. при участі о. мітр. д-ра Лаби, о. крил. Лициняка, о. Каштанюка, о. Дзюбини, представників Військової Управи, УЦК та громадянства. Над могилою промовив о. мітр. д-р Лаба. Він з'ясував ввесь життєвий шлях Покійного, підкреслюючи героїчні черти Його характеру та стверджуючи, що Він добре заслужився для української нації.

 

Спочив пок. ред. Володимир Дзісь на цвинтарі у Криниці-селі, серед чарівних лемківських гір. Осиротив дружину Софію з Ільницьких та чотирорічного сина Ігора.

 

Львівські вісті

 

09.06.1944