У ч. 22 "Укр. Вістий" була поміщена замітка про наші дипльоматичні місіі в Европі, яка рисує невеселу картину ix діяльности за границею, картину, котроі правдивість годі на жаль заперечити. Можна-б тільки заквестіонувати оцінку діяльности місіі у Швайцаріі, яка кривдить особу п. Лукасевича, котрий працює інтензивно і по змозі нашій справі приносить великі прислуги. Бо поминувши це, що місія Лукасевича поширює дорогою преси усі відомости про Украіну і завдяки своім впливам боронить наших інтересів в пресі, вона видала кілька карт, брошуру гр. М. Тишкевича і Е. Левицького, а вкінці монументальну публікацію гр. Тишкевича: "Історичні документи про Украіну" і т. д., найповажнішу нашу публікацію на француській мові.
Та проте годі заперечити, що згадана замітка містить чимало гіркоі правди. Прийде пора, коли про діяльність нашоі діпльоматіі заговорить історик, а тоді доведеться нам тільки червонітись за більшість людий, яких народ посилав за границю краю в найтязшій хвилі з великими надіями, може з останніми своіми надіями.
Та чи усю вину приходиться приписати тільки місіям, або їхнім членам, чи головам? Чи причини невдачі нашоі діпльоматіі не треба подати також поза нею?
Mісii посилались в часі заключення договору нашого правительства з антантою, при чім Франція застерігла собі право апробати членів місій. Чи справді наше правительство додержало умови чи посилали ся люди за порозумінням з "союзником"? Чи мало наше правительство стільки такту, щоби не викликати недовіря антанту до себе і до своіх представників за границею? На жаль приходиться заперечити і одно і друге. Посилалося людей без розбору, без відповідного знання й культури, молодих і несеріозних, — аби тільки "пріятних", партійних. І попадали у склад місіі одиниці, які повинні були сидіти дома і своєю "діяльністю" не компромітувати уряду. Та це ще не усе. Наш уряд не мав навіть на стільки такту, чи благорозумя, щоб зберігти льояльність супроти свого союзника. Посилалося людей до країв антанту, які в очах антанту були скомпромітовані своєю ворожою антантови діяльністю і які і заграницею, на своix нових постах, вели себе нельояльно і стягали на себе підозріння людий непевних і небезпечних. А тим самим результати іхньоі праці мусіли зводитись до зера, а уряд, котрий вони репрезентували, мусів тратити кредит за границею. І тому наших місій здебільшого не перепускали на місце ix призначення, а з членами місій поводились не як з діпльоматами, а як зі звичайними підозрілими людцями, яких уряд даного краю рад був здихатись. Це знов був наслідок нетактовности нашого уряду і його короткозорости. Та не треба ще забувати і нечуваних інтріг поляків і москалів, що всю енергію направили в напрямі підкопуваная значіння і кредіту нашоі діпльоматіі. Найбільша-ж причина лежить в самому правительстві.
Є неоспоримим фактом, що в Парижі в початках діяльности нашоі тамошньоі місіі наша справа стояла дуже добре. Признаннє суверенности Украіни було питаннєм тільки кількох днів. Нараз прийшла відомість про зміну кабінету Остапенка на кабінет Мартоса і наша справа попала на мертву точку. Інакше й не могло бути. Ми показали себе дволичним Янусом і як такі втратили в Европі кредіт. Спершу не замічали сього, що є нетактовністю висиляти в Европу людий Европі нелюбих, а вкінці не зрозуміли сього, що ми антант зрадили. А за зраду відповіла нам зрадою. І певно нашоі справи в Парижі не виратує п. Темницький, котрого зараз посилається сюди як останній атут, забуваючи про це, що антант знаменито є інформований про орієнтацію, настроі і сімпатіі кожного з наших "місіонерів", а тимпаче, коли ним є сам міністр закордонних справ. А в сьому випадкові нетакт нашого правительства вже надто грубий.
Ні, таки вже раз мусимо кинути політику крутарства, бо в Европі сидять розумці більші, ніж ми думаємо. А то можемо наразити наших відпоручників (хоч за ними і не дуже прийшлосяб жалкувати...) на неприємні сюрпрізи, як наражуємо на них нашу загальну справу. Або йдемо з антантом проти большевиків, або з большевиками проти антанту. Третього не має! Бо комедія нераз буває богата гіркими слізми...
[Українські вісти, 01.06.1919]