Бесіда перша: спогади і рецепція, публіка і диригенти
Mit Salome betrachten wir in Wirklichkeit uns selbst – unsere eigene, verstörende Rätselhaftigkeit
Разом із Саломеєю ми насправді споглядаємо самих себе – нашу власну бентежну таємничість
Romeo Castellucci
Серією прем’єрних вистав «Саломеї» Ріхарда Штрауса в Опері Ґраца диригувала Оксана Линів (грудень 2018 року).
Пропонуємо вашій увазі серію пост-прем’єрних бесід диригентки Оксани Линів з музикознавицею Аделіною Єфіменко.
Українська диригентка Оксана Линів. Фото Susanne Diesner.
Аделіна Єфіменко: «Саломея» – це друга опера Ріхарда Штрауса в твоєму репертуарі після «Аріадни на Наксосі». Останньою ти диригувала на рідній для Штрауса і для тебе сцені Баварської Штатсопер. Проте «Саломея» стала першим твором, у якому довелося від початку до кінця керувати цілим процесом постановки, прем’єрною серією вистав, які поставила Флорентіна Клеппер. Відомо, що німецька режисерка надає пріоритет музичній творчості ХХ і ХХІ століття, поставила опери «Смерть Маяковського» Дітера Шнебеля, «Інтолеранца 1960» Луїджі Ноно, «Монолог для двох» Йорга Відманна. Але ваші шляхи перетнулися саме на вагнерівсько-штарусівському репертуарі. Нещодавно Флорентіна провадила режисуру «Летючого голландця» в Semperоper Дрездену, а твій вагнерівський дебют з «Голландцем» відбувся у Gran Teatre del Liceu Барселони. Штраусівський досвід розпочався для режисерки з «Арабелли». Але ось, нарешті, ваша співпраця успішно відбулася у знаковій для Опери Ґраца постановці «Саломеї». Знаковій тому, що першу австрійську прем’єру «Саломеї», якою диригував Ріхард Штраус, здійснила саме Опера Ґраца. «Чемна» Віденська опера відмовилася. Віденців настрашив експресіоністський експеримент Штрауса «в галузі сексуальної патології» (саме так назвала «Саломею» 1905 року цісарська цензура імперської столиці Відня). Опера Ґраца ризикнула і увійшла в історію. Що для тебе як шеф-диригентки стало особливо зворушливим, знаменним, ризикованим у події відновлення «Саломеї» в репертуарі Опери Ґраца?
Оксана Линів: Для будь якого диригента, особливо, для диригента слов’янського походження надзвичайною подією творчого життя стає знайомство з партитурами Ріхарда Штрауса. Диригувати і ставити на сцені твори австро-німецького репертуару від Вагнера до Штрауса вважається дуже престижним у світі. Наших диригентів частіше запрошують на слов’янський репертуар. Але коли відкривається можливість по-справжньому зануритися в музику Ріхарда Штрауса, настає незабутній момент. Він є надважливим і вирішальним у кар’єрі диригента. Пам’ятаю, що, починаючи з 18 років, коли я ставала на шлях цієї складної професії, музика Ріхарда Штрауса притягувала мене як магніт. Якась дивна сила завжди вела мене у кабінет звукозапису Львівської музичної академії. Там я знаходила багато платівок з музикою Штрауса, брала в бібліотеці клавіри з російським перекладом німецького тексту (партитур у вільному доступі, на жаль, не було) і пожадливо переслухувала всі опери поспіль. Задля цього доводилося прогулювати основні лекції.
А.Є.: Пам’ятаєш, яку саме першу оперу Штрауса ти переслухала у фонотеці?
О.Л.: Із Штраусових опер це був «Кавалер троянди», а з Вагнерових «Валькірія». У центрі старого міста був раніше маленький магазинчик, у якому продавали всілякі дрібниці, сувеніри тощо. Одного разу я випадково побачила на нижній полиці піратське видання чотирьох дисків «Валькірії» з диригентом сером Ґеорґом Шолті. Для мене це була нереальна знахідка! Протягом наступних місяців всі мої сусіди по гуртожитку мусили разом зі мною переслухувати всі диски. Потім познайомилася з операми «Трістан і Ізольда», «Парсіфаль». В якийсь момент я зрозуміла, що у творчості саме цих композиторів музична драма набула надзвичайного розвитку, і що рухатися потрібно у напрямку тих країн, де ця музика є частиною культури.
Моє пристрасне захоплення операми Вагнера і Штрауса пояснює і швидкі успіхи у вивченні німецької мови за самовчителем. Через 4 місяці я вже читала німецьку літературу в оригіналі, оскільки зрозуміла, що ключ до музики цих композиторів знаходиться у мові. Першим з німецькомовних композиторів оперну реформу здійснив Моцарт, потім Вагнер, який відмовився від визначення «опера» і назвав свої твори «музична драма». Ще далі пішов Ріхард Штраус. У його операх відбулося остаточне злиття слова, вокалу і оркестру.
Сцена з вистави «Саломея». Фото Werner Kmetitsch.
Той факт, що мені довелося диригувати партитурою Штрауса саме посередині терміну на посаді головної диригентки Опери Ґраца, для мене знаковий. Я і раніше мала справу з цією партитурою. Під час роботи в Одеській національний опері, коли посаду головного диригента займав Андрій Юркевич, планувалося поставити «Саломею». Як людина, що володіє німецькою, я розпочинала роботу з солістами під фортепіано. Потім Андрій Юркевич звільнився з посади, ідея постановки призупинилася, але ця музика заполонила мене назавжди своєю магією, красою і неймовірним фаталізмом.
Бути постановником «Саломеї» в Ґраці (у 2018 році минуло рівно 10 років з мого першого диригентського досвіду з цією партитурою) – для мене очікуваний момент. Але те, що Ґрац тісно пов’язаний із історією виникнення твору і понад 110 років тому представляв одну з перших інтерпретацій «Саломеї», я не знала. Коли я занурилася в історичні джерела (є дослідження вчених, які проштудіювали хроніку подій, усю пресу того часу, відгуки музичних критиків на прем’єру опери), мені стало моторошно.
А.Є.: Перед надскладним завданням чи надзвичайною відповідальністю?
О.Л.: Я зрозуміла, що ця постановка стане для мене великим викликом і на помилки початківців я не маю права. Моя інтерпретація у контексті минулих подій буде оцінуватися через лупу! Але історія постановки «Саломеї» у Ґраці мала також пару комічних моментів. Видатні диригенти того часу боролися за право стати першим виконавцем «Саломеї». Питання з прем’єрою швидко вирішили у Дрездені. Німецька прем’єра відбулася під керівництвом музікдиректора Королівської опери Дрездена (Земперопер) Ернста фон Шуха. Першою австрійською прем’єрою у Відні прагнув диригувати Ґустав Малер. Для цього він витримав різні бюрократичні процедури з дирекцією Штатсопер і імператорською цензурою. Але попри всі старання цей твір дозволу цензури на постановку не отримав. Цікаво, що п’єсу Оскара Вальда декілька років поспіль ставили по всьому світу. Але музика Штрауса, очевидно, критично загострила унікальність сюжету. На ментальність віденців того часу вона діяла шокуюче. Опера у Відні, на відміну від театру, все ще відображала естетику, блиск і велич імператорської держави. За традицією опера виконувала також морально-виховну роль.
А.Є.: Кому завдячувала за прем’єру «Саломеї» у Ґраці австрійська публіка?
О.Л.: Ініціатива виконання «Саломеї» в Опері Ґраца належала двом особам – директору опери Альфреду Кавару і музичному редактору газети Tagespost Ернсту Дексею, який відвідав постановку в Дрездені і переконав директора в тому, що ризик і провокація штраусівського шедевру вкрай підніме рейтинг театру. Але для перестраховки і прагнення зробити прем’єру на найвищому рівні диригувати в Ґрац запросили самого Ріхарда Штрауса. Звичайно, композитор не міг довго бути і пробув у Ґраці лише 4 дні. Процесом музичної підготовки спектаклю керував місцевий капельмейстер Фрідріх Вайґманн.
Сцена з вистави «Саломея». Фото Werner Kmetitsch.
Усі переживали про те, яке враження від оркестру складеться у Ріхарда Штрауса. Цікаво, що коли він зійшов з поїзда (а його зустрічала ціла делегація), перше, про що він запитав, була «скринька з прикрасами». Він мав на увазі сцену з Іродом: цар Іудеї, шокований проханням Саломеї піднести на срібній таці голову Іоканаана, пропонує викуп – скриньку з коштовностями, про які на знала навіть Іродіада. Штраус не випадково запитав саме про цю сцену. Партитура містить у ній унікальну інструментовку. Композиційно сцена розташована посередині: коли шок Ірода і кровожерлива пристрасть Саломеї досягли піку. І в цей момент Штраус застосував блискучу, філігранну інструментовку, завдяки якій оркестрові фарби починають іскритися, виблискувати різними гранями, наче діаманти. Виконавець Ірода має у цей момент дуже віртуозну партію: мусить чітко інтонувати великий текст у швидкому темпі, описувати красу коштовних прикрас, удавати неймовірне захоплення їхньою красою.
Ріхард Штраус залишився задоволеним прослуханими фрагментами і підготовкою оркестру загалом. Прем’єра була розкішно розрекламована. До Ґраца з’їхався весь музичний бомонд Австрії. Серед знаменитостей преса відзначала візити Ґустава Малера з дружиною Альмою, Альбана Берга, Олександра Цемлінського, Арнольда Шенберґа, Джакомо Пуччіні. У залі був присутній навіть ще нікому невідомий художник Адольф Гітлер (про це він сам розповідав під час зустрічі з сином Ріхарда Штрауса (ред. – до речі, одруженого на напів-єврейці). Вистави були повністю продані. Щоб стримати величезний натовп людей, площу навколо опери обгородили червоними стрічками. Люди хотіли подивитися на вираз обличчя тих, хто буде виходити з театру після прем’єри. Атмосфера від Ґраца до Відня буквально кипіла навколо обговорень про «Саломею», у яких не обходилося без гумору. Очевидці згадували, як у кожного літнього мешканця Ґраца починали світитися очі лише при згадці про танець «семи покривал» Саломеї. А кореспонденти коментували цю сцену як «велике щастя, що після танцю «семи покривал» на Саломеї ще залишилося трохи гардеробу».
А.Є.: Як реагували критики і глядачі на зв'язок цієї сцени – такого виразного елементу еротичної провокації – з horror-монологом Саломеї з головою Іоканаана?
О.Л.: Є свідчення, що люди не витримували побаченого і відверталися від сцени.
Сцена з вистави «Саломея». Фото Werner Kmetitsch.
А.Є.: Напевно, за таких обставин для Штрауса диригувати власним твором у Ґраці було складним випробуванням?
О.Л.: Напередодні прем’єри з Штраусом стався комічний випадок. Як успішний диригент він багато концертував на запрошення різних театрів. Але у документальних записах значиться, що він, автор такої експресивної музики, був дуже стриманим диригентом, майже не показував емоції мімікою, користувався економним жестом. Проте він говорив, що навіть його зворушила ця єврейська дівчинка. Це не завадило йому в день прем’єри безтурботно поїхати за компанію із Малером у Штирійські гори. Після відпочинку на природі, прогулянки мальовничими лісами трапилася непогода, через що вони мусили зупинилися у місцевому ресторанчику. Штраус неквапливо насолоджувався стравами, у той час як Малер переживав, щоб не спізнитися на прем’єру. Коли в Малера урвався терпець, він вигукнув, що сам диригуватиме сьогодні «Саломею», якщо вони негайно не поїдуть у театр. Але амбіції Малера так і залишилися невтамованими.
А.Є.: На жаль, ми не можемо почути, як диригував прем’єрою Ріхард Штраус. Яким диригентам «Саломеї » ти віддаєш перевагу?
О.Л.: Із Ґраца походить всесвітньо відомий диригент Карл Бьом. Його погруддя прикрашає Дзеркальне фойє Опери Ґраца. Він, як і Малер, довго мрія поставити «Саломею». І його мрія здійснилася, але не в оперному театрі, а на Замковій горі. Серед скель мальовничо розташована сцена, де й тепер відбуваються концерти. Саме там була інсценована «Саломея» у 50-ті роки, і печера, у якій сидів Іоканаан, була справжньою. Після цієї прем’єри Карл Бьом уславився як найкращий інтерпретатор «Саломеї». Потім він диригував оперою по всьому світу, в тому числі й у відомому фільмі-опері Фрідріха Ґетца з Терезою Стратас у головній ролі (1974 рік).
Серед записів «Саломеї» моїм фаворитом є також диригент Джузеппе Сінополі, з Черил Стьюдер у головній ролі. Доленосний момент, що ця сама співачка була задіяна тепер у моїй постановці Cavalleria rusticana, яка йшла в опері Ґраца паралельно з «Саломеєю». Черил Стьюдер виконувала партію мами Лючії.
Бесіду вела Аделіна Єфіменко.
Фото: Susanne Diesner, Werner Kmetitsch.