Тернопіль, 31. травня 1919 р.
Протягом пяти років світ горить... Війна середньоевропейських держав з Антантою; російська революція й перемога большевизма; народження України й іі боротьба з большевицькою Росією; поразка Німеччини; поділ земель середньоевропейськоі коаліціі; революція в Австро-Угорщині і Німеччині й т. д. й т. д. Війна, що провадилася на певних правних основах, стає війною всіх проти всіх. Нищаться тисячолітні здобутки культури. Материяльні підвалини всього світа руйнуються. Часи далекі, часи варварів нагадує нинішня міжнародня сітуація...
Все заплуталось в незвичайно складний вузол, якого годі одним ударом розрубати. Бо справа не ходить лише о поборюваннє большевизма. Його жахаються імперіалістичні кола Антанти, але ще в більшій мірі вони жахаються того, що зараз, коли йдуть торги на мировій конференціі, буде ними щось загублено, чогось недополучено. Франціі ходить мало не о половину Німеччини; Англіі — о економичне знищення тоі ж Німеччини; Сербіі — о порти на Средиземному морі; Італіі — о Тироль; Греціі — о Малу Азію; Румуніі — о Бесарабію, Угорщину; Польщі — о своі історичні кордони...
Розгораються пристрасти, а спадщина все ж лишається ще неподіленою й повстає, як мара, знов війна — тільки в иншому групованні, яка обіцяє страшні несподіванки для тих, хто й досі не позбувся імперіалістичного ажіотажа. Ходять, прим., чутки про зголошення Німеччиною війни Франції. Іі на ділі немає, але вона може бути, й це перша несподіванка, яка питання о середнєевропейську спадщину поставить зовсім в другу площину, як і питання про російський большевизм.
Однак, в той час, як нинішні й бувші Великі Держави вирішують квестіі про кордони, контрібуціі, майбутні економичні перспективи; в той час, як російський большевизм мріє о світову гегемонію, — малі націі, що повстали в процесі революціі, що тільки революцією кинуті на міжнародню арену, — мусять вирішувати більш складну й тяжку квестію дальнійшого свойого істнування.
В числі цих націй є й Украіна.
Іі положення трагичне в усіх відношеннях: для держав Антанти вона є "мнимая величина"; для большевицькоі Росіі — природна іі частина; для імперіалістичної Польщі — багата кольонія. Для влади Украінськоі це положення ще більш тяжке, бо, маючи величезне завдання створити державний організм, вона примушена боронити своє право на істнування від двох ворожих навал. І в той час, як боротьба з большевизмом переводилася в орбиті всіх инших держав, що повинні були ій допомогти в цьому, боротьба з Польщею, яка сама виступає проти большевизму, є дикою, незрозумілою, — й нейтралітет Антанти є не тільки порушенням Вільсонових пактів, але всіх норм, котрі склалися в процесі світовоі культури, котрі є одвічні й такими повинні бути, доки істнує людяність і людскість.
Цей нейтралітет — моральна перемога большовизма в очах всього Украінського народу, створення міцного аванпоста проти тих, хто дивиться спокійно на агонію націі, яка чесно протягом двох літ боролася з північними варварами, яка героічно обороняла культуру від торжества здичавіння. Він буде причиною безупинних війн і революцій, — й в цій анархіі поглине не одна буржуазна держава.
Ніхто не може сказати, що ми, украінці, не хотіли згоди з Антантою. Цілі групи, цілі украінські політичні партіі стояли твердо на цьому грунті. І самостійники, і народні республіканці, й соціалісти-федералісти — вони категорично висловлювалися за цю згоду. Проте Антанта примусила кабинет п. Остапенки, кабинет цілковито антантофільський, проходити крізь ворота Одеси, де охорона пп. Єнно, Серкайля й Фейерберга занадто пильно перевіряла документи. Через ці ворота не пройшли украінці, вороги большевиків, але пролізли большевики, вороги Антанти.
З вихідом антантських військ з Одеси, — мусів одійти від влади й уряд п. Остапенки. Його заступили соціалісти, які почали шукати більш реальних сил, що були б здатні допомогти Украіні в іі боротьбі з большевизмом.
У нас було багацько помилок, котрі зашкоджали розвиткові нашоі державности. У нас була не упорядкована державноправна система. Це викликало критику з боку парляментарних партій. Але глибокого смисла цеі критики не розуміли представники Антанти, підводячи все до одного знаменника — большевизма.
Украінський рух — це не большевизм а та страшна сила, яка сама в стані знищити большевизм, коли не ставити іі між молотом і кувалдою, коли не стискувати іі з тилу й не прилучати нових, несподіваних ударів на фронті.
І Украіна, й Антанта має спільного ворога — большевизм. І Украіна й Антанта однаково переводять з ним боротьбу. Це той факт, який не заховати, як не заховати й того, що кров нашого народу, яка нині лється від авангардових частин Антанти, є символом нечуваного надсильства. Перемога над нами — це Піррова перемога, але вона приведе до новоі Одеси, до нового торжества большевизма. Й перші це відчують Поляки.
Протягом півроку наддніпрянські украінці своім життям забезпечували спокійний розвиток Польщи. І ось напередодні загального наступу украінських військ на большевиків, коли вже були про це одержані накази в військових групах і війська закінчили підготовку, поляки роспочали наступ і спасли большевиків. Вони, як і Антанта, зрозуміють страшні наслідки своєі політики, коли на всіх фронтах стикнуться беспосередно з большевицькими військами й опиняться перед обличчєм сильноі Німеччини.
Ми не можемо думати, що вся Aнтанта піде шляхом такоі хибноі політики. Ми не можемо припустити, щоб Польща поставила всю свою майбутність на карту. Ми не можемо вірити в абсурди, — й тому певні, що правительство вжиє всіх заходів для зясовання ролі Украіни й зробить те, що давно вже повинні були зробити наші лейкінські героі, які сидять по ріжних містах. Але ми певні й в тому, що правительство доведе боротьбу до кінця й, не дивлячись на все рocходженя між ним і опозіцією, — остання найде в собі досить патріотизма, аби його підтримати, бо ми можемо бути друзями Антанти, але іі рабами — ніколи!
Українські вісти