Визвольний рух не оминув і забутих Богом і людьми наших закарпатських земляків. Ще з кінцем жовтня м. р. гурток людей з Ужгорода під проводом учителя препаранди (учительського семінаря) молодого укінченого богослова будапештенського університету, Степана Августина, прибув до Відня до Української Парляментарної Репрезентації з просьбою о поміч в політично-національній орґанізації Закарпатської України. Представляючи ярко гнет мадярського правительства, висказано тоді бажання сполуки Закарпатської України зі Східною Галичиною.

 

Було се безпосередно перед переворотом в Австрії і на Угорщині. Укр. Парл. Репрезентація пішла радо на зустріч сим бажанням і визначила навіть з поміж себе людей, які мали виїхати до Будапешту з метою перевести наради з виднійшими угорськими Українцями і спільно з ними усталити політичну лінію для Закарпатської України.

 

Нечайний переворот в Австрії і на Угорщині став одначе на перешкоді здійсненню сих замірів. До спільної наради тоді не прийшло і лишені тоді угорські Українці пішли власною дорогою.

 

З признанням треба піднести, що побідив тоді у них самозаховавчий національний інстинкт. Вправді не взяли вони особистої участи в Українській Конституанті у Львові в днях 18-го і 19-го жовтня 1918-го року, бо про се довідався лишень дехто з них в послідній хвилі, а Українська Парляментарна Репрезентація, що аранжувала Конституанту, не мавши зносин з делєґатами Закарпатської України, не могла їx повідомити про скликання сеї Конституанти. Але все таки в день Конституанти прийшло письмо від гуртка старших діячів з Пряшівщини, в якім вони, витаючи зїзд ("конґреґацію") заявляють волю злучитися з нами.

 

Переворот на Угорщині примусив мадярські урядові круги занятися й українською справою. Правительство нової угорської републики покликало у свій склад як міністра для Українців дра Стрипського, проголошуючи національну автономію для "Руської Країни", що мала обіймати всі закарпатські области, заселені нашим народом.

 

Наші діячі із Закарпаття тим одначе не вдоволилися, боячися слушно, щоби, мимо автономії в культурній і адміністраційній области, не вернув назад страшний мадярський гнет.

 

З початком сього року скликано до Хуста коло Сигота зїзд відпоручників нашого Закарпаття і тут на з'їзді запало одноголосне рішення сполуки з галицькою і Наддніпрянською Україною.

 

До виконання сього преважного для нас рішення одначе не прийшло. Треба було вислати більші військові частини з Галичини для окупації й охорони нашого Закарпаття. Зроблено тільки демонстрацію з висилкою малого відділу до Рагова, котрий одначе під напором переважаючих румунських сил мусів податися назад на Ясінь і Ворохту.

 

І знова минуло від того часу около три місяці. Ні Чехи зі заходу, ні Румуни зі сходу не посувалися в наше Закарпаття, так що дійсну власть виконували там Мадяри.

 

Большевицький переворот в Будапешті захопив і Угорську Україну о стільки, що Беля Кун покликав в склад 30 большевицьких комісарів і якогось незнаного нікому угорського Українця, що мав заступати інтереси "Руської Країни" і з наших закарпатських земляків орґанізувати окремі відділи червоної ґвардії.

 

Для піддержання прихильного для Мадярщини настрою видавано тижневник "Руська Країна" в доволі чистій українській мові.

 

Сей большевицький пуч приспішив розвязку долі українського Закарпаття в зовсім иншім напрямі, як се рішено в Хусті з початком сього року.

 

Для здавлення будапештенської большевицької авантури дала Антанта поручення Сербії, Румунії і Чехословаччині перевести карну експедицію на Будапешт та окуповати цілу Угорщину. Виконуючи се поручення, рушили Румуни зі сходу, а Чехословаки з заходу і протягом другої половини цвітня та першої мая с. р. занято всі українські области Закарпаття, посуваючися в додатку далеко в глубину властивої Мадярщини. Румуни зблизилися до лінії Лавочне-Мукачів-Чап і заняли навіть Мукачів, але чехо-словацькі війська, що хотіли мати другу залізничу сполуку зі Східною Галичиною через Лавочне—Стрий (доси мали тільки на Сянки—Самбір) — виперли їх з Мукачева і взяли цілу лінію Лавочне-Мукачів-Чап-Шаторалья Уйгелі в свою окупацію, щоби через Вратислав (Прешбурґ), Кошиці мати зелізничий доступ до Східної Галичини. Демаркаційна лінія між Чехословаками і Румунами іде тепер наоколо, 10 км. на схід від зел. шляху Лавочне—Мукачів—Чап.

 

Східна частина Угорської України з містами Хустом і Воловим та з зелізничим шляхом Ясінь—Сигот є нині в румунських руках і наші земляки відчувають тяжко румунську окупацію та не входять з Румунами в ніякі політичні зносини.

 

Середуща і західна часть нашого Закарпаття з містами Мукачів, Ужгород, Пряшів і Гомонна опинилася отсе під чехо-словацькою окупацією.

 

Політичне життя закипіло тут на ново. Вже перед тим в часі мадярського панування москвофільські емісарі з Лемківщини під проводом д-ра Гассая і зі Сполучених Держав під проводом д-ра Жатковича та місцеві під проводом о. Бескида з Пряшівщини розвинули величезну аґітацію за сполукою Угорської України і Лемківщини з Чехословаччиною. До помочи станув їм словацький дневник "Slovensky Vychod" в Кошицях, котрий щодня подав одну більшу статтю в московській мові на тему угро-руських справ. Редакція сего дневника стала москвофільською експозитурою, звідки поведено політичну аґітацію за сполукою Угорської України з Чехо-Словаччиною. На тім самім становищи станув оснований недавно в Ужгороді "Голосъ русского народа", редаґований в місцевім говорі з сильною приміткою московщини. Вкінці згадаю, що молоді москвофільські аґітатори з Лемківщини перенеслися тепер на Закарпаття і ведуть перед в русифікаційній пропаґанді.

 

По скиненню давного мадярського ярма, утворилися три політичні осередки в нашім Закарпаттю, в Хусті, Пряшеві і Ужгороді. В Хусті, осередку української Мараморощини, далеко віддаленім від москвофільської Лемківщини, переважала струя українська, натомість у дальше висуненім на захід Ужгороді переважає москвофільський обєдинительний напрям. Перед в сій роботі веде "Русскій Клубъ" в Ужгороді (Dombalja utca 1), котрий зорґанізував політичний зїзд відпоручників наших громад Закарпаття для вирішення правно-державної будучности сеї землі. Зїзд сей мав місце в Ужгороді дня 8. мая с. р. і на нім проголошено сполуку цілої угорської України з Чехо-словацькою републикою, як її автономної частини. Для приготовлення сего зїзду і проголошення основ, на яких має наступити сполука нашого Закарпаття з Чехословаччиною, вийшла дня 28. цвітня с. р. відозва "отъ имени Русского Клуба" в Ужгороді під заг. "Братя Русины" з підписами Августина Івановича Волошина як предсідателя і Андрія Гагатка як секретаря, в котрій "Русскій Клубъ" в заплату за сполуку домагається від Чехословаччини окремого обласного сойму, окремого "русского" міністра при осереднім правительстві, обсади всіх урядів на Закарпаттю "русскими", "русскихъ" шкіл і т. д.

 

Скликаний на день 8. с. м. до Ужгорода зїзд відбувся при участи понад 500 відпоручників в асисті репрезентантів чесько-словацької військової і цивільної власти. На жаль з румунської окупації, під національним зглядом ще найбільше освідомленої задля воєнних перешкод не явився майже ніхто. Мала прийти одначе заява, що і тамошні земляки будуть ділити долю прочих своїх братів і не мають нічого проти сполуки з Чехословаччиною. Політичний напрям на з'їзді надавав згаданий висше москвофільський діяч з Америки д-р Жаткович, а головні рішення, що їх принято на зїзді, в однозвучні з домаганнями наведеними висше в відозві "Русского Клуба". Для переведення сих рішень в життя обєднано всі три політичні орґанізації в одно тіло "Центральная Русская Рада" в Ужгороді, котра має знестися з чеським правительством в Празі і виробити краєву конституцію для Угорської України.

 

На зїзді говорено також і про орґанізацію шкільництва. Є дві струї: московська, що бажалаби ввести московську мову як урядову до всіх урядів і як викладову до середних і висших шкіл, оставляючи що найбільше для народньої школи "местное нарѣчіе" і друга слаба — українська, що бажалаби всему публичному життю надати народній напрям. З сеї причини небезпека винародовлення є дуже велика і готові повторитися часи Адольфа Добрянського з 1849 р., коли то завдяки москвофільству запропащено цілковито наше Закарпаття, що в тім часі мало красші услівя до національного розвою, чим навіть Східна Галичина. На кождий отже спосіб культурна поміч, з нашого боку є там конечно потрібна.

 

Цілу частину Чехословацької окупації засипано ріжними відозвами. Командант чехословацької окупаційної армії французький ґенерал Еннок, видав відозви "Русскимъ жителямъ" і "Жителямъ занятыхъ областей", в яких поучується населення, як воно має поводися і заявляється про се (друга відозва), що Чехословаки приносять населенню свободу. Цікава є відозва "Братя Русины изъ Подкарпатя" з підписом "Ваши родныи братя изъ сѣверныхъ комитатовъ бывшей Угорщины" про те, чому треба лучитися з Чехословаччиною. До найблизшої по серци Росії не можна пристати, бо там большевики, до України також ні, бо там безпорядки, до Польщі і Мадярщини рівнож ні, бо вони віками аж до нині угнітали наш нарід. Тому "Карпаторусская Народная Рада" в Пряшеві висказала волю прилучення Закарпаття і Лемківщини до Чехословацької републики. Відозва кінчиться зворотом: "Да живе недѣлима Подкарпадская Русь"! — "Да живе ческо-словацка-руська республика!"

 

Чехословацькі війська поводяться ввічливо з нашим населенням, а чехословацькі власти стараються також його собі зєднати. Мимо всего в душі народа є бажання злучитися з нами. Чи дальший розвій політичних і міжнародних подій сповнить сі мрії і в якій формі, покаже будучність.

 

Найблизший час покаже, який вплив буде мати акт наших земляків з 8 с. м. в Ужгороді на наше становище в Західній Области Української Народньої Републики в наших зносинах з Чехо-Словаччиною, куди нині маємо одиноку дорогу на захід.

 

[Република, 20.05.1919]

 

20.05.1919