Тернопіль, 27. травня 1919 р.

 

Важку хвилю переживає наша вітчина.

 

По чотирох роках тяжкоі війни діждався наш нарід свободи та волі на своій прадідній землі. Без проливу крови, без борби, за згодою тих, які до тоі пори насильно панували над нами, перейшла власть над украінською частиною Галичини в руки украінського народу. Не було злоби, не було нещастя. Та щож: позавидував сусід, позавидував польській нарід украінському народови свободи та волі постановив зрабувати украінську землю, постановив поневолити украінський нарід, зробити з него свого невольника, зробити йому смерть.

 

Польський нарід пішов завойовувати украінську землю. До боротьби станули дві сили. Польща і Східна Галичина, зрабована і знищена чотиролітною війною. І ми не подавалися. З Поляками пішли в руку Чехи, Румуни і ми держалися.

 

В поміч Польщі пішли московські большевики, відтяли нас від Наддніпрянщини і ми не уступали. Прийшли в кінці Полякам в поміч Французи, прислали ім свіже військо, дали муніцію. З одноі сторони Украінці Східньоі Галичини і то не цілоі а з другоі ціла Польща враз з союзниками і помочею Франціі і вони по сімох місяцях посунули наш фронт взад. Чи велика честь і слава "хоробрим" Полякам, не знаю, але нам сумувати, соромитися нема чого. Можливо, що коли буде так дальше йти і Польща дістане ще поміч від Англіі і Америки то може займе вона і цілу східну Галичину аж по Збруч.

 

Того, чого досі власними силами доказав украінський нарід Східньоі Галичини, при тій своій нужді і бідноті, при так малій скількости інтелігентних фахових людий, цего не доказав і не докаже ні один нарід на світі. Конець 1918 р. і перша половина 1919 р. будуть творити в історіі украінського народу в Галичині найяснійшу і найславнійшу добу. Сили нашого народу ще не вичерпалися і коли наш нарід буде дальше йти по тій самій дорозі, якою досі йшов і лишень з більшим довірєм віднесеться до своіх провідників, то певно прожене захланного на чуже добро і волю наіздника з своєї рідноі землі.

 

Збудім в собі ту силу. Ще короткий час видержім витревало увесь тягар війни а побіда певно буде по нашій стороні, бо як би там в Парижі не торгували народами, як би не топтали вічну правду та людську совість — а все ж таки Бог правди й справедливости ще прийде і стане по нашім боці.

 

Тільки будьмо гідні зустріти його й заховати у себе. Це ж не кінець, а що й но початок нашоі новоі долі.

 

Українські вісти

 

27.05.1919