(До справи Миросл. Січинського).
В дни 9-го падолиста 1911-го року вечером вийшов на волю з келії число 205 станиславівської тюрми на Діброві вязень Іван Андрій Мирослав, трьох імен Січинський. Він був засуджений у Львові за застрілення галицького намісника А. ґр. Потоцького на кару смерти, яку йому перемінено в дорозі ласки на 20 років тюрми. Утечу спостерегли щойно слідуючого дня рано. Пішов в рух традиційний поліцейський апарат: стежні телєґрами, фотоґрафії, комісії, ревізії та арештовання. Одначе всі знали, що сила поліцейської власти, нашпікованої густо-часто брутальністю, не вистарчить, коли вона стрінеться з ідейними і розумнішими людьми. Так воно і вийшло. Січинський пропав безслідно, його укрив народ, а приятелі Січинського живуть на свободі по нинішний день.
Одначе якесь "урядовання" мусіло бути. Слідчий судія, радник др. Данкнер, довго блукав манівцями, аж наткнувся на свідка Абрагама Розенкранца з Отинії, який в критичному вечері стояв як інфантерист на варті при головній брамі тюрми. Він зізнавав за кількома опадами, кождий раз инакше, вкінці стануло на тім, що між 9-тою і 10-тою годиною вечером вийшли два дозорці вязнів з тюрми, старший з бородою вернув, молодий ні — отже сей молодий мав бути непремінно Січинський. Слідчий суддя імився конвульсійно зізнань Розенкранца, вже лиш у сім напрямі збирав матеріяли і з негодованням відкидав всяку иншу можливість, добачуючи в новостях змагання до проволікання слідства.
Акт обжаловання дістали дозорці вязнів: Іван Нуда, Ізидор Тарнавський, Карло Малярж, Антін Цєсліків і Гнат Котюшко, які в часі від 7-мої години вечером були в службі. Головна розправа велася чотири дні, від 16. до 19. лютого 1912.
Правосильний вирок наложив на Івана Hyдy чотири роки, а на Ізидора Тарнавського три роки тюрми; прочі три дозорці зістали увільнені від кари, але усі вони опісля утратили службу без права до емеритури. Нуда відбув кару в Пільзні, опісля служив у війську, тепер має посаду при Державнім Секретаріяті закордонних справ. Тарнавський помер 3-го червня 1913 в тюрмі в Празі, полишив вдову і четверо дітей, з тих одно незаосмотрене. Инші три дозорці живуть доси в прикрих відносинах.
Зруйновання пяти екзистенцій було страшною ошибкою австрійсько-польської Теміди, бо сі люде були невинуваті і в ділі утечі Січинського непричасні. Ся ошибка стане ясною, коли виявиться що Січинський вийшов з тюрми на світ вже перед пів до семої, а засуджені дозорці доперва о семій прийшли до тюрми переняти нічну службу. Слідство з природи річи мусіло виказати, що приятелі Січинського були від 7-мої години вечером в дома, що дійсно було правдиве. Два виконавці увільнення, помічні дозорці вязнів, які нарочно в тій ціли вступили до вязничної служби, виїхали по процесі до Америки.
Українська Національна Рада по провіренню справи рішила одноголосно на засіданню 4-го цвітня 1919 виплачувати від 1-го падолиста 1918 вдові по Тарнавськім вдовичу пенсію враз з додатком на виховання одної дитини, а дозорцям Маляржови, Цєсліковому та Котюшці емеритуру, приймаючи день 1 падолиста 1918 за день смерти Тарнавського, зглядно день переходу дозорців в стан спочинку.
Дня 12. V. 1919 зарядив Державний Секретар Судівництва доручення відносних декретів, чим по части справлено ошибку.
Република