У нашій війні наближається рішаюча хвиля. Польща збирає свої сили до послідного удару. Нагальний наступ ворожих військ приніс Ляхам деякі користи. Частини богатої української землі нині під наїздом неприятеля.
У сю преважну годину кличемо Тебе, Український Народе!
У рішаючу годину!
На всесвітнім конґресі мира тепер саме при співучасти представників нашої держави вирішується наша справа. Приходять до нас відомости, що нам будуть признані права на наші землі. Найвисша Рада мирової конференції має на днях признати нашу Державу із західньою границею Сяну.
Та треба одночасно в туж саму хвилю виявити світови, що ми за ті права хочемо і зуміємо постояти,
що землі своєї ворогови не віддамо!
Ще тиждень, ще два, треба нам видержати, а віднесе побіду Українська Держава.
Український Народе!
Навіщений пятилітним воєнним лихоліттям, радо зносиш Ти воєнні злидні. Наші сили ще далеко не вичерпані. Останні вісти про боєві події на галицькім фронті приняла суспільність із спокоєм і рівновагою. Всюди лад і спокій, всюди одно бажання: відперти ворога! Весь народ із запертим віддихом прислухується до відгомону воєнної бурі, серед якої високо держать прапор Української Держави Українські Війська.
Високо до рішаючого удару!
Наші війська на півночи і на південнім сході від Львова стоять непохитно на своїх давних становищах, тільки в південно-західнім відтинку наш фронт незначно пересунувся. Більшу частину нашого краю ми держимо в своїх руках. Її оборонити перед наступаючим ворогом і відібрати у него загарбані ним українські села і міста — се Ваше діло, Українські Жовніри!
Славне Українське Військо!
На Тобі вся надія страждучого народу. В Твоїй хоробрости, в Твоїй витрівалости за Рідний Край.
Ще раз знімися до могутнього зриву, до посліднього удару. Не забудь Твоєї слави, Твоїх побід під Львовом, Равою, Городком і Судовою Вишнею.
Серед невигод і недостатку обороняли Ви, Українські Жовніри, незрушимі на своїх становищах, Українську землю перед польським походом. Нині наші воєнні припаси богатші, з краю йдуть до Вас підмоги в засобах і людях.
Чи на марно поплила кров Ваших Товаришів, Українські Жовніри?
Чи українську землю мають забрати собі Поляки?
Не буде того!
Нічого не осягнуть аґітатори, куплені Поляками, що хотять розєднати Вас друг від друга.
Ще днів кілька держіть кріпко свій фронт, бо отсе рішається доля народу на всесвітнім мировім конґресі в нашу користь.
Напружіть всі свої сили, щоби добути Українському Народови волю.
Йдіть як вихор вперед!
Жде Вас забрана польським розбоєм Наша Рідня Українська Земля!
Станіславів, дня 20. мая 1919.
За Виділ Національної Ради:
Д-р Евген Петрушевич, президент.
Д-р Лев Бачинський, Семен Вітик, Омелян Попович, Андрій Шміґельський,
заступники президента. — Д-р Стефан Витвицький, секретар.
За Раду Державних Секретарів:
Д-р Ізидор Голубович, президент.
Д-р Аґенор Артимович, Осип Бурачинський, Маріян Козаневич, Д-р Іван Макух, Михайло Мартинець, Іван Мирон, Державні Секретарі, Петро Бубела, Товариш Державного Секретаря.
[Република, 22.05.1919]